Дослідження людини через призму творчих пошуків залишається одним з основних засобів вирішення проблем сучасності. Art Ukraine знайомить з українською мисткинею, яка у своїх роботах поєднує філософське споглядання Сходу та естетичні засади Заходу.

З багатьох причин дедалі більше знецінюється людське життя. На противагу виникає прагнення до самореалізації та виявлення власної індивідуальності, як наслідок міцнішає віра у особистість, здатну впливати на хід історії.

У творчості митець, будучи особистістю, втілює художні ідеї, світовідчуття і світобачення у предметний світ, в умови фізичного часу і простору, одухотворяючи матеріальне. Але не всім митцям вистачає внутрішніх ресурсів для новаторства, здатності бути переконливим.

 

Катя Свіргуненко в майстерні. м. Київ. Березень 2016. Фото автора

Тут варто згадати, що раніше під справжньою особистістю малося на увазі дещо більше ніж просто «індивід» або «суб'єкт». Ще Геракліт у 119-му фрагменті застосовував термін «особистість», вкладаючи в нього найвище сакральне значення: «Особистість — божество людини». Гайдеггером «особистість», грецьке слово «етос», трактувалось як «місце». Тобто «особистість» — це такий простір, у якому гармонізуються всі імпульси та вектори руху Космосу. Це щось таке, через що проступає Божественна воля [1]. І це, мабуть, чи не найважливіше, що взагалі може бути проявлено через мистецтво. Підходячи до художнього твору, ми недооцінюємо силу образу, його здатність викликати бажання жити, адаптовуватися до життя та миритися зі світом, або навпаки…

 

Одна з найцінніших рис творчості Катерини Свіргуненко — візуалізація образу часу, він виникає синхронно подіям і фіксує дух сучасності так, наче вона пришпилює метелика, чи закладає квітку в гербарій. Зовнішньо процес творення відбувається у традиційний спосіб, мисткиня наполегливо вдосконалює графічну майстерність, оволодіваючи сучасними технологіями станкової графіки, для чого відвідує інституції Європи. Мріє про Японію...

Серія «Дзен» у маловідомій українським графікам техніці полімерної гравюри була створена мисткинею у 2015 році в Единбурзі (Шотландія), у інституції Edinburgh Printmakers (Scotland). У серії відчутне прагнення до бездоганного виконання, що вимагало внутрішньої зосередженості в роботі. Для реалізації проекту знадобилося п'ять японських дощок Тoyobo зі світлочутливим покриттям. Робота з дошкою провадилась у два етапи в однаковий спосіб. Спочатку було нанесено дрібну зернистість, а потім — зображення, реалізоване шляхом потрапляння світла і засвічення ним зображення на прозорій плівці, після чого покриття було витравлено й вимито. Так художниця отримала дошки для глибокого друку.

 

Руки мисткині. м. Київ. Березень 2016. Фото автора

Полімерна гравюра дає зображенню тонку лінію, легкість, «дихання», внутрішнє світіння, проявляє оксамитову, серпанкову текстуру. Особливість друкованої графіки полягає в тому, що естетичні нюанси повною мірою можна відчути лише у безпосередньому контакті з твором. Жодна найякісніша репродукція не в змозі передати витонченість роботи, легку впуклість відбитку, фактурність паперу, фарби.

Сам розвиток мистецтва гравюри пов’язаний насамперед з книгою. Її з відбитками тримають у руках і сприймають інтимно, зблизька. Звідси абстрагованість мови графіки від навколишнього світу та зображення конкретних предметів, що наближає гравюру до слова, тексту, буквених знаків, документу. Такою є природа графіки в класичному її втіленні.

Серія «Дзен» — експеримент, в цілому, у межах постмодерну, але крім характерної для нього риси подвійного кодування, вираженої в даному випадку у співставленні двох світоглядів Заходу і Сходу, важливе місце відведено художнім проблемам рішення образу. Задіявши аспективне сприйняття, чуттєве споглядання, мисткині вдається відійти від стереотипного сприйняття предметного світу. Вона пропонує поглянути на тіло відсторонено, досліджуючи його матеріальність, в залежності від освітлення, і здійснює задум делікатно, з високою внутрішньою культурою. Зробити це було досить складно, бо для втілення образів Свіргуненко застосувала один з найпотужніших тропів — «частину замість цілого», представивши фрагменти фотографій власного тіла, переведених у графічну техніку, виводячи образи у вимір абстракції.

Через цифрову фотографію, оброблену за допомогою програм по обробці зображень, встановлюється прямий і надзвичайно тісний зв'язок між природньою досконалістю форм і художнім образом, що надає йому документальної правдивості, фіксації об'єкта в часі. Поєднання графіки і фотографії, розширює горизонти мистецтва і можливості художника.

«Дзен І». Папір, полімерна гравюра. 22 х 20. Единбург. 2015

 

У «Дзен І» пластичне рішення торса сповнено скульптурної матеріальності, дотикового відчуття, створеного нерівномірним помірним освітленням, як від місячного сяйва (що характерно усім естампам серії). За своїм фактурним і текстурним рішенням зображення асоціюється зі старовинною античною скульптурою, але прямий зв'язок з предметним світом мало цікавить художницю. Спираючись на тональну основу побудови зображення, вона зосереджує увагу на естетиці оксамитової поверхні з висвітленнями і затемненнями, заглибленнями і опуклостями на пластичній поверхні торса. Рух тектонічно спрямовано догори, що додатково підкреслює вертикаль розподільної лінії.

Ілюзорність твору полягає в тому, що тло праворуч насправді також фрагмент тіла. Аспективне зосередження уваги на ньому, дозволяє глядачу поступово усвідомити об'єм.

Поділяючи композицію на дві частини, мисткиня вводить в неї важливий для себе аспект дуальності, що особливо гостро відчувається у «Дзен IV». Зі слів самої авторки, для неї це пошук внутрішньої цілісності і байдуже — в парі, чи в самотності. Через твори Свіргуненко відкривається можливість доторкнутися до вчення дзен — через спостереження відсторонитися від зовнішнього, зосередившись на внутрішньому «я» задля досягнення звільнення від страждань «сьогодні і зараз»; навчитися жити заради самого життя, або іншими словами, «просто жити, а не перейматися тим, як ти живеш».

«Дзен ІІ». Папір, полімерна гравюра. 22 х 20. Единбург. 2015

Таким, сповненим глибокого філософського змісту, є і наступний твір серії — «Дзен ІІ». У творі реалізовано тезу про неможливість вислову Найвищої Істини. Умовність матеріального світу не дозволяє вповні проникнути у духовний світ, а тим паче — у світ жіночої сутності. Те, що виступає з темряви, майже неможливо ідентифікувати, як, наприклад, торс в лівій частині попереднього твору. У ледь помітних плямах, у контексті самої серії вгадується тіло. З художньої точки зору досліджується виявлення форми зсередини назовні. Уява зазвичай без труднощів відшукує легко впізнавані обриси, але не цього разу. Густа вуаль темряви, накинута на постать, можливо, у профіль, сповнює твір таємничості.

«Дзен ІІІ». Папір, полімерна гравюра. 22 х 20. Единбург. 2015

У «Дзен ІІІ», логіка освітлення умовна — світлотінь необхідна для виявлення об’єму. Абстрактна композиція побудована, як зіставлення зображень видовжених, колоноподібних фрагментів тіла впритул. Повздовжні лінії обрису пливкі і невимушено досконалі, плями цікаві за текстурою та освітленням. Тут не лише, як у «Дзен І», — об'єкт є тлом для сусіднього об’єкта, а вони виконують цю роль поперемінно. Ефект двоїстості вмикає відчуття ритмічності та руху, зокрема, через спробу визначення першого і другого плану, що принципово неможливо.

«Дзен ІV». Папір, полімерна гравюра. 22 х 20. Единбург. 2015

У «Дзен IV» досягнуто ефекту сонячних відблисків, твір є текстурно виразнішим варіантом «Дзен І». У «Дзен V», що композиційно близький до «Дзен ІІІ», посилено контраст світла і темряви за рахунок чого зростає напруження та посилюється драматизм твору.

«Дзен V». Папір, полімерна гравюра. 22 х 18. Единбург. 2015

Напруження, що пронизує усі твори серії — є виразом саморефлексії особистості у граничному інтимному оголенні перед зовнішнім світом. Колись, антична ойкумена, не знаючи простору, обрала для себе тип протяжності чуттєво-явлене ідеальне тіло. Перехідна епоха постмодернізму, байдужа до ідеалів, так само, як і до особистої драми — для неї характерний пошук нової мови художнього способу висловлювання. Розщеплення матерії на молекули, а молекул на атоми і т.д., чи втручання в генетичні коди живих істот з подальшим їх перетворенням, чи інші подібні наукові дослідження, зламали усталені етичні суспільні норми, і назавжди перевернули свідомість, для якої більше не існує нічого святого чи непорушного. Експеримент, безперервне шукання і прагнення до відкриття нових обріїв, пронизує в рівній мірі науку, культуру і мистецтво, обнуляючи свідомість задля успішного виживання індивіда в умовах світу, що повсякчас ускладнюється.

Роль особистості в цьому мінливому світі у тому, щоб встановити орієнтири для подальшого еволюціонування. Філософи стверджують —особистість і духовна, і субстанціональна. Як дух вона змінюється, як субстанція існує. У такому розумінні «особистість» не має ознак віку, національності, історичної характеристики. Ні освіта, ні культурні цінності не здатні коригувати людську повноту як світову характеристику. І тому людина як особистість є назавжди сформований феномен, що проявляється у екстремальних ситуаціях, а саме, коли свідомість виходить на рівень «діалогу» зі світом, а не в межах предметної ситуації. Лише за таких умов можливе вирішення вічних проблем [2].

Серія «Дзен» Свіргуненко, до певної міри в образно-стилістичному рішенні, близька до творчості художника-графіка Мауріца Ешера (1898–1972), він досліджував пластичні аспекти понять нескінченності та симетрії, а також особливості психологічного сприйняття складних тривимірних об'єктів. «Imp-art» Ешера, виражений через спрямування зусиль на зображення неможливих фігур, суголосний неможливому співставленню об’єктів Свіргуненко, коли плутається усвідомлення першорядного і другорядного — об’єкта й тла. Ешер керувався фантазією і мрією. Свіргуненко, експериментом зі світлотінню та абсурдним співставленням об'єктів, що дозволило їй розмити межу між матеріальним і нематеріальним світом. Вирішуючи суто практичні завдання, як у контексті філософських традицій Сходу, так і в контексті мистецьких традицій Заходу, художниці вдалося зберегти український дух та світогляд, повертаючи у світ щось важливе, давно втрачене.

 

Зазвичай у графіці простір позначено білим тлом паперу, у Свіргуненко простір — прірва чорного. Серія сповнена язичницького світовідчуття, генетично властивого українським жінкам, а саме — усвідомлення темряви, як лона народження, чорноти землі, що живить і дає прихисток усьому живому. Адже саме під місячним сяйвом, відтвореним у серії, животворні сили зароджуються, пробуджуються, набубнявіють, набрякають і проростають. Так жіноча іпостась художниці плекає надію відтворення себе та відродження життя у світі. Зображення то висвічується, виступаючи назовні, як у «Дзен ІІ», то, неначе проривається крізь накинуту вуаль, що постає символом покори та незайманості, а також знаком німування і таїни, а то, навпаки, тоне, ховаючись у пітьмі, як у «Дзен І» і «Дзен IV», коли неможливо з’ясувати, де закінчується плоть і що ховається у пітьмі.

Свіргуненко підводить до думки, що жіноче й людське тіло загалом, є унікальним об'єктом у своїй еволюційній досконалості, питання лише в тому, чи готові ми знову його обожнювати, як носія життя, чи продовжиться його знецінення.

Подорожуючи між Сходом і Заходом, художниця загострює увагу на духовних проблемах сучасності; відкриває можливість очищення розуму, через рішення художньо-практичних завдань; зупиняє мить, поєднуючи реальність з ірреальним, іманентне з трансцендентним; вирішує складні технічні, художні та естетичні завдання у графіці. Своїм прикладом вона доводить, що «особистість це не факт, а становлення; не матеріально-духовний носій, а цілий простір; не наслідок, а умова будь-якого результату» [3].

 

Примітки

1. Савельева М. Ю. Лекции по мифологии культуры. – К., 2003. – С. 102. Переклад з російської зі скороченнями.

2. Савельева М. Ю. Лекции по мифологии культуры. – К., 2003. – С. 104-105. Переклад з російської зі скороченнями.

3. Савельева М. Ю. Лекции по мифологии культуры. – К., 2003. – С. 102.