Арт-спільнота знає Олега Соснова як куратора, колекціонера та координатора культурних програм Французького інституту в Україні. Проте на виставці у галереї «Речовий Доказ» він постав у новому амплуа, презентувавши цикл своїх фотографій «Район²». Спеціально для Art Ukraine про це пише мистецтвознавиця Олена Грозовська.

 

Протягом семи років роботи у Французькому інституті Соснов був куратором і продюсером багатьох мистецьких проектів, зокрема фестивалю «Французька весна в Україні», франко-українських музично-театральних постановок з Владом Троїцьким та театру «Дах», світлових шоу, хореографічних постановок тощо.

Олег Соснов, із серії «Район²»

Усі зображення надані автором

У 2015 році, спільно з Владом Троїцьким, Соснов став ініціатором і координатором фестивалю, присвяченого вітчизняній культурі, «Україна — вільна сцена» в Парижі. Також він займався організацією перших великих концертів гурту «Dakh Daughters» у Франції. Останні п’ять років Олег Соснов влаштовував різноманітні виставки та акції, активно співпрацював із художниками, серед яких — Анна Ходькова, Крістіна Ярош, Вітя Кравець, Жанна Кадирова, Нікіта Кравцов, Ахра Аджинджал, Матвій Вайсберг, Олена Придувалова, Олексій Аполлонов, Олександр Павлов, Валерія Трубіна, Олекса Манн, Дмитро Красний, Тарас Коблюк, Ніна Савенко, Дмитро Кришовський, Максим Дондюк, Марко Галаневич, група ілюстраторів «Pictoric». Олег колекціонує витвори мистецтва, його зібрання нараховує близько 400 робіт, більшість із яких — сучасна українська графіка та фотографія.

Олег Соснов, із серії «Район²»

 

Від 2012 року Соснов був куратором та ініціював створення близько 50 стінописіву різних містах України (зокрема портрету Сергія Нігояна у сквері Небесної сотні у 2015 році), співпрацюючи з відомими українськими «художниками вулиці» (Waone Interesni Kazki, Aec Interesni Kazki, Сергієм Радкевичем) та багатьма іноземними муралістами. Серед об’єктів у громадському просторі відзначимо також скульптуру французького митця П’єра Сассона, встановлену на Майдані Незалежності у січні 2014 року. Зараз Олег Соснов як куратор проекту подарував її майбутньому Музею Свободи. У рамках KyivArtWeek 2018 Олег курирував першу виставку, присвячену світовому стріт-арту, за участю більшості українських представників цього напряму.

 

Цікаво, якими різними є прояви двох іпостасей натхненної особистості: працюючи з тематикою міста, Соснов-куратор тяжіє до масштабу й ефекту, у той час як Соснов-фотограф створює підкреслено графічні й лаконічні роботи.  Сюжетний бік цих фотографій гранично мінімізований: у кадрі нічого не відбувається, але спостережливий погляд роздивиться за зовнішньою безсюжетністю дивовижні колізії та ексцеси фактур і форм.

Олег Соснов, із серії «Район²»

 

На знімках майже немає людей, а у тих рідкісних випадках, коли вони з’являються у кадрі, анонімні силуети стають лише черговим ієрогліфом — елементом напів абстрактного сюжету. Непоказні з першого погляду деталі — наприклад, елементи міського ландшафту, — позбуваючись документальних смислів, набувають характеру інобуття, дороговказів «гетеротропій». Цей термін Мішеля Фуко якнайкраще відповідає тональності специфічних місць, які вносять розриви у видиму безшовність, безперервність і нормальність повсякденності, які фіксує уважний погляд автора. Рівновіддалені від понять «утопія» та «дистопія» (моделей «хорошого» та «поганого» місця) простори гетеротопій формують особливу структуру постіндустріального міського пейзажу. Оптика Соснова націлена на виявлення цих парадоксальних точок на межі дивоглядного й буденного, приватного й публічного, красивого й потворного, витонченого й грубого, упорядкованого й хаотичного. Місто на цих фотографіях антропоморфне, воно оголює арматурні сухожилля, звиває вени кабелів у химерні вузли, шкіриться битою плитковою емаллю, кутається у банерні шалі. У той же час, місто є безликим, воно усього лише сума контекстів, які сполучають функції та фрагменти численних просторів в одному. На цих знімках каркасна правда зворотного боку прориває площину фасаду, а крізь нашарування смислів пробивається метафізичний мотив виставки. Тема часу, пам’яті, ностальгії, самотності виростає з роздрібненої множинності розсіяних спогадів, збираючись по крихтах в єдине ціле.

Олег Соснов, із серії «Район²»

 

Найчастіше фотографія є спробою фіксації унікального моменту життя, намаганням закарбувати у вічності мінливе «тут і зараз». Однак роботи Соснова ігнорують цю можливість. Натомість він фотографує елементи, які вже «випали» з потоку часу, — їхній термін придатності закінчився, і вони існують ніби за інерцією: старі, наспіх відремонтовані, вічно недоладні, але досі функціональні деталі міського механізму — улюблений мотив митця.

 

Відмовляючись позиціонувати себе художником, відзначаючи «любительську» природу своїх знімків, Олег Соснов, однак, опиняється в аванґарді певного тренду, пов’язаного з навмисним відходом від «професіоналізму» в мистецтві загалом і у фотомистецтві зокрема. Не перший рік світ обговорює втрату художніх компетенцій, у результаті чого фігура художника стає усього лише проекцією бажань, намірів і смаків суспільства, а найважливішими творіннями стають об’єкти, далекі від усталених уявлень про витвори мистецтва. Фотографія не стала винятком: на престижних вернісажах і у відомих колекціях чільні місця посідають роботи аутсайдерів — художників непрофесійних або таких, чия творчість була віднайдена у наші дні після довгих років забуття. «Любительська естетика» стає трендом. На зміну наративу приходить типологічний принцип: окрема фотографія серії не є закінченим висловом, а смисл проекту виявляється лиш тоді, коли ці кадри об’єднані одним простором.

Олег Соснов, із серії «Район²»

 

Популярність фотографії у соціальних мережах спричинила появу нового напряму: «айфонографія», що нині викладається у солідних коледжах мистецтв; кадри, зняті на смартфон, виставляються у престижних залах. Навіть комерційна фотографія все частіше знімається не спеціалізованою технікою. Так, сенсацією став знімок на iPhone штормової хвилі під час урагану Сенді (автор — Ben Lowy), що 2012 року потрапив на обкладинку журналу «Time» — ледь не найзнаменитішого щотижневика у світі.

 

Відзначмо, що культура селфі й туристична фотографія сьогодні рішуче нівелюють локальні культурні особливості, створюють ілюзію розмивання ідентичностей та відмінностей у процесі глобалізації. Мандруючи світом, сучасна людина повсякчас опиняється в оточенні майже гомогенного урбаністичного ландшафту. Тим ціннішим є особливий погляд художника, який знаходить власний стиль, розповідає персональну історію та виявляє красу та магію на узбіччях магістральних міських маршрутів.

 

Автор:

Олена Грозовська – мистецтвознавиця.