28 грудня, напередодні марафону зимових свят, у дніпровському Музеї українського живопису відкрито експозицію творів митця, добре відомого місцевим колекціонерам та завсідникам заходів культурної спрямованості. Проект «Мистецтво точки» Ігоря Куделіна, створення картин та інсталяцій якого розпочалося 15 років тому та не завершилося досі, дав назву і виставці. На ній представлено 40 картин та низку об’єктів у мішаній техніці.

 

Персональна виставка «Мистецтво точки», розпорошена по 6 залах другого поверху галереї, відкрита для оглядин протягом трьох тижнів (із 28 грудня до 18 січня) та дає можливість ознайомитися з кращими – на думку митця, що виступив цього разу куратором, – роботами циклів «Історія Землі», «Історія Всесвіту» та «Дхарма».

 

Ігор Куделін. «Дхарма – 4», 2015; полотно, акрил, папір (фрагмент)

 

Брайль від дніпровського образотворчого мистецтва?

 

«“Мистецтво точки” – проект, що об’єднує дхарму, квантовий світ та живопис», – характеризує художник 15-річний доробок. Але, картини, на перший погляд, цілковито відірвані від раціонального досвіду як митця, так і нас з вами, заплутують значно менше.

 

Близькі за кольорами, структурою та технікою, емоційно споріднені, картини складаються із трьох смислових шарів. Перший – первинна поверхня, що є зображальним засобом (митець використовує не лише ґрунтоване полотно, а й газету, плакат, поліетилен, картон – з друкованими літерами та фотографіями). Другий шар – умовний акриловий фон, що тяжіє до абстрактного експресіонізму. Найближчий до глядача шар фарби, – сузір’я точок прямокутної форми, утворює «текст» мистецького висловлювання. Відтак, поверхня, подекуди з насиченим попереднім життям, символізує минуле, середній шар відповідає за фатум. Обличчя ж твору ділиться історією, яка легко може стати спільною для глядача, автора та власне картини – орнаменти нагадують лабіринт, провадять очі певним маршрутом, кількість майже вангогівських закрутків визначає, скільки часу зір буде прикутий до роботи, а відтак – як довго триватиме співіснування глядача і картини.

 

«Мистецтво точки» – зразок того типу художніх об’єктів, які на Заході прийнято називати мистецтвом інтуїції: автор не ставить глядачу питань, не провокує на емоції. Як дослідник він  щиро прагне, щоб картина перетворилася на дзеркало, або (у випадку із роботами Куделіна – на прозорій плівці) на оптичний інструмент, що дозволить побачити знайомі речі інакше, а відтак і дізнатися про них більше. 

 

Ігор Куделін. «Історія Всесвіту – 5», 2015; полотно, акрил 

 

Цікавою є техніка митця, який в інтерв’ю зазнає, що прагне впізнаваності – поролоновий валик із прорізами, який здатен вкривати поверхню охайними відбитками, є його основним інструментом. За словами автора, точки є логотипом, а остаточну крапку у проекті буде поставлено тоді, коли вдасться охопити «всі колишні та сучасні практики модернізму» (слова автора) та досягнути свободи відтворення обертовим штемпелем робіт будь-яких стилів та течій, лишаючись на своїй території – позначеній авторською точкою.

 

Вочевидь, масштабна та амбітна мета вимагає чимало часу для досягнення, проте процес творення картин – інтуїтивний і по-юнгівськи інтимний, триває від трьох годин до кількох місяців. Згадаємо славнозвісну характеристику робіт абстрактних експресіоністів: «Картину не пишуть, вона трапляється».

 

Цикли «Історія Землі», «Історія Всесвіту» та «Дхарма» зберігають спадкоємність, не суперечать одне одному, в уяві складаються в одну надроботу – у теплій, привітній до глядача кольоровій гамі. Здебільшого позбавлені образних назв і лише пронумеровані, вони скидаються на філософський трактат із трьох розділів, де граматичною одиницею є штампована крапка, а семантичною – знак, що з них складається (коло, спіраль, лінія). Спроба персональної інтерпретації історії розвитку світу і мистецтва наразі скоріше невдала, ніж навпаки. Авторський голос у картинах звучить виразно, логіка руху по картинах зрозуміла, проте роботи скидаються одна на одну і, здається, ніяких інших напрямків, окрім абстрактного експресіонізму поки не презентують.

 

Втім, цікавим є сам задум розробки особистого точкового коду – шрифту Брайля для новачків у світі мистецтва, який мінімально обмежує митця. Уніфікація, категоризація, спрощення і захопливий авторський наратив – найкращі інструменти популярного викладу матеріалу.

 

Ігор Куделін. «Відбитки» (інсталяція), 2015; поліетилен, акрил

 

Як відрізняти роботи «Мистецтва точки»?

 

Здається, що виставка невипадково не має куратора. Не будучи тим, хто створив роботи, а відтак має з ними батьківську спорідненість, відрізнити «Дхарму – 3» від «Дхарми – 1» можна хіба за розміром. Легше провести межу між циклами. Напружена «Історія Землі» вирізняється набряклими кольоровими скупченнями, важкими потьоками, масними бризами. Кольори тут наближені до природних – весняного листя, вересневого неба, соку малини, розораної землі. Повітряна, легка «Історія Всесвіту» ілюструє чи то Великий вибух та теорію струн чи то перші дні творення – елегантні фантазії на тему першоформи та першоматерії навіть складаються у хронологічну послідовність.

 

Цікавість у глядача викликати може і «Дхарма». По-перше, серія набагато менше відірвана від побутового життя – тлом розгортання подій у ній, як вже було зазначено, стали газети, банери, старі афіші, текст яких вигулькує з-під шару акрилу. Мотив безперервного плину життя, медитації знайшов відображення у хвилях зі штампованих точок. Мінімум акцентів, максимум – рівномірного сприйняття роботи. За задумом автора, око має не зупинятися на окремих елементах картини, а вільно ковзати поверхнею, не намагатися прочитати крізь фарбу текст, а спробувати роздивитися приховані тексти в собі.       

 

Не слід нехтувати нумерацією робіт – навіть попри те, що більшість з них знаходяться поза межами галереї. Сам художник, суперечливо охрещений критиками як «дніпровський постмодерніст», порівнює творчість із щоденником, документацією екзистенцій митця. Переглядаючи роботи хронологічно, переживаємо емоційні досвіди самого Ігоря Куделіна, проживаємо роки разом із автором.

 

Ігор Куделін. «Дхарма – 2», 2016; полотно, акрил, папір (фрагмент)

 

Охочому віднайти паралелі між українським естетичним каноном та серіями Куделіна пропонуємо пошукати на ключових роботах «Дхарми» натяк на питомо подільські орнаменти та напівсюжетні візерунки зі скатертини, килиму та окрайки атрибутів одягу – підрясника, плахти, сорочки, поясу. Тут – і натяки на існування внутрішньої, попередньо закладеної структури твору (канви як модульної сітки), і кольорова спорідненість (взаємопроникні жовтий, червоний, чорний, синій), мотив утилітарних та естетичних циклів життя об’єкту (основа рушника чи сорочка спершу мають були виготовлені як окремі функціональні предмети, так само як газети, афіші та банери).

 

Доречно тут згадати не стільки батька американського абстракціонізму Джексона Поллока чи Барнетта Ньюмана (цікавого роботами, у яких лінія подібна до графічних хвиль «Дхарми», і роз’єднує, і з’єднує простір), як їхнього опонента Френка Стеллу. Робота «Шлюб розуму та убозтва» (1959) у напрямку постживописної абстракції, як і роботи Куделіна, утверджує самоцінність полотна, порушує питання ремесла та мистецтва, декоративності та вільного авторського висловлювання. Здається, нескінчена автоцитатність, буквальна та фігуральна «штампованість» Куделіна теж змушує заглибитися у мистецьку епістемологію. Що є твір мистецтва і де проходить межа його декоративності? Чи має право художник повторюватися, і чи кожен повтор вартий так само багато уваги, як унікальна робота? Скільки схожих творів необхідно, щоб донести до глядача авторський задум, уникнути непорозуміння з ним?

 

Відкриття персональної виставки Ігоря Куделіна «Мистецтво точки» у Дніпрі 

 

Цікаво, що цикли Куделіна позначають умовний ювілей у історії українського мистецтва (наскільки творчість Соні Делоне може такою вважатися) – близько ста років тому французька художниця одеського походження вже експериментувала із аплікаціями, печворком, друковнимм тлом робіт та іншими альтернативними способами створення абстрактних композицій. Відтак, «Проза про транссибірський експрес» (1913) та «Електричний струм» (1914) очевидно перегукуються із роботами Куделіна, принаймні на рівні абстрактних рефренів та спроби відтворити світлотіньовий ритм природи. Втім, ліричний експресіонізм (заснований на спонтанній гармонії між довільно нанесеними фарбами), риси якого можна за бажанням віднайти у циклах дніпровського митця, давно увійшов в українську образотворчу традицію (обрані роботи Карла Звіринського, Єлизавети Кремницької, Флоріана Юр’єва тощо).    

 

Але не слід занурюватися у контексти, якщо азарту до цього ви не маєте. Твори з проекту «Мистецтво точки» прочитуються легко навіть тоді, коли ви озброєні лише власним досвідом, далеким від мистецтва. Емоційно насичені, вони працюють саме так, як цього хотілося б левовій частині аудиторії – розсіюють смуту зимового вечора, «гріють», подовжують новорічно-різдвяний бурлеск і є чудовим акомпанементом для оптимістичних роздумів про всесвіт і час. Митець не ставить точку у своєму висловлюванні, а радше запрошує вас його доповнити, розчиняючись у розмаїтті крапок.

 

Виставка робіт Ігоря Куделіна «Мистецтво точки» відкрита для відвідування з 28 грудня по 18 січня, з 11:00 до 17:00 за адресою: Дніпро, Троїцька площа 5-А (Музей українського живопису). Графік роботи у святкові дні уточнюйте на сайті музею. 

 

Ігор Куделін на вернісажі проекту «Мистецтво точки», Музей українського живопису (Дніпро)