Програмний директор фестивалю “86” розповів ArtUkraine про здатність культурних заходів зміщювати інформаційні акценти та боротися із шаблонним сприйняттям міста Славутич зокрема  і країни загалом.

 

Як виник фестиваль"86"?

Чотири роки тому ми з Надією Парфан були у Філадельфії, заїхали туди на дослідницьку стипендію Фулбрайта. На той момент ми вже багато працювали на різних фестивалях, на всіх фестивалях в Україні, і давно думали про те, що треба зробити свій. Ось так, вдалині від України, вирішили: не можна більше чекати і тільки мріяти, а треба робити. Тоді ж зрозуміли, що ми хочемо робити кінофестиваль в маленькому місті і одразу стали думати в якому ж місті він може бути, написали собі список. Славутич був у ньому одним з перших, адже ми чули, що в цьому місті прогресивна влада й вирішили, що з ними буде легко домовитися.

Як вперше зібралася команда організаторів фестивалю й хто сьогодні є серед його творців?

Є два формати команди — так званий core team, що виношує ідеї весь рік, й інші люди, які приєднуються до команди лише на час фестивалю. Ми починали з нас двох, зараз в core team'і 6 людей — я, Надія Парфан, креативна директорка, продюсерка фестивалю Анна Белінська, програмна координаторка Тета Цибульник, Арина Старовойтова, локальна координаторка, та Валерія Гуєвська — арт-директорка й дизайнерка. Кожного року на час фестивалю ми також запрошуємо 20-30 людей на тимчасові позиції.

 

Сore team Фестивалю "86"

 

У чому специфіка цьогорічного фестивалю?

Крім кінематографу в нас заплановано австрійський театральний перформанс "Мій особистий Чорнобиль" та ленд-арт програму в співпраці з організаторами фестивалю "Весняний вітер". До нас також завітають класні гості: режисер Пьотр Стасік з Польщі, ірландський режисер Тайґ О'Салліван російська режисерка Аліса Єрохіна. Адже фестиваль — це гості і місце, де вони зустрічаються. Крім того в нас буде потужна музична програма. Готуємо унікальну подію-відкриття, у якій буде електронна музика та справжній орган — просто неба. Це колаборація нашої подруги київської артистки Grisly Faye і директорки органного залу в Славутичі Юлії Ландау. За гарної погоди півторигодинний концерт відбудеться просто неба. Також ми співпрацюємо з "1/16" — музичною формацією, яка робить ембієнт в «Плівці». Вечіркова програма взагалі буде насичена: плануємо кілька вечірніх програм з подвійним танцполом — тобто збільшується інтенсивність музичної програми загалом.

 

Кадр із фільму "21хНью-Йорк" (21 X NEW YORK) Пьотра Стасіка

Чому ви обрали саме таку тему для цьогорічного фестивалю?

Ми обираємо тему за нашими внутрішніми відчуттями: дивимося які є фільми, бачимо, які теми зараз актуальні. І якось так виходить, що люди по всій Землі іноді знімають на схожі теми. Ми відслідковуємо ці тенденції і намагаємося знайти їм пояснення, обрамити їх, скласти в програму.

Окрім актуальності, якими ще принципами відбору фільмів ви керуєтеся?

У нас є декілька напрямків кінопрограми. Це міжнародний шоукейс, куди ми складаємо переважно документальні, але не лише документальні фільми, пов'язані з нашим тематичним фокусом — містом, або темою цьогорічного фестивалю. Це напрям 'human-built environments'. Також ми шукаємо фільми, пов'язані з Чорнобилем, або з ядерною енергетикою через місце розташування фестивалю. Ми добре уявляємо свого глядача і знаємо, що йому сподобається, що йому не сподобається, або що ми хочемо, щоб йому сподобалося, навіть якщо йому це ще не подобається. Тобто ми намагаємося формувати програму і формувати смак.

 

До програми фестивалю потрапляють фільми лише за минулий рік?

Ми показуємо фільми цього та минулого року. Крім цього у нас є архівна програма, або спеціальна програма, куди ми включаємо фільми з попередніх років. Також цього року в нас буде перша дитяча кінопрограма у співпраці з «Чілдрен Кінофестом».

Що ви можете сказати про міжнародний інтерес до заходу, якщо порівняти перший та цьогорічний фестивалі, адже вже можна помітити певну тенденцію за продажем квитків.

Квитки купують. Це, до речі, інновація — раніше всі події були безкоштовні, але організація фестивалю потребує коштів, які знаходити доволі складно, тож цього року ми звернулися за підтримкою наших глядачів для того, щоб продовжувати робити те, що подобається і нам, і їм.

 

Міжнародний інтерес до Славутича був завжди, через його розташування, через Чорнобиль. І це була також одна з наших місій: щоб експлуативний інтерес міжнародних медіа й аудиторії, що можуть зупинитися в Славутичі на один день по дорозі до Чорнобиля, змістити безпосередньо на це місто з його власною специфікою. Щоб цей інтерес до Чорнобиля якось результативно і ефективно втілювався в позитивному проекті, яким є Славутич. У принципі і всеукраїнське охоплення Славутича, і його репрезентація в медіа значно зросла через нашу роботу, а також через роботу наших колег, які створюють в місті інші події. Наприклад, міжнародні режисери знімають фільми про молодих людей зі Славутича: у нас буде прем'єра документального фільму про місцевий музичний гурт, який зняв британський режисер Марк Вілкінс. Матеріал про фільм вже вийшов на популярному онлайн-ресурсі The Calvert Journal.

 

Кадр із документального фільму Марка Вілкінса про постпанк-гурт "Бегущий с ножницами" / BBC

Звісно, не можна сказати, що у Славутича було погане міжнародне охоплення лише через Чорнобиль. Просто раніше всіх цікавив лише Чорнобиль. а тепер Славутич чимось цікавий і своєю культурною сценою, і якоюсь історичною та архітектурною складовою, яку ми теж промотуємо.

Як ваша аудиторія відреагувала на впровадження квитків? Чи підтвердився попит?

Ми не знаємо, скільки людей доїде, але бачимо, що абонементи за знижковою ціною розібрали за тиждень. Звісно, ми очікуємо на велику кількість людей.

Повертаючись до виставки ленд-арту, що надихнуло вас створити її цього року?

Це не стільки виставка, скільки ленд-арт-подія, оскільки митці приїдуть і будуть протягом тижня створювати свої об'єкти. Ми думали про це вже давно, адже місто Славутич розташоване в лісі, дуже близько до природи. І якщо, наприклад, у великих містах природа штучно інкорпорована в місто у вигляді парків, клумб, то Славутич — це місто, штучно інкорпороване у природу, в ліс. Воно стоїть на місці лісу і частина оригінального лісу залишилася: можна просто вийти з дому й потрапити в ліс. Відповідно, ленд-арт подія як медіум, який працює з природою дуже органічно ляже на цю локацію. Крім того, Славутич — це цікава географічна зона, Полісся. Це, буквально, межа Полісся, що доволі сильно відрізняється від інших географічних і кліматичних зон України, що також може розкритися через ленд-арт. Це буде міжнародна подія за участю грузинських, білоруських та найкращих українських митців.

 

Фрагмент макету міста з Краєзнавчого музею в Славутичі

Взагалі виставка ленд-арту — лише один з багатьох програмних елементів цьогорічного фестивалю. Зокрема, у рамках проекту "Тандем" у співпраці з афінською культурною ініціативою METASITU, ми відкриємо в місті інсталяцію під назвою "14 квартал". Як ви знаєте, в Славутичі є 13 кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Невський, Московський, Ризький, Таллінський, Тбіліський, Черніговський та Печерський. На час інсталяції у Славутичні в умовному вигляді з'явиться ще один квартал — Афінський.

З 2 до 4 травня у місті пройде урбаністичний захід для культурних менеджерів, на якому фахівці з малих та великих міст зможуть зустрітися, адже ми намагаємося, щоб Славутич був головною платформою для подібних зустрічей. Це буде скоріше професійна подія, ніж розважальна. Вона відбудеться в форматі open space.

Також обіцяємо цікаві фільми. Зокрема, підтвердився фільм Uncle Howard (англ. Дядько Говард) — спродюсований Джимом Джармушем, — американський фільм про режисера, який знімав фільм про Вільяма Берроуза. Стрічка містить велику кількість архівного матеріалу. У ньому присутній і сам Джармуш.

 

Кадр із фільму "Великий мур"

За чотири минулих роки в чому проявився позитивний внесок фестивалю в розвиток міста?

Ми бачимо, що кількість міжнародних подій у Славутичі, які з нами не пов'язані, збільшилася. Це мотивує місцевий бізнес розвиватися, вкладати гроші в розвиток. От, зокрема, наші партнери, ресторан "Таллін", з яким ми працюємо декілька років, відкрив музичний майданчик, якісний концерт-хол. Навіть в Чернігові такої музичної платформи немає, тож є шанси, що люди будуть приїздити з сусіднього великого міста до Славутича на концерти. Вже 22 квітня, напередодні фестивалю, у них виступить “Тартак”. Також ми розвиваємо місцевий бізнес — цього року традиційно буде фудкорт.

 

Крім формування смаку, як би ви описали мету фестивалю?

Мета фестивалю — створення міжнародної культурної події в малому місті. Ми робимо такий фестиваль, на який самі хотіли б поїхати, забезпечуємо те, чого, як ми самі відчули, не вистачає на українському культурному полі. Це інноваційна подія, місце, де створюється ситуація, де контент може бути осмислений, — для цього є достатній часовий і ментальний простір. Ми намагаємося, щоб програма не була перенасиченою, щоб те, що ми привозимо, було добре усвідомлене нашими глядачами. Ми також забезпечуємо майданчик, де режисери та інші гості фестивалю могли б зустрітися з аудиторією. Наша аудиторія важить для нас не менше, ніж наші гості, — ми її любимо та поважаємо. Люди, які до нас приїздять, самі по собі є контентом фестивалю, адже кожен з наших глядачів робить щось класне, з ними завжди є про що поговорити. У нас є певна візія розвитку Славутича, де кіно та культурні події є важливими напрямками, адже це місто має багату культурну інфраструктуру і розташування біля великого міста, Чернігова. Славутич має шанси стати культурним центром у регіоні не лише для української аудиторії, а також для білоруської та й взагалі для всієї північно-східної Європи. Це вже потроху стається.