Протягом квітня-травня ArtUkraine Gallery представила новий аудіовізуальний проект Анни Миронової «За течією». Експозиція включала серію абстрактних полотен, рисунків та аудіовізуальну інсталяцію понад 250 кв. м., над створенням якої разом з художницею працювали команда Synxron. ArtUkraine розпитав мисткиню про проект, абстрактне мистецтво та потенціал паперу й олівця.

 

«За течією» – наймасштабніший проект за вашу кар’єру. Тут представлені понад десять серій ваших творів. За який період часу створювалися ці роботи? 

 

На сьогодні, проект «За течією», дійсно, наймасштабніший мій проект. Представлені в ньому роботи створені впродовж шести років. Шість років роботи – шість років життя.

 

Крім цього, це перший досвід співпраці з композиторами, медіа-художниками та VJ. Вперше я поєдную звук, анімацію, монументальні роботи на полотні та рисунки олівцем на папері.

 

Тут і далі – проект Анни Миронової «За течією» в ArtUkraine Gallery

Усі зображення надано галереєю

 

Що надихнуло вас на створення цього проекту?

 

Переважно ми маємо можливість представляти окремі свої проекти, між ними, природньо, існують часові дистанції. Змінюємося ми, наші погляди, вподобання. Відповідно, змінюються роботи. Досвід такої великої експозиції – це унікальна нагода подивитись на свою творчість в цілому і дещо відсторонено, очима людини не причетної до створення.

 

Я давно хотіла об’єднати деякі свої проекти в один і побачити, як вони взаємодіють, адже вони відносяться до одного великого циклу - робіт з тінями.

 

Крім цього, останні роки багато працюю олівцем, і хотіла показати рисунки.

 

 

Коли Наталія Заболотна запропонувала мені зробити персональну виставку в Art Ukraine Gallery, я подумала, що саме у цьому просторі зможу втілити свої бажання.

 

Це вдалося реалізувати в цьому проекті, а також долучити і поєднати інші медіа.

 

Великий простір галереї, ніби, створений для моїх монументальних творів. Адже для їхнього сприйняття важлива відстань. У великому приміщенні спершу починаєш відчувати роботу, а не роздивлятись її, починаєш відчувати тембр, настрій. Потреба розглядати картину, підійти до неї, це бажання виникає тільки згодом. Впевнена, що серйозну річ спершу сприймаєш на відстані, а як це зроблено, це вже питання наступне. Все це безумовно і приваблювало до співпраці з галереєю.

 

 

Чому ви вирішили співпрацювати з сучасними медіа-художниками?

 

Під час обговорення, з кураторкою Дариною Мо Мот, виникла ідея поєднати різні медіа і зробити аудіовізуальний проект.

 

Хотілося так вибудувати середовище, щоб всі складові проекту узгоджувались єдиною режисурою, створювали єдине монументальне звучання, єдину історію з своїм логічним розвитком, розташуванням акцентів. Організувати середовище, в якому б звук, анімація, колір, полотна, стіни, папір, графіт, фактури, все зливалося в єдине ціле, ніби єдиний організм, який живе, рухається, дихає і де нема нічого зайвого. Мені здається, це вдалося.

 

Ця співпраця для мене – цікавий і корисний досвід.

 

 

Чи вважаєте ви свої роботи абстракцією?

 

Сама для себе я не можу визначити ці межі. Свої роботи повністю віднести до абстракції мені складно. Адже я працюю з реальними речами. Подібні питання чую доволі часто. Мабуть, завдяки моєму жорсткому відбору і стилістичним узагальненням, роботи сприймаються абстракцією. В моїй же свідомості бачити їх такими не дають витоки – спогади про реальний предмет чи явище – першопричину.

 

Абстракція, це така ж реальність, тільки іншою мовою. Можна говорити про одне й те саме, тільки по різному.

 

Абстракція для мене, це як музика без слів. Коли є слова, то ми чіпляємось за них і думаємо над ними, а коли є музика, то слухаємо, заглиблюємося в неї, відчуваємо, теж думаємо, але про інше. Відсутність ілюстративності дає можливість для кожного відчувати своє, не нав’язане автором. Звісно, я вкладаю в свої роботи певний смисл і почуття і приємно коли глядач відчуває про що саме робота, але коли бачить щось своє, мені теж подобається.

 

Думаю, неможливо навчити розуміти абстракцію, чи розповідати про неї. Або людина це сприймає, або ні.

 

 

Взагалі, я не дуже люблю розповідати, про що мої роботи, бо все, що я хотіла сказати, я в них передала і саме такою мовою якою хотіла. Якщо б хотіла донести інакше, то мабуть і засіб був би інший – писала б оповідання, наприклад, або співала. Тож, не поспішайте бігти до автора і питати, що ж він хотів сказати в своїй роботі, про що думав, а хоча б трохи постійте, подивіться, відчуйте і подумайте. Можливо і не потрібні будуть зайві розмови.

 

Від глядача я очікую співпраці, тобто співтворчості, в якій приводом для цього є моя робота. Робота – привід думати.

 

Скільки часу знадобилось, щоб відтворити цей проект?

 

Проект «За течією» можна поділити на дві експозиції, вони різні за сприйняттям. Умовно, тихий зал – це рисунки і активний, енергійний – з аудіовізуальною інсталяцією. Тобто, маємо декілька складових. Вони, кожна, мають свої часові межі виконання.

 

Як я вже казала, рисунки і монументальні роботи, представлені в проекті, створені впродовж шести років. Втілення аудіовізуального проекту «За течією» тривало близько місяця.

 

 

Мені приємно згадати, як енергійно, стисло в часі все відбулося. Все сталося по діловому, при повному розумінні між сторонами, з професійним ставленням кожного до своєї окремої ділянки.

 

Техніки, які ви використовуєте у своїх творах, – олівець на папірі, акрил на полотні – досить прозаїчні. Чому саме ви їх обрали? Чи пов’язано це певним чином з вашим ставленням до мистецтва загалом?

 

Останні роки, папір і олівець – це мої улюблені матеріали. Чомусь у наш час дуже мало художників до них звертається.

 

Здавалося б, так просто – олівець, папір, але ними можливо робити буквально дива – неймовірну тональну градацію, яка здатна передати багато почуттів, використовуючи при цьому безліч технічних прийомів, яким в своєму арсеналі я завдячую академічній освіті. Мої роботи, це той самий академічний рисунок, але переосмислений.

 

 

Коли я рисую – відпочиваю. Це така собі медитація, це дає мені сили. Відключаєшся від усього навколишнього, наче в інший вимір потрапляєш. Рисунки олівцем більш чуттєві і інтимні, ніж полотна. Те що на полотні, це, мабуть, те, що мене оточує, а рисунки, це моє внутрішнє, особистісне. Коли я над чимось працюю, то намагаюся обмежувати себе в спілкуванні – не хочу щоб хтось, або щось впливало на мене в цей момент.

 

Але я працюю не тільки з олівцем і акрилом на полотні. Мені цікаві різні матеріали і техніки. Люблю писати з натури, займаюсь скульптурою, об’єктами, роблю відео, фото. Свого часу, при нагоді, сподіваюся показати такі роботи.

 

Як ви ставитесь до сучасного мистецтва? Чи позиціонуєте себе як сучасну мисткиню? 

 

Я працюю тут і зараз, тому, природньо, я мисткиня сучасна. Сподіваюся, що мову, якою я в мистецтві спілкуюся, так само можна назвати сучасною. До сучасного ж мистецтва ставлюся, як і до мистецтва взагалі.

 

Анна Миронова