19-20 листопада у Запоріжжі пройшла міжнародна конференція “Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини”. Доки в Києві набирає обертів громадський рух #SAVEKYIVMODERNISM, покликана вберегти модерністський архітектурний спадок міста, ArtUkraine пише про досвід Запоріжжя, перспективи модернізму в Україні та світові напрацювання.

 

Запорізьке Шосте селище або Соцмісто ‒ унікальний архітектурний об’єкт, спроектований у традиціях міжвоєнного модернізму, наближених до відомої німецької школи “Баухаус”. У світі спадщина цього періоду охороняється і національними, і міжнародними інституціями, а у нас її статус досі лишається невизначеним.

 

Саме про збереження модерністської архітектури говорили в Запоріжжі, де 19-20 листопада пройшла міжнародна науково-практична конференція “Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини”. Конференція проходила у Палаці культури Металургів, який також розташований на території Соцміста.

 

Запоріжжя, Соцмісто. 1930-і рр.

 

У ній брали участь дослідники, представники громадських організацій і місцевої влади, практикуючі архітектори, а також мешканці Запоріжжя. Своїми напрацюваннями ділились одні з найкращих фахівців світу у сфері збереження архітектури модернізму із України, Німеччини, Чехії, Польщі та Росії. Зокрема, до Запоріжжя приїхали представники Веймарського університету Баухаус, засновники архітектурних бюро, автори проектів-лауреатів міжнародних архітектурних премій.

 

Конференція проходила у рамках масштабного проекту “Bauhaus ‒ Zaporizhzhia”, який також включав у себе виставку архівних фото і відео у галереї “Barannik”, проект “Моє Соцмісто” від ГО “Місто-сад”, а також воркшоп із ревіталізації мікрорайону за участі студенток та студентів Веймарського університету Баухаус, Харківського національного університету будівництва та архітектури і Запорізького національного університету. Проект організовували Генеральне консульство Федеративної Республіки Німеччина у Донецьку (офіс у Дніпрі) у партнерстві з громадською організацією “Urban Forms Center”, запорізькою галереєю сучасного мистецтва “Barannik” та професором Томасом Флієрлом з Німеччини.

 

Як наголошує співкоординаторка проекту, харківська архітекторка Євгенія Губкіна, сьогодні в Україні загалом постала проблема відношення до модерністської спадщини. “Йдеться не тільки про соціалістичну архітектуру, що стосується Східної України, а й про міжвоєнний модернізм у Західній Україні, ‒ говорить Євгенія. ‒ Така спадщина найчастіше не зберігається, адже не захищена законодавством, та й люди здебільшого не розуміють, що вона є цінною. Якщо не привертати увагу до цієї проблеми, ми залишимось без цілого пласту нашої історії”.

 

Запоріжжя, Соцмісто (сучасний вигляд)

 

Проект “Баухаус ‒ Запоріжжя” ‒ певний висновок багаторічної роботи експертів, активістів і просто небайдужих людей, які прагнули відкрити Соцмісто і показати його цінність. “З 2010 року проводяться тижні українського конструктивізму ‒ виставки, лекції, круглі столи, дискусії, ‒ розказує співкоординаторка проекту, арт-менеджерка галереї “Barannik” Наталія Лобач. ‒ Ми проводимо екскурсії, показуємо Запоріжжя людям, які сюди приїжджають. Також організовуємо зустрічі з мешканцями міста”.

 

Наталія Лобач наголошує, що погляд спеціалістів та спеціалісток з інших міст та країн, які усвідомлюють потужність запорізької архітектури, допоможе розкрити її цінність і для самих містян.

 

Наталія Лобач

 

За словами Євгенії Губкіної, проблема полягає і в тому, що найчастіше знищується найновіша спадщина. “По-перше, тут присутній політичний аспект, а в Україні наразі йде боротьба із соціалістичною спадщиною, а по-друге, люди часто не розуміють, що є цінним, а що ні”, ‒ пояснює Євгенія Губкіна.

 

До того ж, наукових і міждисциплінарних досліджень запорізького конструктивізму дуже мало. “На мою думку, це приклад лівого урбанізму, де виражені спроби знайти соціальну справедливість у просторі та вирішити житлову кризу, ‒ говорить Євгенія. ‒ Також цей об’єкт ‒ реальний доказ так званих хвиль модернізації, до яких входить й індустріалізація”.

 

Запоріжжя, Соцмісто. 1930-і рр.

 

За її словами, подібні соціальні та культурні явища відбувались у всьому світі у 20-30-х роках. “Модернізацію та індустріалізацію переживав не лише СРСР, а й Польща, Великобританія, Нідерланди тощо, ‒ зазначає Євгенія. ‒ Не треба соромитись цієї соціалістичності та політизованості, адже спроби вирішення соціальних проблем в архітектурі існували скрізь. Найчастіше вони стилістично вирішувались модернізмом, методом рівного доступу до ресурсів і справедливого поділу благ через певну просторову організацію та регулювання забудови”.

 

Євгенія Губкіна говорить, що спадщина завжди є предметом суперечок між різними політичними режимами. “Архітектура ‒ це політика у просторі, і ми не можемо відділити мистецтво від політики, особливо якщо говоримо про соціалістичну спадщину, ‒ наголошує Євгенія. ‒ Тому навіть якщо вона дуже незручна з ідеологічної точки зору, треба про це говорити і визначати, як до неї ставитись”.  

 

Інше складне питання щодо запорізького модернізму ‒ присутність так званої “чужої” архітектури, бо об’єкти проектували московські архітектори, зокрема, брати Весніни, Орлов, Лавров. Утім, практика, коли над проектом працюють фахівці з різних країн ‒ популярна у світі. “Українці замовили проект у російських архітекторів, але це не робить цю спадщину частиною російської архітектури, ‒ переконана Євгенія Губкіна. ‒ До речі, генеральний план робили саме українці, а інженером ДніпроГЕСу був американець. Це інтернаціональний проект, так само як є інтернаціональним і модернізм”.

 

Запоріжжя, Соцмісто (сучасний вигляд)

Фото: Дмитро Краснокутський

 

Схоже питання постає і щодо польського, чеського, угорського або румунського модернізму в інших регіонах України. “У Львові, наприклад, є польський модернізм, бо там поляки будували для поляків, а у підсумку ця територія стала українською, ‒ пояснює архітекторка. ‒ Ми ж зараз лише відходимо від травм Другої світової війни, від зміни кордонів і усвідомлюємо, що архітектурною спадщиною користуються не ті, хто її проектував. Але це також є нашим”.

 

Експертка визнає, що українські дослідники часто уникають цих тем, боячись, що хтось побачить у них російський слід, і тим самим великий пласт цінного матеріалу лишається недослідженим. “Нам треба не боятись говорити про це, щоб потім не виникали конфлікти і маніпуляції. Росія часто займається експансією у культурній сфері, говорячи, що, наприклад, Малевич ‒ це російський авангард або харківський Держпром ‒ частина російського авангарду, ‒ зазначає Євгенія. ‒ Якщо ми не будемо продукувати ці наративи, тоді це зробить хтось за нас з-за кордону”.

 

Євгенія Губкіна

Фото: Дмитро Краснокутський

 

Загалом питання спадщини ‒ це питання світової культурної дипломатії, говорить експертка. “Спадщина є спільною, є тим, що нас усіх об’єднує. І цей проект, який підтримує Міністерство закордонних справ Німеччини, є уособленням дипломатії на основі спадщини, ‒ наголошує Євгенія Губкіна. ‒ Треба визнати, що у Запоріжжі є частина культури Росії, але не треба соромитись цього. Це все одно, що ми виграли золоту медаль, відчеканену в Росії, і вирішили через це віддати її росіянам. Але вона ж наша! Нам треба не віддавати нашу спадщину, а вивчати і зберігати”.

 

Архітекторка підкреслює, що модернізм, з одного боку, унікальне, а з іншого боку ‒ універсальне явище. І саме унікальність разом із універсальністю є критеріями для ЮНЕСКО щодо включення об’єкту до списку світової спадщини. За її словами, цими рисами володіє і запорізьке Шосте селище. “Зараз, наприклад, до списку внесли архітектуру литовського Каунаса 1919-1939 років. Це містобудівний проект, а не окремий об’єкт, і з ним можна порівняти Соцмісто, ‒ пояснює Євгенія Губкіна. ‒ Містобудівні об’єкти дуже цікаві, адже демонструють, як тоді ставились до так званого “права на місто”, як виглядали суспільні відносини у просторі”.  

 

На конференції говорили не лише про Запоріжжя, конструктивізм або Баухаус. “Багато хто широко зрозумів тему нашої конференції, тому в нас були, наприклад, заявки про західноукраїнський модернізм ‒ румунський, чеський, польський. І мені це здається дуже цікавим і промовистим в аспекті поняття “модернізм”, ‒ зазначає Євгенія Губкіна. ‒ Також був чудовий виступ про бібліотеку Алвара Аалто у Виборзі, яку реставрували разом американці, фіни і росіяни. Вона входить у подану до ЮНЕСКО заявку в переліку об’єктів Алвара Аалто. Але бібліотека знаходиться на території Росії, і це болюча тема для фінів. Це вписується у фокус тем щодо “чужої” спадщини”.

 

Запоріжжя, Соцмісто (сучасний вигляд)

Фото: Дмитро Краснокутський

Запоріжжя, Соцмісто. 1930-і рр.

Фото: Атипичное Запорожье

 

Також була панель, присвячена реставрації, із практичними рекомендаціями. Там говорили, як реставрувати модерністську архітектуру, адже це досить новий технологічний період у будівельній історії і не всі реставратори знають, як з нею працювати. “Іноді виявляється простішим реставрувати спадщину XIV ст., ніж XX, ‒ зізнається Євгенія Губкіна. ‒ Це інший підбір матеріалів ‒ бетон, метал. І саме тому ми запросили іноземних реставраторів, які розказали про автентичність, техніки реставрації та консервації дешевої архітектури, адже це соціальне житло, яке споруджували із недорогих матеріалів”.

 

Окрема проблема, якої торкнулись на конференції ‒ юридичний бік реставрації. Експерти визнають, що в Україні наразі спостерігається криза у цьому аспекті, адже закони про захист спадщини не працюють. “У випадку із архітектурною спадщиною часто виникають конфлікти або із корумпованою владою, або з бізнесом. Законодавство змінюється в гірший бік і дає дедалі більше можливостей для маніпуляцій, а це розв’язує руки тим, хто хоче знищити спадщину”, ‒ говорить Євгенія Губкіна.

 

Запоріжжя, Соцмісто (сучасний вигляд)

Фото: Сергій Лавров

 

Важливим результатом конференції стала розробка резолюції, яку підписали учасники заходу. Її направлять до органів місцевого самоврядування. У ній рекомендується розробити документацію щодо внесення об’єктів модернізму до Держреєстру пам’яток України, підготувати історико-архітектурний опорний план, реалізувати міжнародну програму щодо вивчення і систематизації, а також реставрації та популяризації пам’яток модернізму, провести ремонтно-реставраційні роботи, підготувати номінаційне досьє для включення містобудівного ансамблю ДніпроГЕС і Соцміста до Попереднього списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а також створити на міському рівні спеціальний орган, який би займався охороною культурної спадщини.

 

Кінцевим етапом подібних програм є безпосередня реставрація об’єкту. Проте питання збереження спадщини не може вирішуватись згори, говорять експертки. “Це належить усім нам, і суспільство має бути остаточним стейкхолдером, який скаже, що робити з цією архітектурою, ‒ говорить Євгенія Губкіна. - Наша мета - показати владі, що і мешканці міста, і міжнародні експерти вважають це спадщиною, яку треба зберігати і реставрувати”.