З 6 по 9 жовтня в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури пройшла міжнародна наукова конференція «Казимир Малевич: київський аспект». В ній брали участь найвідоміші дослідники творчості великого митця, мистецтвознавці з України, Росії, Ізраїлю, Франції, Португалії та Польщі. В рамках заходу наш постійний автор Роксана Рублевська поспілкувалася з учасницею конференції, старшим науковим співробітником Третьяковської галереї, відомою російською кураторкою і мистецтвознавицею Іриною Вакар.

 

Ірина Вакар виступила з доповіддю на тему “Етнос і космос. До питання про співвідношення національного і наднаціонального у творчій еволюції К. Малевича”: “Відомою є думка, що лик Бога неможливо передати фігуративними методами. Саме тому порожні обличчя на роботах Малевича, пронизані сяйвом, несуть на собі відбиток духовного, божественного начала”. 

 

Мистецтвознавиця розповіла ART UKRAINE про витоки ідеї безпредметності, російський авангард, особливості стилю Малевича, а також про новий проект Третьяковської галереї, присвячений сторіччю Жовтневої революції.

 

Ірина Вакар. Фото: Nadia Chervinska

 

Ірина Вакар: Вподобання публіки – це питання часу та пропаганди. Коли Третьяковська галерея почала займатися Малевичем, не можна було стверджувати, що глядач його любив чи хоча б правильно сприймав. Цікавість до постаті Малевича почала з’являтися завдяки активній роботі мистецтвознавців, в тому числі і українських. Коли стиль художника впізнають, це свідчить лише про величезні зусилля наукових співробітників, які роз’яснюють публіці художню мову та філософські концепції митця.

 

Ірина Вакар: Взагалі супрематична картина світу – чітка і структурована, саме тому Малевича складно не впізнати, окрім його ранніх робіт. Все що пов’язано з геометричною абстракцією чомусь одразу асоціюється з ним, а публіка, як відомо, схильна радіти тому, що їй вже трішечки знайомо. Саме цим пояснюється популярність Малевича в світі.

 

Ірина Вакар: Я не погоджуюся з думкою, що Сезанна глядач сприймає краще, ніж Малевича. Знайти людину, яка б щиро любила його роботи – завдання надважке, навіть сам Малевич, який досліджував ці картини,  говорив, що у Сезанна немає ніякої ідеології, є суцільний живопис і це зводить навіть титанічні творчі зусилля нанівець.

 

Ірина Вакар: Авангард почали вивчати у радянський час західні дослідники, адже він був заборонений в СРСР. За рідким виключенням, іноземні мистецтвознавці приїздили до нас, потрапляли у сховища, вивчали матеріали і за рахунок свого величезного ентузіазму, знайомились з родичами загиблих художників-авангардистів. Їх імена я можу вам назвати: Жан-Клод Маркаде з Валентиною Маркаде, Андре Наков, Шарлотта Дуглас. Саме вони створили мистецтвознавчу базу про Малевича, якою зараз користується весь світ.

 

Ірина Вакар: Витоки самої  ідеї безпредметності, використаної супрематистами, дуже глибокі. Світове мистецтво поступово рухалося до відмирання сюжету, все ускладнювалося і для сприйняття потребувалося все більше зусиль. Класичні форми почали руйнуватися вже в імпресіонізмі, потім у фовізмі та кубізмі. Взагалі «Чорний квадрат» – це загадка, яка не має розгадки, або має їх велику кількість.

 

Ірина Вакар: Малевич – це завжди геометрична абстракція, в основі якої лежить естетика прямого кута, прямої лінії і локального кольору. У нього особливе розуміння простору, він працював із білим фоном, намагаючись дати глядачу прості уявлення про космос. У Кандінського  немає геометрії, в нього є спонтанність, текучість, рухливість форми. Він свідомо створював свої роботи так, щоб простір, в який ти занурюєшся, заворожував. Ти не знаєш, всередині ти чи назовні, це суцільні світові потоки чи таємничі сутності. У своїх спогадах Кандінський писав, що мав на меті створити ефект парної бані, в якій складно щось роздивитися. Це також космос, проте побачений по-інакшому.

 

К. Малевич. "Складне передчуття: півфігура в жовтій сорочці" 

 

Ірина Вакар: Російський авангард – це бренд. Так стали називати навіть грузинських художників, які жили в імперії, а потім в СРСР. Цю назву немає сенсу переглядати. Ми ж не маємо запитань до  «Паризької школи»,  в якій було повно не парижан і навіть не французів. Наприклад, всі знають, що Марк Шагал – єврей, але він теж представник російського авангарду, всередині якого і почав свою плідну діяльність. Розумієте, авангард склався тоді, коли ще не було самостійних держав (України, Білорусі, Польщі), тому Малевича називають представником російського авангарду і це, в силу існуючих політичних реалій, не має звучати для вас образливо. Мистецтвознавці завжди намагаються підкреслити важливі особливості у творчості художника, бути толерантними і розглядати надбання митця у світовому культурному контексті.

 

Ірина Вакар: Малевич був революціонером. Самі авангардисти вважали, що художня революція випереджає соціальну. В ті часи  такі погляди були приводом для міркувань виключно інтелігенції. Авангардисти не могли перевернути розуміння пересічного громадянина про оточуючий світ, проте вони змінили свідомість людей, коли почалася справжня революція. Так чи інакше, прогресивні художники отримали те, чого прагнули.

 

Фото: Nadia Chervinska

 

Ірина Вакар: У минулому році я випустила книгу «Чорний квадрат», у якій досліджую різні версії трактування цієї картини. Я пишу про найскладніший експеримент в історії безпредметного живопису. Зустрічається версія, що Малевич був людиною, яка просто хотіла слави, бажаючи випередити інших у своїх відкриттях, проте це не зовсім так. В нього дійсно були амбіції генія, проте він щиро хотів здійснити щось неймовірне і йому це вдалося. Мета моєї книги показати новий погляд Малевича на власний шедевр. В цій роботі він прощається з кубофутуризмом і це відбувається болісно. Одразу митець навіть не усвідомлював, наскільки створений ним твір глибокий і містичний.

 

Ірина Вакар: Що стосується подальших планів, то Третьяковська галерея, і власне я, працюємо над новою виставкою, яка буде присвячена сторіччю Жовтневої революції. Концепція цього проекту абсолютно неймовірна. Ми не показуємо, що революцію всі чекали, не демонструємо політичні гасла тих часів. Ми хочемо, аби глядач розумів полярність думок тогочасної  інтелігенції: Малевич малював біле на білому, Нестеров хотів християнізації  і мріяв знайти шлях до Бога. Одні художники ідеалізували російський народ, вважаючи його мирним, шляхетним, принциповим. Інші вбачали в ньому ознаки агресії, дикунства, намагаючись застерегти людей від впливу своїх же співвітчизників. Побачивши таку мозаїку суджень, публіка зможе впевнитися, що революція сталася задовго до дати, зазначеної в книжках історії.

 

Ірина Вакар: На міжнародну конференцію я приїхала, аби сказати, що для Малевича існували речі, важливіші за національно-етнічні питання. В його випадку життя було лише підсобним матеріалом для створення чогось величного та безмежного. Звісно, творчість має національне забарвлення, проте вона лине так високо, що поєднує людей зі всього світу.

 

* * *

 

Про автора:

Роксана Рублевська – арт-журналіст, дипломований кінознавець, постійний автор ART UKRAINE