Даний текст продовжує серію публікацій Яніни Пруденко, присвячену класичним мистецтвам в епоху новітніх технологій, адже всі види мистецтва, від найутилітарнішої архітектури до найпіднесенішої музики зазнають сутнісних змін у співпраці з технологіями. Цьому матеріалу передували статті, у яких йшлося про Архітектуру, та вступ до даної теми, що окреслював проблему у загальних рисах. 

 

Робота з циклу Родченко «Площини, що відображують світло»

 

Продовжуючи тему трансформацій класичних видів мистецтва в епоху стрімкого розвитку технологій, звернемося до скульптури. Як ми пам’ятаємо, Вальтер Беньямін називає скульптуру одним із найперших видів мистецтва в історії розвитку культури людства, який із надавніших часів використовував технології та є прикладом серійного мистецтва, в якому копію складно відрізнити від оригіналу.

 

Від початку ХХ століття скульптура активно видозмінюється з одного боку під впливом поступу нових художніх течій, таких як абстракціонізм, кубізм, конструктивізм, з іншого – продовжуючи тісно співпрацювати з технологіями. Результатом зазначених трансофрмацій у скульптурі стало народження таких її різновидів як кінетична скульптура, кіберскульптура та відеоскульптура.

 

Робота з циклу Родченко «Площини, що відображують світло»

 

Наскільки різною по формі була скульптура від самого початку ХХ століття можна собі уявити, згадавши спектр творів від Огюста Родена до кінетичної скульптури Наума Габо. І якщо навіть твори Родена викликали обурення і відхилялися замовниками, то що вже говорити про скульптурні експерименти російських конструктивістів Олександра Родченка, Наума Габо, Антона Певзнера.

 

Засновник радянського дизайну та реклами, адепт естетики радянської фотографії 1920-х років, Олександр Родченко, на світанку своєї творчості окрім живопису та графіки займався також просторовими конструкціями. Перший цикл робіт, зробленний із пласких картонних елементів називався «Що складаються і розбираються» («Складывающиеся и разбирающиеся», 1918). Другий – «Площини, що відображують світло» («Плоскости, отражающие свет», 1920-21) – представляв собою висячі мобілі, вирізані з фанери концентричних форм. Власне цей цикл робіт Родченко представляє собою серію кінетичних об’єктів. Третій – «За принципом однакових форм» («По принципу одинаковых форм», 1920-21) – представляв собою просторові структури, сконструйовані зі стандартних дерев’яних брусків, що з’єднувалися за комбінаторним принципом. Саме після цих експериментів Родченко оголосив про свій перехід до «виробничого мистецтва».

 

Певзнер «Динамічна проекція під кутом 30 градусів» (1951)

 

Інші представники російського конструктивізму у скульптурі – брати Наум Габо і Антон Певзнер - справили надзвичайний вплив на весь розвиток мистецтва ХХ століття. До захоплення конструткивізмом брати багато подорожують Європою, працюючи у Франції, Норвегії, Німеччині та зав’язуючи знайомства з провідними європейськими митцями початку ХХ століття. 1917 року вони повертаються до Росії, підхоплюють ідеї нового, післяреволюційного мистецтва, стають викладачами ВХУТЕМАСу, однодумцями Родченка, Татліна, Малевича.

 

Будучи також і теоретиками авангардного мистецтва 1920 року вони написали один із перших маніфестів конструктивізму – «Реалістичний маніфест», у якому порівнювали творчість художника з діяльністю інженера та математика, який створює художні твори «з очима, точними, як лінійка, з духом, напруженим, як циркуль». Розвиваючи ідеї конструктивізму, брати в різний період своєї одноосібної творчості прийшли до кінетичної скульптури.  

 

Наум Габо починає працювати над конструкціями, які нагадували радше технічні вимірювальні пристрої, ніж скульптуру у класичному розумінні цього слова. Навіть самі назви робіт – «Конструкція у просторі, обперта на дві точки» (1925), «Сферична тема» (1935) – говорять самі за себе. 1925 року Наум Габо створив «Проект монументу для інстиуту фізики і математики», який представляв собою пружинячий кронштейн, який підтримував абстраговану подобу фізичного прибору з бронзового кільця. 1922 року Наум Габо переїздить до Німеччини і стає викладачем Баухаусу, 1935 – до Великої Британії, де здійснює сильний вплив на британський художній авангард, 1946 – до США, де і прожив до кінця свого життя.

 

Фрагмент експозиції ретроспективної виставки Колейчука у Москві "Геометрія космосу" (2012)

 

Скульптурні роботи Антона Певзнера стають художнім оспівуваням «геометричного», неначебто повертаючись до ідеалів античної Греції. Головна тема його конструкцій – неевклідова геометрія криволінійного простору. Його роботи «Проекція у просторі» (1939), «Торжество переможного знаку у просторі» (1946), «Конструкція всесвіту» (1947), «Динамічна проекція під кутом 30 градусів» (1951) стали унаочненням у мистецтві криволінійної геометрії. 1923 року Антон Певзнер переїздить до Берліну, цього ж року до Парижу, де і продовжує жити до своєї смерті. Як французький художник представляв Францію на Венеційській бієнале (1958) та на Документі (1955, 1959) у Касселі.    

З середини 1960-х років, відчуваючи більше простору для творчості та звертаючись до художніх експериментів конструктивістів, у СРСР з’являється нова хвиля інтересу до кінетичного мистецтва. Зокрема необхідно згадати групу «Рух» («Движение») та творчість В’ячеслава Колейчука, який разом з іншими інженерами-дизайнерами створив дистопічний образ міжгалактичної цивілізації у фільмі Георгія Данелії «Кін-дза-дза».

 

Загалом у ХХ столітті скульптура, як і живопис, досягає свого міметичного апогею у прагненні максимально достовірно відобразити дійсність, зокрема її плинність та рухомість. Рух та пришвидшення безумовно стали символами НТР ще від ХІХ століття – кінематограф став уособленням прагнення руху у мистецтві цього століття.

 

Нам відомо, що вже давні єгиптяни створювали кінетичні скульптури богів – у середині ІІІ тисячоліття до н.е. статуя бога Амона за допомогою руки, що рухалася, мала владу обирати наступного правителя. За свідченнями Евріпіда статуї, створені Дедалом також могли рухатися. В історії людства ми можемо знайти чимало свідчень про рухомі скульптури тварин і людей, створених у Давньому Єгипті, Давній Греції, Візантії, Римській імперії, Середньовічній Європі з метою вразити та настрахати гостей із сусідніх та ворогуючих країн.

 

Сучасні експозиції пропонують ознайомитися з андроїдом, створеним за описами Леонардо да Вінчі, а також механічним левом, якого художник створив 1509 року на честь приїзду до Італії короля Франції Людовика XII. Лев проходив залою і клав квітку ірису до ніг короля. Автоматони «Музикант» (1768), «Художник» (1773) і «Калліграф» (1774) Пьєра Жаке-Дроз, створені годинникарем та винахідником з метою реклами, можна і сьогодні побачити у музеї Історії та Мистецтва у Невшателі (Швейцарія). Механізми, що приводять до дії автоматони Дроза надзвичайно нагадують дію комп’ютерних перфострічок.      

 

Жан Тенглі. «Сyclograveur»

 

Окрім Наума Габо та Антона Певзнера серед піонерів кінетичної скульптури ХХ століття необхідно назвати Олександра Колдера та Жана Тенглі. Американський скульптор Олександр Колдер став відомим завдяки своїм «мобілям» - кінетичним скульптурам із дротів, які приводилися у рух за допомогою електрики або сили вітру. Цікаво те, що Колдер мав початкову освіту інженера-механіка, але оскільки він виріс у творчій сім’ї – його дід і батько були скульпторами, а мати художнецею – після закінчення Технологічного інституту Стевенса він продовжив освіту у галузі мистецтва. Історія мистецтва ХХ-ХХІ століття рясніє біографіями вчених і інженерів, що стали художниками (Орон Кетсс, Іонат Цурр, Луі-Філіпп Демерс) та художників, що зацікавилися наукою і технікою (Джо Девіс, Орлан, Стеларк).  

 

Жан Тенглі. «Meta-matic»

 

«Метамеханіка» Жана Тенглі представляє собою кінетичну скульптуру від невеличких конструкцій, якими має за честь володіти будь-який музей сучасного мистецтва, до гігантських механізованих машин, що «живуть» просто неба у громадському просторі. 1959 року він створює кінетичний об’єкт «Meta-matic», який міг сам малювати абстрактні картини у стилі Джексона Поллока. Подібні твори мистецтва є попередниками генеративного мистецтва, які я називаю «делегованим мистецтвом», оскільки художник у такий спосіб прагне делегувати свою творчість самому твору мистецтва.

 

1959 Тенглі створює ще один об’єкт «Сyclograveur». До створення делегованого мистецтва у цьому творі художника долучався і реципієнт - пензель об’єкту приводився у рух енергію, що випрацьовував глядач галереї, який був не проти покрутити педалі. Таким чином, акт делегування своїх творчих потенцій художник надає не тільки своєму твору, але й глядачеві – даний проект водночас є прикладом інтерактивного мистецтва у доцифрову епоху. Сучасним представником кінетичної скульптури є нідерландський художник Тео Янсен, рухомі скульптури якого нагадують величезні біоморфні істоти, що крокують пляжами завдяки силі вітру.

 

Гнилицький «Страйкар в аренду»

 

В Україні кінетична скульптура відома від початку розвитку медіа арту у Києві у 1990-тих роках. Олександр Гнилицький, який став одним із перших українських відео артистів і все своє творче життя продовжував працювати з новими технологіями у полі художнього, з 1994 по 2002 рік створив три кінетичні скульптури. «Механічний скелет» 1994 року представляв собою скелет, який вмів видувати мильні бульбашки. «Покажи своє» (1998) представляла механізованих лялечок, які підімали подоли своїх сукенок та показували одна одній «своє». І «Страйкар в аренду» 2002 року – механізована скульптура шахтара, який лякав відвідувачів виставки, коли починав раптово бити каскою по підлозі.

 

Нам Джун Пайк. «Більше, краще»

 

Ранні кібернетичні експерименти у скульптурі відносяться до середини 1960-х років. Зокрема 1967 року інженерами Біллом Клувером і Фредом Вальдхауером та художниками Робертом Раушенбергом і Робертом Уітменом була заснована інституція «Е.A.T.» (Experiments in Art and Technology), головним завданням якої було сприяти співпраці художників і інженерів-винахідників. Результатом даної колаборації були технологічні художні твори музики, кіберскульптури, відеопроекції, мистецтва перформенсу.

 

1965 року «дідусем відео-арту», Нам Джун Пайком було створено «Робота К-456» - першого в історії мистецтва неживого (non-human) актора, який за задумом Пайка мав прогулюватися вулицею та ненав’язливо комунікувати з перехожими. Нам Джун Пайк – американо-корейський художник, який 1956 року приїздить для продовження навчання у сфері музики в Німеччину стає одним з учасників групи Флюксус. Художник став засновником у середині ХХ століття безлічі жанрів та різновидів медіамистецтва, над яким працював до кінця свого життя.

 

SRL_robots.

 

На сьогодні кіберскульптура є надзвичайно популярною і створюється художниками у різних куточках світу. Особливо цікавими експериментами є роботи американського кіберскульптора Марка Полайна, який почав створювати свою кіберскульптуру з залізного мотлоху, що знаходив на звалищах. Його діяльність швидко зацікавила однодумців і 1979 року Полайном та його колегами було засновано Survival Research Lab, який існує і до сьогодні у США у «технологічному» штаті Каліфорнія. При вході на сайт SRL читаємо – «Небезпечні та хвилюючі механізовані вистави з 1979». Команда SRL створює грандіозні шоу, під час яких зооморфні гігантські роботи стріляють, кидають вибухівки один в одного під акомпанимент сирени, що використовувалася у період ІІ світової війни та штучної блискавки Тесли. SRL маніфестує себе як організація творчих техніків та технічних креативщиків, які періорінтовують методи, принципи та інструменти промисловості, науки та мілітаризації із їх типових проявів у комерції чи війні на художнє середовище.

 

Нам Джун Пайк. ТБ-Будда

 

Художник Нам Джун Пайк, про якого щойно йшлося, став також засновником відеоскульптури – ще одного різновиду плідної співпраці мистецтва скульптури і новітніх технологій у ХХ столітті. Починаючи з 1960-х Пайк створює безліч скульптур, що складаються з екранів телевізорів, а пізніше моніторів. Однією з перших таких скульптур стала робота «ТБ-Будда» (1974), яку художник створював у різних варіаціях протягом багатьох подальших років, змінюючи технологічні девайси, що використовувалися у скульптурі на більш досконалі. Радше не відеоскульптурою, але відеоархітектурою є знаменита башта Пайка «Більше, краще» (1988), створена художником із 1003 моніторів у Сеулі спеціально до відкриття Олімпійських ігор.

 

Фрагмент експозиції виставки "Відеоскульптура у Німеччині"

 

2000 року у Києві у Центрі сучасного мистецтва Сороса при підтримці Гете-інституту проходила виставка «Відеоскульптура у Німеччині», де серед інших робіт український глядач міг побачити чергову версію роботи «ТБ-Будда» Нам Джун Пайка.

 

Насьгодні відеоскульптура лишається надзвичайно популярним жанром медіамистецтва. Група російських медіахудожників Electroboutique (Олексій Шульгін та Арістрах Чернишов) 2010 року створили відеоскульптуру 3G International, яка представляє собою високотехнологічне цитування роботи Татліна «Башта ІІІ Інтернаціоналу» (2010), що в свою чергу цитує в рамках дискурсу конструктивізму «Вавілонську вежу» Пітера Брейгеля Старшого, яка безумовно була символом високих технологій свого часу.      

 

Electroboutique. 3G International