Художник Єгор Анцигін поділився з ArtUkraine міркуваннями про історичну пам'ять, засоби її збереження, а також про візуалізацію ставлення до декомунізації й знищення пам’яток монументальної пропаганди. 

 

В рамках програми PortArtStudio художник Єгор Анцигін розмірковував над темою культурної і політичної пам’яті, а також процесу декомунізації, втіливши своє дослідження в проект “Розклад прибирання”. Створивши площину у вигляді шести панелей, викладених білим кахлем загальною площею 10 квадратних метрів, художник запропонував всім бажаючим долучитись до проекту. В результаті 35 осіб, які взяли участь у процесі створення, не тільки покрили  панелі зображеннями, але й дали свої коментарі, які художник записав на відео. У фіналі проекту автор запросив двірників, які працюють на Контрактової площі, “професійно” змити всі зображення з панелей — лише залишки фарби між швами кахлі стали знаком колективної роботи, яка передувала акту стирання. Художник порівнює дії двірників з  інструментами, до яких інколи вдаються виконавці декомунізаційних законів, знищуючи артефакти монументальної пропаганди. Проект “Графік прибирання” демонструє, як на зміну одній політиці приходить інша, її представники включають вже накопичену пам'ять в новий контекст або оновлюють її.

 

Усі зображення надано організаторами

Єгоре, проект «Розклад прибирання» став продовженням дослідження, яке ти розпочав під час виставки «ДЕ НЕ ДЕ» (2016 р., “Тарілка на Либідській”). Розкажи, будь ласка, про передісторію проекту: як виникла ідея, кого ти залучав до нього, що змотивувало тебе продовжити його і трансформувати у більший проект.

Передісторією проекту є образ митих кахлів у громадській вбиральні, для мене він позначає процес декомунізації в Україні. До першого варіанту проекту було залучено приблизно 15 осіб − виключно мої знайомі художники. Ця версія стала більш візуальною та експериментальною, вона складалася із фотодокументації та однієї панелі. Це була, скоріше, спроба роботи з ескізом, яка передувала повноцінному проекту. Я одразу планував зробити декілька панелей, але зміна формату фото на відеодокументацію прийшла згодом, разом із залученням до проекту двірників Подільського району, які змивали нашаровані малюнки. 

 

 

В якості матеріалу для взаємодії з учасницями проекту ти обрав білі кахлі. Чи вважаєш ти їх архетипом, частиною певної ідентичності? Це якось пов'язано з радянської рутиною? Або з рутиною неоліберальної дійсності?

Саме формат білих кахлів нагадує радянську лабораторію, лабораторну роботу, аркуш в клітинку. Так, напевно, є архетипічні зв’язки, але не прямі, продумані, скоріше, більше інтуїтивні, адже робота вибудувалась від форми, матеріалу. Напевно, саме квадратні та білі кахлі максимально підходять  для виявлення поставленого мною художнього завдання.

 

З якими архетипами (ритуалами) радянського минулого ти ще працював в рамках проекту. Цікаво, бо вибудовуючи "національну українську ідентичність", влада все одно звертається до інструментів радянської ідеології.

Ритуали формують свята або певні колективні дії, а я, в першу чергу, проробляю явище політичної та культурної пом'яті через накопичення візуальних образів, збору аудіо-коментарів та змивання. На мою думку, це не є ритуал (хоча ця практика і включає певні його ознаки), а художній коментар до політичної дії − процесу декомунізації. Навряд чи можна зустріти свято “забування”, скоріше відбувається переписування без фіксації попередньої інформації.

 

 

Розкажи, будь ласка, чи зазнав проект змін в результаті взаємодії із запрошеними учасниками, що ти отримав від неї, окрім візуального матеріалу?

Крім накопичення візуальних образів, переписування та нашарування, мені були цікаві розповіді учасників. Далеко не всіх хвилювали процеси політики, пам'яті або декомунізації в Україні. Мені розповідали про свої побутові переживання чи ставлення до пам'яті як до явища. Це дало змогу сформувати більш наповнене дослідження. Важливим також було відчуття того моменту, коли змивались усі малюнки з кахлів, вони були тотожні процесу руйнування фрески або скульптури.

 

 

Які меморіальні наративи, на твою думку, мають право бути представленими у публічному просторі українських міст? 

Важко сказати. Якщо я наполягатиму на чомусь конкретному, це означатиме, що моя мова набуває рис авторитарності, або перетворюється на розмову про утопічні міста, а я намагаюсь працювати з тим, що є.

 

 

Чи можуть мистецькі практики впливати на пам'ять, представлену у місті?

Пам'ять пов'язана не лише з процесами створення образу, а й повторення (згадування, архівування, реконструювання), бо неповторюваний образ рано чи пізно зникає. І якщо мистецькі практики включають в себе повторюваність, або йдеться про постійний публічний твір, це переходить у категорію ритуалів або публічного мистецтва, що буде впливати на пам'ять. Авжеж, я виключив грандіозні мистецькі практики, котрі так вплинули на публіку, що свідки цього будуть ретранслювати образ твору.

 

Інформація

Єгор Анцигін – художник, ленд-артист, викладач живопису. Народився у м. Дніпро, закінчив НАОМА за спеціальністю «Монументальний живопис». Учасник групових і персональних виставок, художньої резиденції «Берег», фестивалю «Могриця», Київської бієнале сучасного мистецтва. Входить до складу художньої групи «Колектив конкретних дат». Постійний учасник пересувних антивоєнних виставок (м. Санкт-Петербург), мистецьких акцій, присвячених політиці пам’яті в мистецтві.

Проект Студії для молодих художників #PortArtStudio ініційований командою Платформи для сучасного мистецтва _PCA та групою компаній «Нові Продукти». Арт-студія буде діяти в Port creative hub на Подолі протягом 2016-2017 року. За цей час планується реалізація шістнадцяти виставкових проектів.

Група Компаній «Нові Продукти» – один з найбільших виробників напоїв і снеків в Україні. Компанія працює вже понад 13 років. Продукція компанії експортуються у 15 країн світу. Щороку благодійний фонд «Нова Громада», що був створений групою компаній у 2014 році та діє виключно за рахунок її добровільних відрахувань від прибутку, виділяє на соціальні і благодійні проекти понад 2,5 млн грн.