“Suspended” (англ. “підвішений”) – робота сучасної британської художниці Арабели Дорман, складена із 700 елементів одягу біженців, знайденого на берегах Лесбосу та Кале. “Suspended” була виставлена у St. James’s Church (Лондон) у різдвяний  період 2017-2018 років та у Canterbury Cathedral (Кентербері, Кент) у великодній період 2018 року.

 

Арабела Дорман відома як художниця портретів та війни. Роботи художниці зображають війну в Іраку та в Афганістані. Її виставка “Before the Dawn” про життя людей в Афганістані зібрала понад  30 тисяч англійських фунтів для Афганських благодійних організацій.  Дві останні роботи “Flight” та “Suspended” присвяченні темі біженців привернули увагу та отримали критику відомих світових медіа. 

 

Кожен елемент одягу представлений у “Suspended” має свій певний символ, свою історію чоловіка, жінки, дитини, які його одягали. Це як нагадування про біженців про існування яких забули, життя яких знаходиться у підвішеному стані.

 

Арабела Дорман розповідає про проект, трагедію біженців та світло надії.

 

Тут і далі – проект Арабели Дорман “Suspended” (Canterbury Cathedral, Kent)

Усі фото: Вікторія Дмитрук

 

“Suspended” зроблено з одягу знайденого на берегах, таборах та на узбіччях Лесбосу та Кале. Я подорожувала до Лесбосу в 2015 році як військовий художник. Працюючи в Іраку та Афганістані більше 10 років, я відчула національне відчуття провини та особистий зв’язок з іракцями, афганцями та сирійцями які рятуються від війни та переслідувань. Я думала, що я забов’язана для них задокументувати те, що відбувалося на тих грецьких берегах. Однак ніщо не приготувало мене до масштабу людської драми, до трагедії, розвиток якої я бачила на тих берегах. На той час більше 5 тисяч біженців прибувало до Лесбосу щоденно. Багато інших потонули намагаючись доплисти до землі. Ця величезна шкала гуманітарної кризи приголомшила мене.

 

 

Коли я бачила сцени з чоловіків, жінок та дітей які прибували на переповнених шлюпках, міцно тримаючи в руках лише найнеобхідніше зі свого майна, я була вражена кількістю викинутого одягу на берег, яким були засміченні паркани та оливкові дерева. Тоді я зацікавилася у дослідженні цієї сили порожнечі одягу, що викликає відчуття присутності людини яка його одягала. В цей час головний фокус був спрямований на небезпеку переправи і на число жертв. Моя відповідь на це – “Flight”, в інсталяції зробленій з рятувального човна та рятувальних жилетів з Лесбосу, які я вивісила над на́вою в St. James’s, Piccadilly протягом Різдва 2015 року. Знайдений човен був віднесений течією, потопаючи в бурхливому Егейському морі. У човні було 62 людини – налякані чоловіки, жінки та діти. Якби берегова охорона не помітила їх, то водяниста могила була б кінцем усіх їхніх мрій. З 2015 року ця криза вимушеного переселення поглиблювалася і тепер вона стала одним із найважливіших та найскладніших питань нашого часу. Хоча вона впала із заголовків, тисячі з тих хто прийшов на човнах зараз покинуті, вразливі, підвішені між контрастом почуттів втрати та надії в містах та таборах Європи. Як власники цього одягу який вивішений у “Suspended” вони залишаються невидимими, найчастіше поза зором з наших зайнятих життів. Сховані, часто забуті “Suspended” яким немає куди іти. Я сподіваюся що ті хто стоять під “Suspended” можуть відчути щось з крику благання, страждання, які відчувала я стоячи між хоробрими та відчайдушними душами, які прибували до Лесбосу. Моя робота – це крик. “Suspended” – це крик проти глобальної інерції та благання про припинення цих страждань. Це заклик до опору проти війни та проти осіб та інституцій які прагнуть дегуманізації. Але це також про радість та милосердя, про те, що нас об`єднує радше ніж розділяє. “Suspended” про світло надії, любов та смирення, про вигнання та відчай і також про хоробрість, надію та віру.

 

 

Одяг освітлюється світловою кулею, яка знаходиться в центрі. Доки світло сяє воно репрезентує світло надії в якому біженці подорожують. Це світло просить нас задуматися над надією що життя може відновитися на іншій землі і до пошуку світла в нас самих, що засвідчить цю надію. Коли світло тьмяніє це нагадує нам про нашого ближнього коли ми забуваємо про нього, повертаємося до нього спиною. В праці з одягом я уявляла кожну людину яка носила цей одяг, кожну тендітну ногу яка була у цих маленьких черевичках, кожну люблячу мамину руку, яка зашивала штани та светри. Це було дуже сильно. Досвід моєї праці з одягом як з колекцією інтимності, схованих портретів історії які походять з усього світу, повних болю, втрати, та пустки, але також екстраординарної наполегливості, мужності та витривалості. “Suspended” це про уяву. Це просить нас уявити що таке бути біженцем. Залишаючи все що ти знав, любив і для чого ти працював і вирушити у подорож, яка наповнена небезпекою і незнанням. Уявити як це мати і втратити наше місце у цьому світі. Це те, що ти робиш лише у безнадії.

 

 

Це велика честь виставляти мої роботи в St. James’s Piccadilly та Canterbury Cathedral. В церквах, які нагадують нам про наші людські та християнські завдання любити один одного активно приймаючи силу Божої любові і допомагати потребуючим, приймати незнайомця. Я закликаю наблизитися до іншого для того, щоб його почути, зростаючи в покорі та співчутті.

 

Співчувати важко тому що це вимагає внутрішньої диспозиції іти з іншими туди де вони слабкі, вразливі та зранені. Якщо ми думаємо що це нас не стосується, то ми дозволяємо те, що папа Франциск називає глобалізацією байдужості. І це трагедія та небезпека для біженців, для нас, для людства. Вимушене переселення людей це одна з визначних проблем нашого часу і ми ігноруємо її.

 

 

Я підтримую поселення неповнолітніх у Великобританії, а також моєю роботою намагаюся зрушити стіну з упереджень, поділів  і прошу будувати мости в наших розумах, мости, що долають дистанцію через розуміння, толерантність та співчуття. Замість того щоб сприймати ситуацію вимушеного переселення як кризу, ми можемо бачити цю ситуацію сьогодні як можливість вчитися та досвідчити наші власні життя які нероздільно поєднані з життями інших, яким поталанило менше ніж нам. Ми могли б побачити цей стан речей як заклик до переосмислення того хто ми є. Я вірю що цей виклик кризи вимушеного переселення який стоїть сьогодні перед нами це як переоцінка та перенавчання нас самих у стосунках з іншими та повторного віднаходження цієї спільної нитки що зв’язує мозаїку життя. Історії переселенців це одна з тих історій про яку часто говориться в Біблії, з відповідним резонансом протягом Різдва та Великодня. Це як історія людства яка розповідається через біженців, можливо тому що ті, хто найбільше вдарений нещастям та бідністю є найбільш щедрими, милосердними та позитивними. Я відчувала, те що я побачила в Лесбосі було біблійним, це була втеча святої Родини до Єгипту кожного дня.

 

Підготувала Вікторія Дмитрук