Два світи: один, мешканці якого задля порятунку та єдності риють тунелі під землею, будують мости і допомагають один одному долати височезні драбини, та інший, де ніхто не може перетнути велетенський мур за яким сховався король. Так зображає Європу та життя біженців молода іспанська художниця-ілюстраторка Сандра Рілова у своєму проекті “З мого вікна” (“Desde mi ventana”). Її роботи були вибрані та опубліковані: World Illustration Awards 2017, VI Iberoamerican Catalog of Illustration, ILUSTRARTE 2016 – 7th Biennial of Children’s Book Illustration, Latin American Ilustración 5.

Ми поговорили з мисткинею про її дитинство, життя, творчість та загальнолюдські цінності.

 

Я не знаю багато стосовно мого прізвища Рілова. мені часто кажуть, що це прізвище подібне до російського чи українського , але це не так (сміється).  Звісно мені б хотілося мати корені далеко, поза межами Іспанії. В селі мого батька (Сасамон, провінція Бургос) є багато Рілових.

 

Я народилася і прожила свої перші 11 років у невеличкому селі  Олмійоc де Сасамон (Кастія і Леон). Життя в оточені природи допомагало мені розвинути мою творчість. На природі ти почуваєшся вільним, дорослі не пильнують тебе так як в місті, в селі небезпек наче не існує.

 

Пригадую, коли мені було 11, моє село здавалося надто малим для мене. Мені було дуже цікаво пожити в місті, тому я попросила моїх батьків дозволу переїхати в Бургос, найближче місто до мого села. Оскільки я ще була малою і не могла жити сама, то жила в установі при жіночому монастирі разом з іншими дівчатами. Це був важкий час для мене, забагато змін для дівчини, яка звикла жити в сільській місцевості разом зі своєю родиною.

 

В дитинстві я ніколи не думала що буду художницею, хоча завжди малювала.  Натомість мріяла бути лікарем, в команді Лікарів без кордонів.

 

Пізніше в 15 чи 16 років, коли я обирала бачієрато, мені сказали, що є  мистецьке бачієрато. Після цього я поїхала на два роки в Більбао вивчати художнє мистецтво. Моє навчання у Більбао було дуже важливим для вступу в університет і для мене особисто, без цього навчання було б неможливо продовжувати іти цією дорогою. Я мала багато хороших вчителів та друзів у яких багато чого навчилася. Я вивчала також мистецтво кінематографу та ілюстрації в Барселоні. Мій улюблений художник це Франциско де Гойя, якого я хочу наслідувати. Його творчість надихала мене під час навчання в університеті, особливо його гравюри та деякі роботи з такою притаманною йому легкістю лінії .

 

 

Не пам’ятаю мого першого малюнка, але темою моїх перших робіт була смерть. Я була дуже зацікавлена темою страждання та болю.  Думаю, тому що часто хворіла, ще з дитинства страждала через астму.

 

Моя перша виставка відбулася коли я навчалася на третьому курсі, в той час я почала знаходити свою власну мову мистецтва Перша виставка – це завжди щось дуже емоційне, це можливість показати свої роботи публіці.

 

Це дуже збагачує тебе, коли демонструєш свої роботи і отримуєш критику, а також підтримку, щоб продовжувати свою працю.

 

З моїх власних робіт я не маю улюбленої, я дуже критична до себе, завжди думаю, що могла б зробити краще. Звичайно, я маю малюнки які мені подобаються бо я намалювала їх в особливий час або ж мені подобається те, що вони репрезентуть. 

 

“Книжки тиші”  (“silent books”) – це мої персональні проекти, які не були опубліковані. Все почалося з праці для предмету ілюстрації в університеті EINA , Барселона.  Особисто мені важко висловлюватися словами,  але у свій спосіб мені подобається розповідати історії, що приходять мені до голови у формах ілюстрацій. 

“Забута гора” – одна із неопублікованих “книжок тиші” Сандри. Гора про яку забули люди у місцевості. Кому ж доведеться піти, горі чи людям?

Досі мала можливість працювати лише у видавництві Nevsky (Мадрид), це видавництво спеціалізується на російській літературі перекладеній іспанською. Моєю першою роботою для цього видавництва була “Пікова дама” Олександра Пушкіна. Це було привілеєм для мене ілюструвати мистецтво такого рівня. Зараз працюю над іншим проектом для дітей  також з цим видавництвом. 

“З мого вікна” (“Desde mi ventana”) –  це виставка над якою я працювала два місяці. В ній я хотіла висвітлити тему, яка мене дуже хвилює і яку ми не оцінюємо справедливо, це тема біженців. Ілюстарції поділені на дві частини. Перша – більш оптимістична, ілюстрації в кольорі де маленькі мешканці мають мости, драбини чи копають тунелі під землею для того щоб могти віднайти інших мешканців. 

 

 

Зображення де є король –  песимістична частина експозиції. Це чорно-білі малюнки на яких їхні мешканці підняли великі мури, щоб заборонити увійти іншим людям. Король – це авторитарна фігура, яка нав’язує певні ідеї своєму селу. Король дивиться зверху з муру і не робить нічого. Для мене король – це є Європа.

 

 

Пейзажі на моїх малюнках є вигаданими. Звичайно ж мені подобається кіно, створювати атмосферу яку пригадую з перегляду фільмів, з фотографій, чи яку бачу навколо себе. Я би хотіла увійти на пейзажі своїх останніх робіт, у яких я би змогла також збудувати мости, щоб на середині мосту наблизитися до інших людей та поспілкуватися, обмінятися досвідом. 

 

 

Найперше і найважливіше це щоб тобі подобалася твоя робота. Працювати важко і працювати постійно, навіть коли це дуже комплікована праця на конкурентному полі. Робити те, що виходить з-середини, не слідувати моді, бути вірним самому собі, приймати критику, щоб кожного разу більше зростати, просуватися.

 

Натхнення до мене приходить з різних джерел, це може бути література чи кіно, це як дизайн в архітектурі, це або твій особистий досвід або твої спогади з дитинства. Залежить від того, що мені дає новий день, але у моїй майстерні ніколи не бракує одного великого натхнення – гарна музика і товариство моєї собаки Аріель.

Як і всі , ми маємо час, коли деякі переживання заполоняють наші думки, якщо це не якесь завдання або персональні проекти, тоді у мене виникають такі теми як самотність, жорстокість, почуття зловісного, все просякнуте атмосферою сновидінь і в головній ролі жіночі персонажі.

Мені здається чесним позиціювати себе соціальною та близькою до політичних тем і не боятися того, що про це думає більшість.

Любов, це без сумніву, найбільше що ми можемо отримати. Любити когось, дати те, що ти маєш, поділитися з іншими, бути любленим – це повне щастя. Надія є очікуванням, що для мене залежить лише від одного, отримувати те, що пропонують без очікування що воно саме до тебе прийде, а наполегливо працюючи.

 

Я не є релігійною, але поважаю віри інших. В моїх снах світ є справедливішим, чеснішим і придатнішим для життя.

 

Фото з персонального архіву художниці