26-річний львівський художник Лесь Панчишин міг стати футболістом, однак захоплення живописом перемогло. З юних літ він брав участь у різноманітних конкурсах та виставках, а у 2012 році став учасником кураторської компанії для молодих художників Slava Frolova Group. На початку 2018 року художник повернувся зі США, де провів дві персональні виставки. Митець розповів ArtUkraine про американський досвід, труднощі, плани та ще багато іншого.

 

Про захоплення, яке переросло в роботу

Як і всі діти, я любив малювати, а також грати в футбол. Батьки помітили моє захоплення живописом і віддали мене в художню школу імені Олекси Новаківського у Львові. Там я зрозумів, що поступатиму в Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, оскільки мені дуже подобалося те, чим я займався. Довелося обирати між футболом і малюванням, і ми разом з батьками прийняли рішення на користь другого, адже це давало мені можливість паралельно займатися чимось іще. Тож після двох років академічного навчання у художній школі, я почав навчатися в коледжі Труша, де вперше спробував робити щось своє, не так, як нас вчили. Пробував свої сили у різних техніках і ніде себе кардинально не зупиняв.

Я вчився на напрямку кераміки, але більше хотів займатися живописом, часто мені казали, що я робив щось не так, оскільки коледж був все ж більше з нахилом на академізм, а мені подобалося порушувати деякі правила. Наприклад, я прогулював заняття з кераміки для того, щоб піти на художній розпис і малювати там. Це було неабияк цікаво. Згодом, у 2012 році я потрапив у Slava Frolova Group, що стало моїм стартом. Вони саме набирали обертів і збирали довкола себе молодих митців. Я їм дуже сподобався, а для мене це було першим маленьким визнанням, яке підштовхнуло мене далі працювати в тому напрямку. Потім було багато різних виставок, на початках спільних, а ще я паралельно закінчив Львівську національну академію мистецтв.

 

Усі зображення надано митцем

 

Про розвиток і напрями у творчості

Я працюю у стилі contemporary art, але гадаю, краще мій напрям у живописі визначать мистецтвознавці.

Мені видається, що мій стиль не міняється. З кожною картиною ти ростеш, аналізуєш що і як, і я стараюся рости на своєму досвіді, тобто спостерігаю за своїм розвитком. Мені цікавіше знаходити себе, а не малювати під когось. Я став дорослішим і мої думки змінилися, дещо більше заглиблююся в теми, в яких малюю, і досліджую те, що мені цікаво.

Загалом у моїй творчості є кілька тематичних напрямів — це фігуратив, анімалістика і тема космосу. Кожна тематика має свій меседж, та бувають і такі моменти, коли ти хочеш намалювати щось і тобі просто стає легше. Наприклад, в останній моїй роботі мені просто хотілося чогось холодного, якихось геометричних форм. Звичайно, можна побудувати навколо неї концепцію, але тут нема якогось особливого змісту, який я хотів вкласти. Але от сила особистості була темою мого диплому, тож зараз я хочу малювати психологічні портрети, щоб розвивати мінімальне відгалуження від руху вперед і розвитку.

Мені цікаво працювати не в різних стилях, а в різних тематиках, саме там кожен знаходить щось своє, бо є дуже великий вибір. Гадаю, фігуратив більш змістовний, туди я вкладаю глобальний зміст, можна сказати, що інформація на тих роботах — це як щоденник мого життя. Я хочу залишити після себе щось глобальне, те, що залишиться у вічності, мабуть, кожен до того прагне, щоб працювати не просто так.

Мені також завжди хотілося зібрати на виставці велику кількість людей, які б спілкувалися і веселилися, як і на концертах. Тож, коли я робив виставку два роки тому, то організував її у форматі вечірки, ми запросили в галерею Zefirina діджея, була створена така атмосфера, що люди хотіли залишатися, а не просто подивитися картини і йти геть. Саме атмосфера для мене дуже важлива.

 

 

Про виставки у США

Два роки тому був масштабний всеукраїнський проект Ukraine exists, я брав там участь разом із тринадцятьма іншими художниками. Тоді вперше побачив, як реагують на мої роботи, це була виставка в ООН, потім — в Чикаго, Нью Джерсі і Торонто. Я був лише в Нью-Йорку, однак тоді це все ж був не мій персональний проект. Цього ж разу все по-іншому, на мені була набагато більша відповідальність, абсолютно все доводилося вирішувати самостійно.

Я поїхав в США завдяки Сашку Хрипливому, який організовує концерти українських гуртів в Чикаго. Напередодні в мене була пробна персональна виставка в Брюсселі в межах проекту “Українські дні в Європі”.

У США відбулося дві різні виставки. У Чикаго я представив “Warming” (“Потепління”). У Це була анімалістика, на картинах зображені фламінго, пінгвіни. Разом із Сашком Хрипливим та його друзями ми зробили всю основну роботу. Було дуже приємно, що з усіх сторін допомагали. До відкриття готувалися чотири дні: зранку до вечора натягували всі полотна, збивали і набивали планки, відміряли. Мені було складно, бо довелося ще й акліматизуватися. Виставка відбулася в Українському музеї, її куратором була Марія Климчак.

У Нью-Йорку показував експозицію під назвою ”Moving Forward” (“Рух Вперед”). Її лейтмотив — рух вперед, самоідентифікація, розвиток особистості. Картини були виставлені в Українському інституті, де куратором виставки була Христина Дністрян. Вона все дуже добре організувала і з усіма домовилася, було враження, наче я приїхав до когось чужого на виставку, тож вдалося трошки відпочити.

 

Про труднощі і виклики

Я в першу чергу зіткнувся з невідомістю. Було страшно, тому що ти не знаєш, чи все робиш правильно, адже ніколи раніше з цим не стикався. Це була дуже масштабна робота: необхідно було продумати логістику, все організувати. З цими виставками я здобув величезний досвід.

Насамперед вивезти роботи за кордон роботи нелегко. Довелося зняти їх з підрамників, скласти у величезний тубус на 155 см, який перевозити досить незручно. Я взяв з собою 57 картин, частину з яких віз у валізі, бо вони були меншого формату. Одягу натомість взяв мінімум.

Найскладніше було підібрати підрамники відповідно до розміру картин, оскільки в США розміри, формати і стандарти полотен інші. Там довелося закупити ще планки, тож ми викручувалися як могли. Це забрало дуже багато часу і коштів. Наприклад, тільки 2,5 тис доларів пішло, щоб докупити дерево.

 

 

Про аудиторію на своїх виставках

На виставці в Чикаго було дуже багато діаспори, але в Нью-Йорку прийшла тьма людей, було враження, що я робив виставку у Львові, де мене всі знають, з присутніх приблизно 70-80% американців.

І в США, і в Брюсселі ніхто не міг повірити, що автор 26-річний художник, тобто я. Вони були переконані, що малює старший чоловік, якому далеко за 50. Тож публіка була неабияк здивована, що такі молоді як я щось вміють. У Нью-Йорку була менш офіційна атмосфера, виставка-вечірка, я хотів, щоб був діджей, було дуже комфортно.

 

Про фінансування і заробіток на живописі

Коли людина працює над своєю роботою, то воно в будь-якому випадку в щось випливає. Я для себе вирішив, що треба більше часу приділяти живопису. Відповідно зараз вже є певне визнання, виставки, пропонують їхати за кордон, планую виставки в Європі, це й заставляє мене далі рухатися і розвиватися в цьому напрямку.

Я займався фінансуванням виставок у США. Вивезти картини за кордон — це дуже дороге задоволення. Я витратив близько 5 тис доларів. Добре, що роботи вдалося продати, і ця поїздка мені окупилася, але насправді це був великий ризик. Деякі картини й досі експонуються в Нью-Йорку.

 

Про плани на майбутнє

Наразі я в Києві. Моя робота не змушує мене зупинятися в конкретному місті. Звичайно,  добре, коли є відчуття дому, і воно в мене є як у Львові, так і в Києві. Коли у мене буде виставка за кордоном, мені було б цікаво пожити там два місяці, зробити проект, побути в тій культурі, тому я до того йду. Тепер є багато пропозицій, а я вже обираю, які з них приймати. Зараз білше працюватиму на виставки у США та Канаді, планую масштабну виставку в Києві, у Львові хотів би зробити маленьку затишну експозицію.

Вже є домовленості на наступний рік з Чикаго і Нью-Йорком, бо найважливішим для мене було — зачепитися контактами, щоб моя поїздка не пройшла даремно, без жодного резонансу. Тепер я більше працюватиму, щоб зачепитися й в американських галереях. Наразі добре, що про мене вже знають українці в США.  І якщо хтось захоче подивитися мої роботи в США, то вони там є, до того ж, вже є певні зв’язки.