За кілька тижнів буде оголошено переможця міжнародної премії для молодих художників, заснованої Фондом Віктора Пінчука, а виставка номінантів у PinchukArtCente триватиме аж до 16 квітня. Про теми, настрої та творчі методи фіналістів проекту — далі.

 

Пишатися собою — це нормально, особливо коли мова йде про культурну інституцію, засновану і утримувану приватним капіталом, що вже більше 10 років невтомно маркує столицю України як місто, що причетне до світового актуального мистецтва. 4400 заявки від митців з 138 країн світу —досягнення, яке не лише виглядає ефектно на спеціальній мапі в експозиції виставки фіналістів міжнародної премії Future Generation Art Prize 2017, а свідчить про те, що є речі, зокрема, довіра, які за призові гроші не купити. Арт-директор PinchukArtCenter Бйорн Гельдхов з характерною для нього скромністю і щирістю констатував, що “Future Generation Art Prize став віхою в міжнародному культурному ландшафті”. Цьогорічна премія відзначилася нововведенням. Вперше за її восьмирічну історію виставкою фіналістів займався запрошений куратор — Анна Смоляк, що до того працювала в Польщі і, за її ж словами, “завдяки Future Generation Art Prize отримала нагоду повернутися до Києва”. Треба віддати належне кураторці. Експозиція виставки, дуже насиченої і різноманітної, розроблена не лише з урахуваннями особливостей приміщення PinchukArtCenter, а й з наміром комунікувати з відвідувачем.

 

Сол Калеро. Обмін валют

Розмову завжди легше зав’язувати з універсальних проблем, наприклад, стереотипного сприйняття тієї чи іншої країни. Надміру яскрава, бутафорська робота Соли Калеро з Венесуели, що перетворила хол PinchukArtCenter на пункт обміну валют, є водночас розповіддю про економічну, світоглядну кризу, в якій перебувають країни Південної Америки та засобом виходу з неї, коли через іронію, взаємодію, а головне — мистецтво, можна подолати проблеми суспільства. Продовжуючи лінію взаємодій митця і соціуму, маршрут виставки приводить до об’єкту “Майбутній час” Аслі Чавушоглу з Туреччини, який до відкриття складався з 10 000-го накладу газети, зміст якої повністю вигаданий і містить передбачення та віщування цілком реальних турецьких ворожок і екстрасенсів. Як стверджує Аслі, на її батьківщині, де останнім часом лютує цензура та репресії, лише слова віщунів не підлягають втручанню держави. “Релігії буде замінено енергією любові”, “У тюрмі не залишиться ув’язнених журналістів”, “Україна — єдина країна, що не підкориться Росії” — ці та інші передбачення частково заповнюю газету з “майбутнього”, адже наклад датований 2 грудня 2017 року. На шпальтах багато білих плям, які в творі Чавушоглу доречно трактувати не як місця, де буде інформація, а навпаки — де вона могла з’явитися, але цензура та утиски з боку влади цей процес унеможливили. Експозицію на другому поверсі завершують дві роботи кардинально протилежні зі своїм змістом і виконанням. Дещо сумбурна інсталяція американця І.Джей Хілла “Організація нескінченностей” контрастує з ледь не науковим підходом Енді Холдена з Великобританії, що подає двоканальне відео з вивченням законів руху в анімації.

 

Аслі Чавушоглу. Майбутній час

Фібі Босвел. Жінка (Mutumia)

Про роботи, розташовані на третьому поверсі, можна розповідати багато та із задоволенням. Від саунд-арту бразил’янки Вівіан Какурі, колажів на гостро соціальні теми, в тому числі про гендерну рівність, нігерійки Нжидеки Кросбі, до протестного відео колумбійця Івана Арготе — розмаїття тем і медіа, що підштовхують глядача далі, розпалюючи цікавість. Саме на третьому поверсі знаходиться робота, яка за відгуками тих, хто вже відвідав виставку, може претендувати на приз глядацьких симпатій, якби такий був у Future Generation Art Prize, — “Mutumia” Фібі Босвел. Біла кімната, вона ж — мультимедійна інсталяція, що оживає, коли людина входить в середину. Жіночі голоси утворюють какофонічний хор, на стінах з’являються вугільні малюнки — армія Фібі, що складалася із жінок, готових до протесту, до боротьби за свої права і рівність у них з чоловіками. Фімінізм з дуже відкритим, щирим обличчям, об’єкт, що залишає відчуття зачудування і неймовірного проникнення.

 

Саша Пирогова. Моно

Четвертий поверх PinchukArtCenter прискорює драматургію виставки кількістю робіт. Тут їх найбільше — 11. Щоб не затягувати розповідь і не розкривати всіх смислів, виокремимо відеоінсталяцію “Mono” Саші Пирогової (Росія) з її неймовірним ритмом і звуковими нюансами, що доводять до прискореного серцебиття, монументальний крейдяний розпис Кемана Ва Лехулере (ПАР), одного з найбільш іменитих учасників Future Generation Art Prize 2017 та сучасних митців цієї країни взагалі, перформанс Крістіана Фалснаса (Данія) про диктат телебачення над особистістю… Інші роботи торкнулися тем расової нерівності, історичної пам’яті, пропаганди, взаємодії з простором, створення певного простору через вербальне проговорення — різних граней життя та мистецтва.

 

Кеман Ва Лехулере. Час пам’ятає інший час 

Дінео Сеше Бопапе. Mabu mubu mmu

Щодо обіцяного переродження, до за ним треба підніматися на п’ятий поверх. Якщо у відео “Зима, якої не було” Важико Чачхіані з Грузії йдеться про знайомий нам досвід звільнення від ідолів минулого і початки внутрішнього переродження, то в мультимедійній інсталяції Дінео Сеше Бопапе “Mabu/mubu/mmu” (ПАР) метафора занурюється в землю, у прямому сенсі цього слова. Залишається лише здогадуватися, як команда PinchukArtCenter втілювала задум мисткині й доставляла тонни чорнозему, але їхня праця однозначно не була марною. Логічна крапка в експозиції, багатошарова робота, де можна знайти як тему родючості, так і політичний контекст суперечки за шматок землі, як спробу впіймати порожнечу, так і констатацію факту, що всі ми, врешті решт, станемо землею: “Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки…”

Підсумовуючи, можна констатувати, що серед фіналістів немає очевидного лідера, тим цікавіше буде чекати на оголошення переможця.