У виставкових залах пам’ятки архітектури XVIII ст. «Хлібня» в Києві, яка є важливою частиною Національного заповідника «Софія Київська», презентується новий арт-проект під назвою «Людмила Жоголь і український гобелен. До 85-річчя з дня народження художниці», присвячений мистецтву українського гобелена другої половини ХХ-початку XXI століть.

 

Людмила Євгенівна Жоголь – народний художник України, академік Української академії архітектури, кандидат мистецтвознавства,  лауреат премії імені Катерини Білокур, кавалер ордена княгині Ольги, член правлінь Українського фонду культури, КОНСХУ, громадських об’єднань «Жінки Києва» та «Жінки України». Вона добре відома в мистецькому середовищі як один із засновників національної школи художнього текстилю України. Людмила Жоголь пішла з життя на 85 році – 15 квітня 2015 року, не дочекавшись свого ювілею (23 травня).

 

Людмила Жоголь. «Пора, брат, пора» (2002). Тут і далі – роботи з виставки

 

Відповідальність за організацію посмертної ювілейної виставки художниці не випадково взяв на себе Заповідник «Софія Київська», адже початок творчої біографії видатної української мисткині  пов’язаний саме з ним. На  його території у 1940-1950-х рр. розташовувалася Академія архітектури УРСР, де художниця навчалася в аспірантурі, потім працювала науковим співробітником Академії архітектури (згодом – Академії будівництва і архітектури).

 

У 1970-х рр. кандидат мистецтвознавства і провідний український художник декоративного мистецтва Л. Є. Жоголь працює на посаді завідувача відділу облаштування й опорядження громадських і житлових споруд Київського зонального  науково-дослідного інституту експериментального проектування (Київ ЗНДІЕП). В одному з найбільших у країні архітектурних і наукових інститутів вона створила справжню «імперію» художників, керівником і натхненником якої була впродовж дванадцяти років. Завдяки професійному авторитету і неабияким організаторським здібностям Жоголь спромоглася спрямувати роботу свого відділу в річище щільної співпраці архітекторів і художників з оздоблення інтер’єрів та фасадів будівель громадського призначення. Завдяки цьому гобелен поряд із такими різновидами монументально-декоративного мистецтва, як мозаїка, кераміка та вітраж, почав відігравати важливу роль у формуванні художнього образу архітектурних споруд. Під її керівництвом за участі майстрів архітектурної кераміки, декоративного текстилю, металу інституту було здійснено цілий ряд унікальних проектів: Будинок  кіно, готелі «Україна» (тоді – «Москва»), «Дніпро», «Національний» (тоді – «Жовтневий»), «Русь» тощо.

 

Людмила Жоголь. «Тиша» (2005)

 

Життя не буває безхмарним, і неможливо вирвати жодної сторінки з нього. «Я народилася в Києві в 1930-му році. Моя доля складалася так, що я змалку відчувала труднощі. Війна в одинадцять років зробила мене одразу дорослою…», – розповідала корінна киянка Людмила Жоголь. Між тим, одразу після війни були щасливі, хоча і голодні та холодні роки навчання в Київському державному художньому інституті (1948-1951), звідки студентів-прикладників перевели до Львова в новоутворений Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва. Після завершення у 1954 р. навчання у ЛДІПДМ Людмила Євгенівна із захопленням писала дисертацію в аспірантурі Академії архітектури УССР (1954-1957). Потім були успішні 1970-і, коли молодій мисткині усміхнулася Фортуна, і вона здобула визнання в мистецтві. Далі – 1980-ті, коли обставини складалися так, ніби Доля навмисно хотіла її випробувати: складні стосунки, що вибудовувалися з тодішнім правлінням Спілки художників,  змусили Л. Жоголь піти з високої на ті часи посади голови Художнього фонду УРСР. Воістину кожен вінець слави є водночас і терновим.

 

Проте Людмила Євгенівна, – людина сильна, впевнена в своїй правоті, – не скорилась, не втратила бадьорості та мужності, все здолала. Тут проявився її незламний характер,  сила волі, влада над почуттями, що гартувалися в бурях життя.

 

Марія Шнайдер. «Пастораль» (1987)

 

У 1980-2000-х, коли мистецтво гобелена переживало справжній розквіт і перетворилося на потужне явище в українському декоративному мистецтві, Жоголь неймовірно багато працювала творчо. ЇЇ текстильні роботи (переважно – гобелени) стали окрасою більш, ніж 20 громадських інтер’єрів в Україні та за кордоном. Окрім готелів, клубів, бібліотек вони зберігаються  у приміщеннях Президії Національної академії наук, Київської міської ради, Лічильної Палати Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо.

 

В останні роки свого життя академік Української академії архітектури, народний художник України Людмила Жоголь викладала мистецтво гобелена, гідно очолюючи кафедру художнього текстилю і моделювання костюма в Інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука. І якщо б Людмила Євгенівна була сьогодні з нами, вона б ніколи не допустила тієї ганебної ситуації, яка сьогодні склалася навкруги цього інституту – зробила б усе, щоб протистояти і запобігти небезпеці його знищення. Такою була Жоголь – справжньою Постаттю.

 

Наталія Борисенко.«Троє».Триптих (2012)

 

Ця воістину царственна, чарівна у своїй величі, сильна жінка, яка багато років мужньо боролась з жорстоким невиліковним захворюванням, захоплювала своєю нестримною енергією, завзятістю, сміливістю. Зажуру і численні недуги долала працею, створюючи мистецтво із позитивним зарядом, яке ніколи нікого не залишало байдужим. Здавалося, вона «співала» гімни усім існуючим у природі квітам, наповнюючи гобелени радісним сприйняттям життя, чим постійно розширювала коло шанувальників свого таланту.

 

Залишаючись прихильницею класичного гобелена, художниця  здебільшого користувалась традиційними матеріалами (вовною, сизаллю) та технікою гладкого ткання. В гобеленах Жоголь відчутна не тільки генетика національного килимарства (більше це помітно в її ліжниках, декоративних тканинах, веретах 1960-1970-х рр.), але й опосередкований зв’язок з французькими та фламандськими шпалерами типу «мільфльор» ХV-ХVІ ст., (точніше – глибока причетність до самого духу європейських культурно-художніх традицій). Завдяки їм вона опанувала побудову умовної декоративної композиції гобелена у поєднанні з точним трактуванням деталей, навчилася трансформувати свої натурні спостереження природи в узагальнену художню форму.

 

Оксана Риботицька. «Квіти сонця» (2009)

 

Самобутність Людмили Жоголь не дозволяла їй когось наслідувати. Вона була обдарована рідкісним талантом знаходити в натурі безмежне розмаїття мотивів і незмінно  виявляла  свій особливий погляд на природу, свою індивідуальну поетику, від чого її гобелени вирізнялись неповторністю авторського світосприйняття.

 

Виставка в «Хлібні» вкотре переконує, що «гобелени настрою» Людмили Жоголь є гордістю нації. Фантазійний квітково-рослинний світ Жоголь оживає в експозиції у відточених і художньо завершених образах: зелений соковитий смарагдово-оливковий і вохристо-коричневий  світ тонко стилізованих трав і дерев, які магічною силою заворожують, зачаровують своїм мовчазним спокоєм («Реквієм»). Тиші німі звуки ваблять до країни безтривожних літніх квітів і яскравих, як медянки, трав («Присвята Катерині Білокур», «Стельмахові роси», «Тиша»). Соняшники своїм золотавим сяянням  славлять земне життя. Свічки гордих люпинів випромінюють своє божественне світло. Безкрайнє море квітучого льону запрошує пірнути в його м’які хвилі, заколисуючи оманливим шелестом про вічність погідного літа (гобелен-триптих «Як не любити таку землю!»). В буянні зелені сади осліплюють красою свого прекрасного жовто-лілового оперення іриси («Іриси»), гордовито несуть свою пишну ніжно-рожеву корону розкішні флокси, уявляючи, що створені вони з божественної морської піни, яка народила Венеру («Флокси. Присвята художнику Вадиму Одайнику»), чаклунськими чарами заворожує неприступний будяк («Будяк»). Мабуть, у стані надзвичайного захоплення красою осені створені гобелени «Пора, брат, пора…», «Відцвіли вже давно хризантеми в саду», «Сухі трави». Серія зимових пейзажів-гобеленів сповнена суму. Меланхолійні дерева, що скинули свої літні шати, лежать, вкриті снігом, ніби втомившись від захмарної млості; хвилюють безмовною затаєною печаллю («Зима», «Зимовий Київ»). Так усі ліричні жоголівські гобелени сприймаються як своєрідні пісні закоханої душі: яскраві барви – веселий спів, ніжні – задушевна мелодія. Ліричність домінує в її творах від 1970-х до 2000-х років.

 

Лариса Бровді. «Пекачки» (1988)

 

Серед експонатів ювілейної ретроспекції Л. Є. Жоголь  представлено і акварельні ескізи до її гобеленів, плакати попередніх виставок та архівні фото монументально-декоративних, виконаних нею для громадських споруд Києва, що, безсумнівно, збагатило виставку.

 

…Серце крає туга тому, що Людмила Євгенівна не дожила до цієї прекрасної персональної виставки, з такою любов’ю організованої в «Хлібні» до її 85-річчя. Прикро, дуже прикро, що вона не дочекалася її.

 

Проте душа усе ж наповнюється радістю, що викликана красою ідеї цієї виставки, запропонованої і талановито реалізованої її кураторами Оленою Корусь, Святославом Яриничем (Національний заповідник «Софія Київська»)  і Ольгою Говдєю (Дирекція виставок Міністерства культури України). Зробити персоналію Людмили Жоголь серцевиною, стрижнем розкішної виставки українського гобелена межі ХХ-ХХІ ст. – це, безперечно, вдалося, завдяки також і участі Національного музею українського народного декоративного мистецтва (координатори: О. Єрмак, Л. Білоус), а також Інституту ім. М. Бойчука (координатор: М. Базак).

 

Людмила Жоголь. «Зима» (1994)

 

У Людмили Євгенівни було 39 прижиттєвих персональних виставок, проте в такому контексті її творчість ніколи не було представлено. Уявляю собі, якою б щасливою і гордою вона себе відчувала, побачивши свої роботи на такого масштабу вернісажі художнього текстилю провідних українських майстрів гобелена – її колег по Спілці художників, по Інституту ім. М. Бойчука: Володимира Прядки, Марії та Івана Литовченків, Надії Бабенко, Леоніда Товстухи, Марії Шнайдер, Лариси Бровді, Марти Базак, Наталії Литовченко, Галини Бородай.

 

На виставці в «Хлібні» презентовано понад 80 творів художнього текстилю періоду 1970-х-2010-х рр., які знайомлять із різними напрямками розвитку мистецтва гобелена: традиційним килимарським, сюжетно-тематичним, лірико-живописним, нефігуративним тощо. У цій експозиції гостро відчуваєш, що гобелен має особливу притягальну силу, – свою магію, – завдяки витонченості його образної виразності, активному емоційно-настроєвому спрямуванню. При цьому як у 1970-х, так і в нульових ХХІ ст. превалюючим залишається гобелен гладкого ручного ткацтва, хоча у цій техніці, як уявляється,  набагато складніше виявити свою творчу індивідуальність. Тому і спостерігаємо на початку ХХІ ст. трансформацію образу, активний потяг до пластичних експериментів, пошуки нових технологічних прийомів в техніці ручного ткацтва, як в гобеленах Наталії Борисенко, Оксани Риботицької, Ольги Парути-Вітрук, Ніни Лапчик, Наталії Пікуш, Лідії Борисенко, Мамута Чурлу, в текстильних об’ємно-просторових композиціях Галини Дюговської.

 

Людмила Жоголь. «Як не любити таку землю!» (1982)

 

Важливо, що цей арт-проект унаочнює і розвиток традицій українського гобелена в 2010-х рр., відображений у дипломних роботах-гобеленах студентів, створених під керівництвом Людмили Євгенівни Жоголь, – таких випускників КДІДПМД ім. М. Бойчука, як Н. Чесних, Н. Філенко, А. Ващенко, О. Циганко, Т. Бак.

 

Виставка в «Хлібні» дає розуміння того, що на межі ХХ-ХХІ ст. гобелен виступає як унікальна найсучасніша галузь художньої творчості з велетенським історичним минулим. Це і зумовлює великий успіх нашого авторського текстилю на усіх вітчизняних і зарубіжних виставках.

 

Упевнена, що і ця виставка буде мати великий успіх у киян, які цінують прекрасне в мистецтві.

 

Виставку «Людмила Жоголь і український гобелен. До 85-річчя з дня народження художниці» можна відвідати до 29 листопада у виставкових залах «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» (м. Київ; вул. Володимирська, 24).

 

***

 

Про автора

 

Зоя Чегусова – мистецтвознавець, Заслужений діяч мистецтв України.