Степан Рябченко / «Квітка, що гуляє»
300 см, цифровий друк / 2016 

 

7 грудня в новому мистецькому просторі Art Ukraine Gallery презентували першу в Україні 3D-скульптуру квітки одесита Степана Рябченка. «Квітка, що гуляє» є фрагментом роботи «Судний день», представленої в рамках персональної виставки художника «Віртуальна міфологія».

Степан Рябченко першим з українських художників вдався до методу тривимірного друку. Раніше він вже мав досвід роботи з 3D-принтером, створивши свою невеличку, майже хрестоматійну «Хмаринку, що гуляє». Нова скульптурна робота Рябченка стала черговою сходинкою на його шляху художника-експериментатора. Свій підхід до створення скульптури він сам характеризує як футуристичний і мобільний: художник продукує ідею та відтворює її в 3D-просторі, а за її втілення в життя відповідають нові технології. 

 

Степан Рябченко / «Судний день»
290 х 580 см, цифровий друк на алюмінії / 2016 

 

За словами Рябченка, матеріалізація одного з його віртуальних образів у фізичному світі є своєрідною метафорою телепортації, що органічно вписується у міфотворчу гіперструктуру художника.  Квітка, з якою глядач знайомиться на двовимірній картинній площині, лише в одному ракурсі й у певному середовищі, раптом стає тривимірною (насправді, такою вона й була у віртуальному просторі «Судного дня»), виростає в розмірі до 3 метрів та постає в матеріалі (полімери та скловолокно) посеред виставкового простору. Друк скульптури тривав близько півтора місяця, потім окремі частини склеїли і пофарбували.

 

Степан Рябченко / Walking flower
300 см, тривимірний друк, полімери / 2016

 

Назагал, робота цифрового художника над 3D-моделлю схожа на традиційні технічні прийоми скульпторів, які працюють у глині чи камені. На цьому, зокрема, наголошує один із талановитих майстрів цифрового мистецтва американець Джошуа Харкер, який встиг прославитися своїми інноваційними творами. До речі, він вважається засновником та ідеологом скульптури, друкованої на 3D-принтері. Його серія технічно складних «клубків», які практично неможливо реалізувати при використанні традиційних медіа, є першою, що розширила межі можливого в дизайні та виробництві. Вона стала знаковою подією в історії 3D-скульптури і зробила його одним з найвідоміших художників в цій сфері. 

 

Джошуа Харкер / «Динамічна трансцендентна міграція»
тривимірний друк, полімери / 2008

 

З розвитком технологій стали шукати способи надання цифровій скульптурі матеріальної форми. На сьогодні головним інструментом для цього є 3D-принтер, де в якості чорнил або фарби використовуються різноманітні матеріали (від полімерів до металу), а друк відбувається не в одній площині, а пошарово у просторі. Такий метод створення скульптурних об’єктів має свої переваги, адже значно пришвидшує процес розробки моделі та її виготовлення й дає можливість створювати фантастичні за своєї складністю композиції та форми, іноді з високим ступенем деталізації. 

 

Жіль Аззаро / «Наступна промислова революція»
172 х 40 х 57,4 см, тривимірний друк , полімери / 2013

 

Одним з найбільш оригінальних творів, зроблених завдяки тривимірному друку, є робота дизайнера Жіля Аззаро, який роздрукував звукову доріжку. Його скульптура візуалізує те, чого людина не може побачити, – вона ілюструє звук. Лазер зеленого кольору поволі рухається по «звуковому ландшафту», активізуючи датчики, що відтворюють 39-секундний запис щорічної промови Барака Обами. Як і інші представники мистецтва нових медіа, Жіль використовує 3D-друк, змішуючи цифрове та аналогове.  

 

Pussykrew / «Materia»
тривимірний друк, полімери / 2014

 

Ідея злиття віртуального та матеріального середовища є однією з провідних і в мистецтві польського дуету медіа-художників Pussykrew. Добре відома в світі серія робіт «Materia» була першою, яку вони створили на 3D-принтері. Надихаючись класикою, художники по-своєму інтерпретували всесвітньовідомі бюсти імператорів та полководців і представили сучасну версію класичної краси. 

 

Карло Сейкін / «Сяюча нитка»
тривимірний друк, полімери, світ / 2014

 

Свідченням того, що для майстрів цифрового мистецтва не існує обмежень, є й творчість Карла Сейкіна, який емігрував зі Швейцарії до США на початку 1970-х років. Власне, саме нові технології надали йому можливість реалізувати в матеріалі свої складні геометричні скульптури. Зараз професор Сейкін на пенсії, але продовжує навчати своїх студентів «красі вузлів», моделюючи їх на комп’ютері та роздруковуючи 3D-форми. Серед них можна зустріти, наприклад, цеглини, схожі на цеглинки Lego, але вигнуті так, що їх можна поєднати в кільця та вузли для створення дивовижних скульптур. 

 

Степан Рябченко / Walking flower 
Проект скульптури / 2016

 

Зрештою, доказом того, як неможливе стає можливим є й скульптура Степана Рябченка. Його монументальна, з динамічним поступом, «Квітка» – амбівалентна за своїми смислами. Породжена техногенною цивілізацією, вона водночас є персоніфікацією природи та слугує прототипом великої, заввишки 20 – 50 м, еко-скульптури, яку Степан волів би реалізувати в майбутньому. Образ квітки, що гуляє, – це вже певна скульптурна знахідка художника. А його майбутня скульптура має виконувати функцію електростанції, оскільки буде обладнана сонячними батареями. Подібна екологічна ідея була реалізована в Дубаї, де встановили «розумні» пальми для користування Wi-Fi й підзарядки батарей мобільних телефонів. Проте Степан пішов далі: він планує зробити «Квітку» резервуаром для збору дощової води та її використання для технічних потреб. 

 

Степан Рябченко /  «Герої» 

цифровий друк, тривимірній друк, полімери, нержавіюча сталь, пластик, неон / 2009 – 2015 

 

Вкрай узагальнена скульптура Рябченка, здебільшого редукована до елементарних форм, викликає асоціації із органічними абстракціями німецького і французького скульптора ХХ ст. Жана Арпа. Певною мірою обох мистців єднає й художнє світобачення: відхід від оточуючої реальності та традиційної естетики, новий набір форм, які можна безпомилково впізнати, дистанціювання від власноручного виготовлення скульптури, процес перманентного народження нових робіт, відправною точкою для яких стають вже, здавалося б, завершені твори або їхні фрагменти, багатогранність й одночасно цілісність творчого доробку. Обидва прагнуть не «зобразити» природу, а «формувати» в манері, аналогічній природним процесам (недарма Степан має на меті продовжити експерименти із «віртуальними квітами», практично з нуля «вирощуючи» свій віртуальний сад). 

 

Степан Рябченко на фоні своеї роботи «Лимонні курчата врятуються...»
3rd Danube Biennale / Danubiana-Meulensteen Art Museum, Братислава, Словаччина / 2015 

 

Творчість Рябченка своєю концептуальною складовою та актуальною художньою мовою нових медіа апелює до сьогодення. Він, як і інші представники комп’ютерного мистецтва, прагне до «оцифрування» реальності, стираючи тонку межу між штучним і природнім. Художник спрямований на невпинне експериментування з формою та способами втілення її в життя (у планах Степана, зокрема, звернення до 3D-анімації). При цьому його віртуальні, а тепер вже й матеріальні скульптурні образи природи та стихій, «що гуляють», впевнено крокують, відмежовуючись від постмодерністської деконструкції, до творення нової міфології епохи пост-постмодернізму. 

 

Марина Стрельцова, мистецтвознавиця