Інститут Проблем Сучасного Мистецтва та "Карась Галерея" представили дослідницький міжмузейний проект "Український Натюрморт". Він покликаний зібрати найбільшу колекцію зразків сучасного живопису в жанрі натюрморту та проаналізувати основні тенденції його розвитку як феномену специфічного українського мистецтва, яке, на відміну від інших жанрів, позбавлене емоційності та динамічності художнього процесу. До роботи над проектом долучилися 10 музеїв та галерей. В експозиції  представлені близько 50 художників. Куратор проекту – галерист Євген Карась. ART UKRAINE  з’ясовував, як народився цей проект та яке місце серед інших жанрів сьогодні посідає натюрморт.

 «Український натюрморт» – великий аналітичний проект, спрямований на збір та аналіз найбільшої кількості творів у жанрі натюрморту за всю історію українського мистецтва. Його мета – віднайдення певної спільної формули українського натюрморту через історичну оптику митців різних поколінь та пошук у ній феномену української самоідентифікації, оскільки специфіка жанру – це не просто розміщення та зображення об'єктів, а й архетипи їх сприйняття.

Марина Скугарева "Вечірні вісті"

Усі зображення надано організаторами

 

Олександр Заклецький, заступник голови «Карась Галереї» та співорганізатор проекту розповідає, що історія ідеї «Українського натюрморту» розпочалася більше 5 років тому. Першим кроком було окреслення географічних рамок – результатом чого стала створена спільно з Євгеном Карасем масштабна виставка «Український пейзаж», що проходила в Мистецькому Арсеналі у 2014 р. На той момент, жанр пейзажу був обраний з огляду на більшу доступність його для розуміння широким колом глядачів, на відміну від, до певної міри нескінченно алегоричного натюрморту. Проте, ідея пошуку спільних рис за географічним принципом у синхронічному зрізі (на виставці були представлені роботи сучасних молодих та відомих художників) спонукала організаторів до усвідомлення важливості пошуку спільних образів та координат самоідентифікації українців (адже спільна територія, а отже й спільні краєвиди стали найдоступнішою базою для пошуків). Взимку того ж року розпочався open-call щорічного проекту «А4, Кулькова ручка», на якому була представлена робота Олекси Манна, що в подальшому, синтезувавшись із   сюрреалістичними кадрами тогочасного нищення санкційних продуктів однією із країн колишнього  СНД, остаточно утвердивши ідею проекту «Український натюрморт» як відповідь на ту гостру реальність, у центрі якої опинилась наша країна.

Натюрморт як жанр образотворчого мистецтва – це, у першу чергу, робота з логікою компонування об'єктів на площині через технічні прийоми використання світло-тіні, колориту та фактури. Разом із тим, це – перший крок у творчості будь-якого професійного митця. «Перш ніж перейти до створення серйозних робіт, кожен художник практикується в малюванні кубика, кулі, драпірування», – підтверджує Олександр Заклецький. Художник, що пише натюрморт, як правило, послуговується  об’єктами, які його оточують – простими формами, буденними речами. Саме тому  в контексті сучасного мистецтва роль натюрморту є   досить суперечливою. Багато митців погоджуються, що це  своєрідний образ ескапічного  живопису, адже «мертва натура», як правило, зображується в позачасовій та поза просторовій  формі, без акцентів на сучасних їй артефактах. Художник сам створює об’єкт, який він писатиме – добирає предмети, створює з них композицію за власною логікою, вкладаючи автентичний алегоричний зміст або уникаючи алегорії зовсім. Проте, стверджувати, що натюрморт сьогодні є ізольованим ретроградним жанром – не можна.

Марко Гейко

  

«Український натюрморт» –  це зібрання творів українських митців, яке проголошує повноправну роль натюрморту серед інших жанрів актуального мистецтва. Це зумовлено значною «соціалізацією» натюрморту, його виходом за рамки академічних тем і композицій. За умови, якщо будь-який художник пише те, що його цікавить в першу чергу, беззаперечною є трансформація натюрморту згідно з актуальними життєвими реаліями. «Якщо художника бентежить війна – він писатиме про війну, навіть натюрморт. Сьогодні ми вже не можемо зображати будь-що так, як це зображали на полотнах XVII ст., навіть якщо це подібні до того часу предмети»,  – коментує Олександр Заклецький. Дух часу відбивається в кожному об’єкті навколо нас, насамперед, у побутових речах, які часто й стають предметами зображення. Артефакти сучасності більше не можуть бути виключеними  з тематичного та композиційного спектру натюрморту, оскільки окрім них сьогодні майже нічого не залишилось. 

 

На думку учасника проекту, художника Костянтина Павлишина, одним із найяскравіших зразків сучасного українського натюрморту є «Сакральний натюрморт» Арсена Савадова (2016 р). Саме в цій роботі артикуляція проблемного повсякдення виражена найбільшою  кількістю об'єктів. З огляду на це, можна стверджувати що одним зі спільних архетипів бачення нашими митцями є бачення актуальне. Усі представлені на виставці роботи так чи інакше апелюють до сучасної митцю реальності. І якщо повернутись до оголошеної мети проекту, очевидним стає те, що в українських митців – особлива «українська реальність», яка й породжує специфічний набір свідчень сучасного, якими оперує художник під час створення натюрморту. Цікавим винятком у цьому випадку є надана колекція народної картини Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара». Цікаво, що переважна більшість полотен містить зображення кавуна – символу народної «дольче віти» – результату кропіткої праці задля подальшої насолоди. Порівнюючи ці та решту творів мистецтва, представлених на виставці, є підстави виокремлювати ще одну проблему, до якої апелює цей проект – стратифікація на рівні ціннісних орієнтирів та бачень всередині суспільства.

  

 

 Оскільки «Український натюрморт» – це аналітичний та дослідницький проект, він має відповісти на питання «Чим є український натюрморт сьогодні?», «Які структури національної ідентичності він здатен виразити?», «Які архетипи є спільними для суспільства та художника?». Поки триває експозиційна частина проекту, кожен охочий разом із Інститутом проблем сучасного мистецтва може долучитися до пошуків відповідей.

 

 

Про авторку:

Марина Богуш –  культурологиня.