В арт-просторі Voloshyn Gallery проходить персональна виставка фотографій бельгійського художника Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking). Проект став старанною спробою митця продемонструвати психологічний стан сучасних українців, а також безперервний зв'язок теперішнього і майбутнього, можливого без війни. Журналістка Роксана Рублевська розпитала Деніла, що прибув на відкриття, про актуальність його авторської серії, творчі методи та призначення фотографії.

Вперше ви зацікавилися фотографією в 2014, після перегляду робіт Джейкоба Ріїса «Як живе інша половина». І все ж таки, що вплинуло на ваш вибір залишити кар’єру інженера та самому стати фотографом?

 Насправді мене завжди цікавив кінематограф. Щоб зрозуміти його складну генеративну природу, я зробив крок задля її вивчення на прикладі статичного зображення. На мій погляд, фотографія є живою семантичною конструкцією, посланням у майбутнє.

 

Із серії Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

Усі зображення надано організаторами

 

Яке завдання художньої фотографії в епоху миттєвого кадру і соціальних мереж?

Я намагаюся відсторонюватися від ідеї миттєвого отримання результату. Для мене фотографія – це спосіб досліджувати і розуміти речі, які захоплюють особисто мене. По-перше, важливе місце у галерейному проекті займає саме ваше індивідуальне сприйняття. Ви побачите тільки те, що захочете, в залежності від власних пошуків та уподобань. Незважаючи на свою прихильність до кінематографу, зміст проекту не залежить від ідей, переглянутих фільмів, адже найчастіше життя – глибше та складніше за мистецтво.

 

У власній практиці ви віддаєте перевагу документальній чи художній фотографії?

Зізнаюся, я в захваті від їх синтезу! Завдяки талановитим кадрам фотографів Джейкоба Ріїса та Льюїса Гайна, я вперше відчув необхідність майстерного поєднання художнього і документального методу. Ці славетні художники першої половини ХХ ст. по-своєму досліджували проблему соціальної нерівності. Їх творчість припала на час будування нової, жорсткої світової економічної системи, і я розумію, наскільки важливим й актуальним є такий досвід для нас. Мене також захоплює вміння показати потаємну частину життя, дійти до кореневища проблеми, аби надати можливість глядачу аналізувати та дискутувати.

 

Із серії Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

 

Які рекомендації ви можете надати молодим митцям, які мріють експериментувати у площині фотографії?

Багато працювати! (сміється). Всі, хто досяг успіху, докладали чимало зусиль задля пошуку особливого кадру. Завдяки сучасним технологіями зробити знімок (відеозапис) дуже просто, але створення фотографії чи стрічки вимагає зовсім інакших умов. По-перше, – це світло, по-друге – сюжет. Ви повинні завжди запитувати себе, що створюєте і хто є ваш глядач? Я до сих пір задаюся цими питаннями.

 

Із серії Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

Із серії Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

 

Чи означає це, що фотограф повинен бути трішки режисером?

«Повинен» – кепська умова для мистецтва. Тут, як і раніше, всі вільні. (сміється). Проте кожен із нас має використовувати цю свободу собі на користь. Поки ваша робота виконується старанно і з повагою до оточуючих, ви абсолютно незалежні. Щоправда, завжди є ті, хто критикуватиме. Колись я натрапив на книгу, як кохати, коли тебе ненавидять. Істина в тому, що неважливо, хто проти вас. Завжди поважайте цих людей і ви станете дослідником світу, замість того, щоб дивитися в стіну під назвою «мені не подобається/ я засмучений».

 

Як народилася ідея проекту «Let Us Not Fall Asleep While Walking»?

В 2015 році я потрапив на лекцію американського історика Тімоті Снайдера, що досліджує проблеми міжнародних конфліктів, тоталітаризму, націоналізму та голокосту, і був зворушений його новаторськими ідеями! Саме тому, плануючи проект, я не ставив собі за мету зробити його про війну в Україні. Звісно, є фізичні прояви збройного конфлікту, проте існує і величезний вплив насилля на емоційну сферу цілої нації. Ворог ніби намагається вимкнути емоції, але ми все одно їх відчуваємо. Ми не перестаємо жити, щоб там не відбувалося навкруги.

 

Чому для вас важливо показати проект «Не дай спати нам, ходячим» українському глядачу?

Я не відчуваю проект виключно «своїм» і завжди говорю, що ми досягли результату разом. Виставку створено для людей, з людьми, тому мені  важливо побачити їх реакцію.

 

Із серії Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

 

Чим обумовлено художнє рішення знімати звичайних людей, а не акторів чи моделей?

Мені подобаються дивакуваті комбінації різних реальностей. Окрім того,  я показав звичайних людей у звичному для них середовищі, через яке вони промовляють до глядача.

 

Які теми видаються вам найбільш цікавими у мистецтві?

Я вважаю себе гуманістом, тому все, що мене цікавить в мистецтві та житті – свобода, рівність, справедливість. В даному проекті я не намагаюся торкатися політичних інтриг та революційних гасел, адже єдине, що нас об’єднує – людська сутність. На всі подразники ми реагуємо однаково, високо цінуючи безпеку і здатність вільно обирати, що для нас краще.

 

Що, на ваш погляд, робить ваші фотографії особливими?

Знаєте, на музичній платівці є сторона «А» і «Б». Я хочу бути стороною «Б». Мені важливо, щоб люди побачили трагізм, усвідомили колективну біль через моє одкровення.

 

Із серії Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

 

На вашу думку, мистецтво і фотографія мають багато спільного?

Так! Вони дуже пов’язані між собою. Все, що створено без виразної художньої ідеї, – не має сенсу, навіть якщо ти користуєшся найдорожчою технікою у світі. До речі, мені подобається, що на старих знімках завжди присутня історія, ритм, як у поезії. Тому навіть цілком документальні фото виглядають художніми, адже художник не просто фіксує реальність, а створює свою. Думаю, я також маю історію.

 

Давід Деніл

 

Для вас важлива реакція глядачів на ваші роботи?