Від кінця ХVIII до ХХ століття лунають авторитетні думки щодо «смерті мистецтва», яку часто мислителі пов’язували саме з інтенсивним розвитком нових технологій, що проявляли свою експансію і на територію художнього. НТР провокує надшвидкі зміни реальності, що торкнулися не тільки технологій виробництва чи наукової картини світу, але й творчої діяльності людини на території прекрасного. Карл Маркс у своїх «Економіко-філософських рукописах 1844 року» називає виробництво причиною відчуження людини від результату своєї праці, соціуму, а як результат - і від самої себе. Цей факт став відправною точкою для культивування технофобії у критичній думці ХХ-ХХІ століття, яку стійко підтримує голівудський кінематограф футуристичними епосами про кінець людства, витісненого розумними технологіми.

 

Кадр із фільму "Космічна одіссея 2001". 1968. Фільм Стенлі Кубрика є прикладом культивування технофобських ідей у ХХ столітті. Одним з героїв фільму є комп'ютер, штучний інтелект якого мав би, за уявленнями режисера, еволюціонувати до 2001 року від панелі управління до ворога людства

 

З іншого боку вороже ставлення до технологій у художній сфері було «підігрітим» романтизмом ХVIII-ХІХ століття, який і виникає як реакція на Просвітництво з його культом науково-технічного прогрессу. Саме романтизм розвиває естетичні погляди щодо «високих» і «низьких» жанрів, видів мистецтва, естетичних категорій. Однак плідна співпарця мистецтва, технологій і науки відома історії естетичної думки також: починаючи від античного «техне», закінчуючи титанічними постатями епохи Відродження, які уособлювали у собі одночасно і мислителів, і художників, і інженерів-винахідників. На сьогодні дослідженням цієї співпраці займається спеціальна дисципліна «Археологія медіа», до якої я і відсилаю всіх зацікавлених у проблемі. А для початку пропоную ознайомитися зі змістом книги «Історія шести понять» польського естетика Владислава Татаркевича, з якої видно, що метанаратив «високого мистецтва» та «прекрасного мистецтва» – спекулятивні теоретичні винаходи останніх століть.    

 

Відомі як песимістичні погляди щодо «смерті мистецтва» та співпраці мистецтва і нових технологій, так і оптимістичні. 1797 року виходить праця представника романтизму І.В. Гете «Мистецтво і ремесло», де він говорить про те, що живопис буде заміщено машинним способом виробництва, «… високорозвинуті механізми, удосконалене ремеслене та фабричне виробництво пророчать мистецтву повну загибель».

 

Більше ніж століття потому, далекоглядний французький поет та філософ Поль Валері, розуміючи невідворотність процесів, пов’язаних з розвитком технологій та їх взаємодії з мистецтвом заявляє у своїх «Статтях про мистецтво» (1931): «... дивовижний ріст наших технічних можливостей, набуті ними гнучкість та точність дозволяють стверджувати, що в найближчому майбутньому в давній індустрії прекрасного відбудуться найглибші зміни. (...) Потрібно бути готовим до того, що настільки значні нововведення змінять всю техніку мистецтв, впливаючи тим самом на сам процес творчості і, можливо, навіть змінять дивовижним чином саме поняття мистецтва». 

 

Альбрехт Дюрер. Носорог. Ксилография. 1515. Ксилографіє є одним з найдавніших відомих прикладів "серійного" мистецтва

 

Зрозуміло, що на час написання «Статей...» Валері вже існував блискучий приклад співпраці мистецтва і технологій – кіномистецтво. Надихаючись статтею Валері та новим технологічним  видом мистецтва – кінематографом, Вальтер Беньямін 1936 року публікує теоретичне ессе «Твір мистецтва в епоху його технічної відтворюваності». «В історії кожної форми мистецтва є критичні моменти, коли вона прагне ефектів, які без особливих труднощів можуть бути досягнуті лише при зміні технічного стандарту, тобто нової форми мистецтва». Беньямін піднімає важливе питання «оригіналу і копії» і говорить про те, що мистецтво від найдавніших часів піддавалося технічному відтвореню, від античної скульптури до літографії початку ХІХ століття. Новими формами мистецтва, що захоплюють його, є фотографія і кіномистецтво, праотці сучасного мистецтва нових медіа.

 

Власне вже в ХІХ столітті постання фотографії і кінематографу руйнує міф про смерть мистецтва під впливом поступу технологій. Водночас народження фото і кіно доводять хибність технофобської теорії відчуження, оскільки мистецтво, його створення і сприйняття, завжди має справу з найпотаємнішою зоною людини – чуттєвою. Ці два види мистецтва до сьогодні є найпопулярнішими видами мистецтва і займають своє, вже законне місце поряд з іншими класичними видами мистецтвами у системі видів. Однак ми знаємо скільки дискусій точилося навколо легітимності цих видів мистецтва. Прибічники «високого мистецтва» - письменники, мислителі, митці – критикували художній статус фотографії і кіно, водночас безліч митців, журналістів, молодих кінорежисерів відстоювали права молодих мистецтв. Найповніше дана дискусія представлена у збірнику «Німе кіно. 1911-1933. З історії французької кінодумки».

 

Було б також помилкою вважати, що і самі класичні види мистецтва лишилися незмінними і зберегли свою «технологічну цноту». Всі види мистецтва, від найутилітарнішої архітектури до найпіднесенішої музики зазнають сутнісних змін у співпраці з технологіями. Дана стаття є вступом до теми і пропонує до розгяляду 6 класичних мистецтв – архітектуру, скульптуру, живопис, театр, літературу і музику – в їх взаємодії з новими технологіми у ХІХ-ХХІ столітті. Отже кожна наступна моя стаття буде присвячена одному з цих мистецтв.