Напередодні відкриття спільної зі своєю дружиною виставки "Плоди Землі" в галереї "Камера" відомий український фотограф Ігор Гайдай розповів ArtUkraine про те, чому не варто в сучасному мистецтві шукати естетичного задоволення.  

 

1 березня відбудеться відкриття Вашої персональної виставки у просторі галереї "Камера". До чого мають готуватися глядачі?

 

Прийдешня виставка присвячена серії фотографічних портретів фруктів та овочів. Роботу з цією темою я розпочав ще рік тому. Мені надзвичайно подобаються прості ідеї й саме тому я не застосовую художнього монтажу. Я фотографічний фотограф, а не художник-фотограф, котрий використовує для фотографії певні художні прийоми. З іншого боку, я працюю із сучасними технологіями, використовуючи замість плівки напівпровідниковий сенсор, друкуючи на струменевих принтерах.

 

У чому полягає сутність фотографії саме для фотографічного фотографа, а не для художника-фотографа?

Ядро фотографії — документальність, від якої я отримую найбільше задоволення тому, що вона несе відбиток реального життя. Саме тому фотографія стоїть осторонь інших видів мистецтва. Хоча деякі фотографи не поділяють цієї думки. Мистецтво — це створення того, чого не існувало в природі, а фотографія навпаки не може жити без цього.

 

Твір Ігоря Гайдая

 

Тож, фотографія — мистецтво чи документалізація?

 

Будь-який вид мистецтва має свою специфіку, щось, що відрізняє його та надає неповторності. Якщо специфіки мови якогось одного виду мистецтва більше за половину, то створити шедевр вдасться. І навпаки, якщо це коктейль, безліч різних технік одночасно, то створити шедевр нереально. Ця проста формула, яка пояснює поняття художнього шедевру, яку я розділяю, була запропонована кінокритиком Зігмундом Кракауером в його книзі "Природа фільму". Адже повинно бути щось, що є головним. У фотографії — це її документальна достовірність. Якою б жахливою не була фотографія, але люди їй вірять.

 

Так, цілком згодна, фотографія є сучасним видом мистецтва. Що може очікувати глядач від фотографії та чи повинен він вчитися, щоб не просто дивитися, а бачити і розуміти фотографії?

 

Людина, яка прагне розуміти сучасне мистецтво, повинна навчитися не шукати обов’язкового естетичного задоволення. Не потрібно любити мистецтво лише за те, що воно звеселяє погляд. Тому що воно, змінивши свої цілі й завдання, висунуло на перший план ідею.

 

Фотографія схожа на мистецтво тим, що створює двовимірне зображення, але у неї інший принцип: фотографія без реальності не існує, а художник може жити без реальності, маючи майстерню, створюючи віртуальні світи. У цьому я бачу велику концептуальну різницю між фотографом та художником. Хоча є художники, які використовують фотографію як техніку, а я фотограф, який користується фотографією як фотографією.

 

В Україні майже ніхто не займається фото-галерейним бізнесом. На вашу думку, це ринкова проріха, чи і глядач і ринок не дозріли до появи фотогалерей?

Мало галерей, бо продати складно. Я не ставлюся трагічно до того, що в нас мало фотогалерей і що суспільство не готове купувати фотографію, як живопис. Я одним з перших почав тут продавати фотографію, зіштовхнувшись з проблемою, що немає традиції колекціонування фотографії. Мене завжди дивують критерії, за якими публіка купує. Одного разу, коли я монтував виставку, до галереї завітала пара. Їхній одяг та поведінка говорили, що вони заможні. Чоловікові сподобалася одна групова фотографія, а жінка, довго мовчала, а потім роздратовано відповіла: "Ти хочеш, щоб ми в себе, у нашому будинку почепили фотографію чужих людей?" І в той момент у мене сформувалася думка про ментальність наших співвітчизників, які сприймають фотографію буквально, а все, що виходить за рамки суто сімейного чи суто домашнього інтересу, тобто гуманітарні цінності фотографії, ними не розглядаються.

 

Твір Ігоря Гайдая

 

Якщо люди не можуть повісити вдома фотографію із зображенням "чужих" людей, то важко уявити, яке ставлення вони мають до фотографії, яка демонструє оголене тіло…

 

Оголена натура — це взагалі окрема тема. Деякі любителі ню боялися купувати на подарунок, бо на їхній погляд дружина була б проти. Хоча я знаю, що це не завжди так і, навіть, буває навпаки.

Це елементарна неосвіченість. Ситуація змінюється, але повільно.

 

Отже, пересічний глядач ставиться до фотографії досить упереджено. А як свій вибір здійснюють колекціонери? Це "інтер’єрний" підхід чи все ж таки пошук витворів мистецтва?

 

Я вважаю, що якщо колекцію не можна почепити на стіну, то це не колекція. Я не розумію, чому вона повинна десь лежати, лише тоді, коли це дійсно вимушено — в музеях, архівах. Я не вважаю фотографію "інтер’єрним" видом мистецтва. Це доволі споглядальна річ, яку з роками можна відкривати знову й знову.

Минулого року я продав більше фотографій, ніж за останні п’ять років. Отже світ потроху змінюється. Звичайно, для цього необхідна певна активність. На заході фотографію поважають так, як і живопис. Там не є дивним, що в домі висить фотографія, адже вона викликає емоцію.

 

Ігор Гайдай

 

Завдяки розвитку технологій та їхній доступності сьогодні багато хто може зробити цікаві фото. Чи важко залишатися цікавим професійним фотографом?

 

Кожен другий — фотограф. Це чудово, бо піднімається планка. Загальна девальвація фотографії змушує фотографа робити так, щоб на нього звернули увагу, щоб його побачили. Заявити про себе, про свою ідею стало набагато складніше. Це величезний виклик. Тому плакати від того, що всі стали фотографами не варто. Потрібно підвищувати свій інтелект, знання, чуттєвість, емоцію.

 

* * *

Про автора:

 

Дарина Мо Мот – художник, куратор