Нещодавно у львівській галереї «Дзиґа» відбувся спільний українсько-турецький мистецький проект про обопільне руйнування національних стереотипів. Art Ukraine дізнався у його кураторів Орхана Очаліка та Альпа Аслана про концепцію виставки та культурно-політичну ситуацію у Туреччині.  

 

Як ви можете описати ситуацію в царині мистецтва в Туреччині?

Альп: Як і в інших сферах суспільного життя Туреччини, в турецькому мистецтві скоро може трапитись серйозна криза. В минулому році Туреччина відокремилася від культурного фонду Європейської комісії Creative Europe, що означає відмову від отримання від фонду 1 млрд 460 млн євро, до того ж це означає й офіційну відмову від художньої співпраці з Європою. Цей символічний розрив є показником тенденції навернення до  неоконсерватизму, і також одним із наслідків сучасної реінкарнації модернізму. Я вважаю, що ці фактори вкрай ускладнюють художні практики.

 
В Туреччині вже є багато відомих і цікавих митців, що отримали визнання в Європі та світі. Проте Орхан вважає, що не відомі, а молоді художники потребують більшої уваги та підтримки, саме тому ми намагаємось надати їм шанс показати свої роботи в усьому світі. Адже саме молоді митці за допомогою мистецтва здатні побудувати наше майбутнє.

 

Тюркан Юлмаз (Türkan Yılmaz). Автоматизація, 2016

Що відбувається із сучасним мистецтвом в Туреччині в контексті політичної і соціальної кризи?

Орхан: В країні, де права людини обмежені, яка крок за кроком прямує до диктатури, митець має дивитись не лише на світове мистецтво, він/вона повинен зрозуміти власну країну. В той час, як половина свідомості митця повна переймань стосовно власних проблем у житті, інша половина має досліджувати сучасне мистецтво в світі, відчувати страхи та побоювання інших митців. Як вже зазначив Альп, турецькі художники дуже бояться розриву з рештою світу − соціального, економічного, культурного.

Природно, що це протиріччя сильно впливає на сучасне мистецтво в Туреччині. Саме тому можна побачити страх в надії, неправильне в правильному, ненависть чи бунт в любові. Сучасне мистецтво в Туреччині має оголосити про своє повстання проти тоталітарної влади, вказати на існування надії на те, що суспільство може жити інакше. Всі ці негативні явища разом із деформованим ісламістським менталітетом, що оголошує сучасне мистецтво фактично ворогом суспільного порядку, створюють грандіозний хаос в житті турецьких митців. Перед ним (мистецтвом) постає складна задача: не відірватись від європейського і міжнародного мистецтва в умовах суспільно-політичного хаосу та разом із тим відобразити свої власні реалії.

 

Сердар Тепе (Serdar Tepe). Місце в просторі, 2015

Krolikowski Art. Новий порядок, 2014

Орхан, ви є куратором арт-резидеції в Гелікон Арт-центр в Туреччині, яка розпочиналася в Україні. В цьому році буде наступна резиденція в Helikon Art Center? Чи зможуть українські художники взяти в ній участь?

Орхан: Так, знову буде open-call , який визначить учасників резиденції в цьому році, і, як і завжди, ми будемо працювати разом із куратором Дмитром Гончаренком. Про open-call можна буде дізнатись, слідкуючи за сторінкою Helikon Art Center в мережі Facebook.

 

Отже, ви разом із Альпом вирішили зробити турецько-українську виставку у Львові. Чому саме в цьому місті, а не в Києві, де відбувається більшість мистецьких подій?

Орхан: Ми не обрали Київ через те, що він занадто великий і хаотичний, і за кількістю населення схожий на Анкару. Ми хотіли надати можливість нашим художникам із Анкари показати свої твори в більш спокійній атмосфері. Львів ідеально підходить для цього, він наповнений позитивною енергією, є добре спланованим містом з чудовою архітектурою і своєрідним суспільним життям.

 

Дамла Сарі (Damla Sari). Волюта, 2015

Альп: Насправді за останні два роки я живу по кілька місяців у Львові, особливо в зимовий період, тому що люблю сніг і холод. Взимку Львів чимось схожий на моє рідне місто, Анкару, але, як сказав Орхан, тут не настільки хаотично. Мені подобаються львів'яни та культурне життя міста. Крім того, у нас дуже хороші відносини з керівництвом галереї «Дзиґа», це дійсно чудові люди, і ми вдячні їм за плідну співпрацю, яка дозволила познайомити українців із сучасним мистецтвом Туреччини. Ми також вже плануємо зробити виставки в інших містах, особливо в Києві та Одесі. Будемо працювати над цим найближчим часом.

 

Гамзе Тосун (Gamze Tosun). Внутрішній, 2016

Чи існують якісь інші плани, пов'язані з Україною?

 
Орхан: Як куратор проекту я можу назвати нашу виставку у Львові першим кроком, це крок "зустрічі". Наступним кроком буде "об'єднання", і в цьому випадку ми досліджуватимемо культурну схожість людей, які живуть на висоті більше 1000 метрів над рівнем моря,  і спробуємо описати результат мовою мистецтва. Ми зосередимо основну увагу на горянах в Карпатах та горах Качкар у Туреччині, але в цілому проект буде дослідженням культурної домінанти гірських народів в цілому.

Як сказав Альп, ми хочемо зробити більше виставок в інших містах України. Історично наші народи тісно пов'язані, ми воювали або жили разом. Чорне море може здатися кордоном або відстанню, але ж це також мережа морського транспорту, мережа зв'язку. Якщо розглядати географічні чинники впливу на культуру, то можна помітити що Україна і Туреччина мають багато спільного. Як представники Helikon Art Center, ми віримо у вплив сучасного мистецтва світу рівною мірою на турецьку та українську культури, і сприяємо прогресу на цьому шляху.

Олександра Павловська (Olexandra Pavlovska). Самообійми, 2016

Більге Артуч (Bilge Artuç). Стемніти, 2016