16 червня у київській галереї Art 14 відкрилася виставка видатного українського художника минулого століття Олександра Стахова-Шульдиженка. Куратор експозиції, художник і кандидат мистецтвознавства Гліб Вишеславський розповів про виставку «Лондон-Київ», життя і творчість митця.

Глібе, як виникла ідея створення цієї експозиції?

Експозиція створена завдяки співпраці галереї Art 14 із Музеєм історії міста Києва та Інститутом проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. Саме в Інституті я як науковець досліджував творчість Олександра Шульдиженка. Але цьому передувала історія з власних спогадів. Мені пощастило –  я був особисто знайомий з Шульдиженко, він мав деякий ідейний вплив на мою творчість. А потім я допомагав йому редагувати твір із психології творчості (лише минулого року зміг надрукувати його в Інституті проблем сучасного мистецтва). Згодом я побачив, що цей художник не достатньо відомий, і вирішив, що з цим треба щось робити.

 

Тут і далі – фото автора з виставки

 

Розпочавши дослідження цієї теми, я побачив, що в ній багато лакун, багато того, про що ще треба написати. Наприклад, раніше ніхто не звертав уваги, хто саме був вчителем Шульдиженка, який вплив на творчість художника справило мистецтво Англії, який ідейний зміст наклало воно на творчість митця. Я також досліджував біографії людей, які вчилися разом із Шульдиженко – багато хто з них став згодом відомим художником. Шульдиженко перебував у річищі англійського мистецтва, яке передувало поп-арту. Це був так званий «Реалізм кухонної мийки», а їхніми безпосередніми старшими вчителями є «Молоді неоромантики».

 

Тобто, Шульдиженко навчався разом із митцями, які належали до цього творчого угрупування?

Так, вони були ще студентами, все це тільки зароджувалося, а термін «Реалізм кухонної мийки» наклався вже потім. Цікаво, що, потрапивши до Києва у 1954-му, він протягом всього подальшого творчого шляху слідував цій траєкторії. Якщо співставити її із траєкторіями художників, які були його англійським сучасниками, вони майже повністю співпадають. Він – як комета, яка залетіла до наших країв і продовжує англійську традицію. В СРСР, за «Залізною завісою», не маючи можливості листуватися, спілкуватися із тамтешніми митцями, він, можливо, і не знав, як вони на той час працювали. Але ті ідеї, які він увібрав в Англії, продовжував тут творчо розвивати. Англійська школа, до речі, наклала свій відбиток і на його творчість як монументаліста: цікавість до архаїчних культур, до магічних артефактів привила йому вчителька Гертруда Гермес. Наприклад, в’їзд до Дубно (один з тих, що зберігся тільки на фотографії) височить, як африканський тотем.

 

 

 

Чи є у Києві збережені пам’ятки творчості митця?

У Києві зберігся герб Києва на будівлі Пошти (вулиця Малишка) і надпис «Гастроном», зроблений за викройкою митця. З середини 60-х років надпис «Гастроном» писали саме за його зразком. У Києві зберігся лише один гастроном із автентичним надписом Шульдиженка – у Пущі Водиці, на останній зупинці трамваю. Тобто, з монументальних творів у Києві, на жаль, залишилося лише два. І ще в Дубно та у Львівській області.

 

 

 

Чи проводяться якісь заходи стосовно збереження цих пам’яток?

На жаль, ніяких. Взагалі у нас це не розроблено і ніхто цим не опікується. Сотні, а може й тисячі мозаїк, фресок, рельєфів гинуть без реставрації по всій Україні. Це, наприклад, оформлення будинків, парків, автобусні зупинки. Часто це твори художників-нонконформістів, у яких вони могли реалізували свої творчі ідеї, що були відмінні від офіційного стилю та ідей соцреалізму.

 

У цій експозиції глядач може побачити різні грані творчості мистця, твори, що збереглися, і ті, що існують тільки на фотографіях. До речі, раніше на виставках експонували лише одну серію його графічних творів –  спогади про Лондон. Коли я почав працювати з роботами у Музеї історії міста Києва, я знайшов ще декілька зовсім невідомих серій малюнків: на цій виставці, наприклад, представлений ще один цикл, який я умовно назвав «Античний пляж». Пляж – тому, що там є оголені тіла, а античний – тому, що явно простежуються мотиви античної, архаїчної культури. Вперше експонуються монументальні твори Шульдиженка. Таким чином, ця виставка є виставкою-дослідженням: можна побачити твори його вчителів, однокурсників (у вигляді репродукцій на столах). Вперше експонуються копії його книг – це «Скульптура з паперу» та «До карнавалу». Вони дуже рідкісні, їх дуже важко знайти зараз. Також виставлений його твір із психології творчості.

 

 

 

Розкажіть детальніше про його лондонських вчителів, одногрупників, заклад, у якому він навчався.

Повна назва цього вищого навчального закладу – Central Scool of Arts & Crafts. Він вчився в дуже відомих художників. Ректором був Вільям Джонстон, котрий цікавився Юнгом, Фройдом, паранормальними явищами і стародавніми архаїчними культурами. Це було поширеною практикою серед модерністів ХХ століття. Він обирав відповідних вчителів: у нього викладала, наприклад, вищезгадувана Гертруда Гермес, член Королівської академії мистецтв у Лондоні. Також Джон Мінтон – дуже цікавий художник, учень Сазерленда. Від них Шульдиженко взяв головне: цікавість до фігури, постаті – чоловічої чи жіночої (а частіше це дві-три постаті, зображені на неглибокому тлі). Вся його графіка виглядає як неглибокий рельєф. І так само в його вчителів, так само в його однокурсників.

 

 

 

У яких техніках працював Олександр Шульдиженко?

Він працював у всіх техніках – це є в листі від його викладача Гаттона, котрий викладав літографію. До речі, Гаттон оформлював більшість дитячих казкок, на яких виростала ціла генерація англійців. Образи цих казок увійшли до свідомості, а згодом і до творчості багатьох талановитих митців Британії – навіть у кліпах до пісень гурту  Led Zeppelin  можна їх знайти. Отже, техніки: він працював із літографією, виконував малюнки, олівцем, гуашшю, тушшю, сангіною, аквареллю. Роботи в експозиції – це, переважно, гуаш. Це основні техніки. Є скульптури з пластиліну.

 

Дуже важливими були для нього рельєфи з паперу, які він потім увіковічнював у техніці чеканки з металу. Техніку моделювання з паперу привіз до Києва саме Шульдиженко. Зараз це поширений метод серед оформлювачів і модельєрів, його навіть викладають у вишах. Але наскільки сучасною може бути ця техніка – демонструють твори Алли Жмайло, відомої мисткині, яка погодилася зробити свій твір «Гуцули» спеціально для цієї виставки.

 

 

 

Які у митця були взаємини з Україною, тогочасним українським суспільством?

До війни він вчився у Києві в художній школі. Потім пішов на фронт, потрапив у полон. Згодом, після втечі і служби в армії на боці союзних військ, перебрався до Англії. Сюди він повернувся в 1954-му, тут жили його батьки. До нього ставилися з підозрою: полонений, репатріант…Тому його не приймали до Спілки художників і мешкав він дуже скромно. На Художньому комбінаті йому, найчастіше, залишалися ті роботи, від яких інші відмовлялися. У нього була кімнатка – 11 метрів; у ній він жив, творив та ще й зберігав всі свої книги і роботи. В Україні спілкувався з тими, хто його приймав і з ким йому було комфортно. Це були не лише художники – також мистецтвознавці, актори, режисери, науковці, музиканти.

 

 

 

 

Ознайомитися із творчістю Олександра Стахова-Шульдиженка можна до 28 серпня.