Чотири місяці  (з 10 червня по 13 жовтня 2013 року) тривала у ДМОМ ім. О.С. Пушкіна виставка «Прерафаеліти. Вікторіанський авангард». Фактично, це перший досить повний показ мистецтва, яке завжди викликало у нашій країні значний інтерес. Прерафаеліти широко відомі на ниві поезії, живопису, книжкової графіки, прикладного та монументального мистецтва, дизайну, реклами, а ще – мистецтва жити і активно реагувати на ідеї, моду, звичаї навколишнього світу. Саме під цим широким кутом зору і сформувалася концепція виставки, яку за кілька років побачили  в Лондоні, Вашингтоні, Токіо і Москві.

 

Уільман Холман Хант (1827–1910). Батьки знаходять юного Іісуса у храмі. 1854–60. 85,7х141. Музей і художня галерея. Бірмінгем

     Перші твори революційної трійці Данте Габріеля Россетті, Джона Еверетта Міллеса, Уільяма Хольмана Ханта, а також їх учителя і однодумця Форда Медокса Брауна  пролунали з несподіваністю вибуху серед млявої тиші. Герої англійської літератури на чолі з Шекспіром, Теннісоном, Чосером, незнані сцени із життя Христа і Марії, природа рідної землі, яркі, виразні кольори і слідування традиціям англійського середньовіччя, Італії і Північної Європи 15 століття – до епохи Рафаеля – ці нові теми і образи картин молодих англійців були співзвучні з ідеями європейських романтиків. Але зовсім несподіваними для добропорядної англійської публіки. Лише один приклад з короткої історії «Братства» (1848–1853). Картина Міллеса «Христос у батьківському дому. Майстерня теслі» (1849–50). Неймовірно худі фігури євангельських героїв з різних сторін оточили великий дерев’яний стіл тесляра Іосифа. На передньому плані фігура Марії, яка стоїть на колінах і заспокоює свого сина Іісуса. Він поранив долоню. Батько турботливо розглядає рану, маленький Іоанн (справа) вже несе миску з водою, щоб промити рану, Анна перехиляючись через стіл тягнеться з обценьками до цвяха, що завдав несподіваної шкоди. Зліва напівоголений помічник майстра теж нахилився над столом і з тривогою дивиться на святе сімейство. Скромна оселя осяяна сонячним світлом, на підлозі – свіжа стружка. Яка смілива спроба читати поміж рядків священних книг! Яка переконлива фантазія! Але ще трохи уваги – і мирна сценка обертається символічним натяком на майбутні страждання Христа: випадкова рана, крапельки крові, цвях, теслярські інструменти… А письменника Чарльза Діккенса неймовірно образило, що святі виглядають як бідолашні п’яниці з трущоб  Сент-Джайлса! Форд Медокс Браун, єдиний, хто побував в Римі і спілкувався з Назарейцями, теж захотів побачити своїх євангельських героїв нетрадиційно в картині «Христос, який омиває ноги Петру» (1952–56). Струнка, міцна фігура молодого Христа стоїть на колінах (наче перед самим глядачем!) і звичними до роботи сильними руками обтирає ногу дещо збентеженого увагою Учителя Петра. На другому плані за столом наче причаїлися  у темряві розгублені, теж  дуже молоді апостоли. Євхаристична сцена представлена як реальна подія у житті реальних людей, а не християнських мучеників і майбутніх героїчних проповідників. Картина експонувалася в Академії, і після того, як її покупець настояв на «одягненні» Христа, Браун, без зайвих коливань, закрив його оголене тіло темно зеленою арабською сорочкою. Уільям Хольман Хант пішов ще далі у полотні «Батьки знаходять юного Іісуса у храмі» (1854–60). Йому хотілося використати принцип прерафаелітської правди, відтворюючи ще один важливий епізод із життя Христа. Для цього він відправився до Ієрусалиму, щоб на власні очі побачити і відтворити матеріальні свідоцтва давніх подій. Із фотографічною точністю (всі прерафаеліти працювали під впливом фотографії) автор виписує сидячі фігури рабинів, які міцно тримають священні предмети і свитки Тори, і протиставляє їм динамічну босоногу фігурку вдягненого у гарну фіолетове плаття Христа як носія сучасних ідей Нового Завіту.

 

Джон Еверетт Міллес (1829–1896). Христос у батьківському домі. Майстерня теслі. 1849–50. 86,4х139,7. Галерея Тейт Бритен. Лондон

 

 

Форд Медокс Браун (1821–1893). Іісус, який омиває ноги Петру. 1852–56. 116,8х133,3. Галерея Тейт Бритен. Лондон

 

     На початку 50-х у прерафаелітів з’явився могутній помічник – письменник Джон Рьоскін. Він швидко змінив негативне ставлення суспільства до художників-новаторів. Ця миттєва зміна – явище суто англійське. Якщо у переконаннях людини є здоровий глузд, і вони  до того ж спираються на її власний досвід, то їй можна довіряти. Адже, талановитий критик свято вірив у те, що велике мистецтво має лише три цілі: підсилення релігійного чуття, моральне удосконалення і полегшення життєвих страждань. І перші картини молодих бунтарів цілком відповідали цим вимогам. До нашого бажання зрозуміти феномен прерафаелізму  підключається ще одна аксіома. Цій темі присвятив неймовірно цікаву книжку Микола Певзнер, німець за походженням. Вона називається «Английское в английском искусстве» (СП-б., 2004) і починається з вислову про те, що англійське мистецтво жодної епохи не укладається в систему.  Досвід наших майстрів це також блискуче доводить. Щойно ми намагаємося закріпити якусь певну якість чи тенденцію у творчості того чи іншого новатора, як він вже наступним твором висловлює щось майже протилежне. Наприклад, спершу було присутнє переконання, що єдиний серед елітних прерафаелітів представник з народу Хант, був пронизаний ідеєю християнізації сучасної свідомості і весь час «пропадав» на Святій Землі. Але несподівано виставці трапилася солодка бідермайєрівська за темою картина «Дитяче свято» (1864), що наочно декларує буржуазні цінності. А поруч – ще одне здивування. Хант несподівано «зраджує» своїм думкам про добропорядну дружину і матір і створює образ чутливої, рафінованої жінки під назвою «Il Dolce far Niente» (1859–66) – солодке неробство! Її чари ані трохи не поступаються яскравій венеційській красі «Monna Vanna» (1866),  яку випестив тонкий цінувальник жіночності Данте Габріель Россетті. Останній, здається, після смерті улюбленої Елізабет Сіддал,  цілком віддався служінню красі і писав своїх коханок у вигляді давніх  хтонічних богинь або чарівних рижоволосих красунь. Ці образи стали  сучасним брендом англійського жіноцтва. Але декадент Россетті водночас розділяв переконання  філософа  Т.Карлейля, що робочий ближче до Христа, ніж буржуа, і разом з Брауном і Рьоскіним викладав у Робочому коледжі християнських соціалістів. А з Уільямом Моррісом та Едвардом Берн-Джонсом брав активну участь у «Русі мистецтв та ремесел» протестуючи проти  промислового серійного виробництва, що набирало шалені оберти. Згадаймо і про ретельного послідовника ідей Рьоскіна, який наполягав на необхідності досконального знання рідної природи,  Еверета Міллеса. Він прославився як  автор  уразливої картини «Офелія» (1851–52). Її мертве тіло застигло на водяній поверхні догори обличчям у зеленому савані англійських трав, рослин і квітів. І портрета самого Рьоскіна, який побажав залишити свій образ нащадкам саме у поєднанні з рідною природою – її камінням  і водними потоками у виконанні улюбленого художника. Але ця дружба виявилася роковою для Рьоскіна. Його жінка Еффі покинула свого видатного чоловіка і стала у 1855 році дружиною Міллеса. Саме цим роком датується несподівана картина «Осіннє листя», де чотири гарні дівчини приймають участь у містичному ритуалі збирання мертвого листя. Воно контрастує з їх молодістю і народжує сумні роздуми. Але і на цьому зміни у житті і творчості  художника не зупинилися. Колишній прерафаеліт закінчив тим, що став Президентом Королівської академії мистецтва і баронеттом!..

 

Уільям Холман Хант. Дитяче свято. 1864. 210,2х146,1. Абатство Торре. Торкі

 

 

Данте Габріель Россетті (1828–1882). Monna Vanna. 1866. 88,9х86,4. Галерея Тейт Бритен. Лондон

 

 

     Спершу досить складно погодитись з концепцією Вікторіанського авангарду для творчості прерафаелітів. Але безпосереднє спілкування з їх мінливим, вигадливим, епатажним, сюрреалістичним на манер Далі, заплутаним за рухом кольорових плям як у Поллока, не зрозумілим до кінця як у загадках концептуалістів живописом, майже переконали в їхній здатності залишатися і сьогодні в епіцентрі складних проблем сучасної культури.