З 17 травня до 30 червня київська галерея Voloshyn Gallery представляє персональну виставку живопису Марини Барановської, молодої берлінської художниці, що має українське коріння. Постійна авторка ART UKRAINE Роксана Рублевська розпитала мисткиню про художню мову, вплив німецького експресіонізму і специфіку роботи з простором.

 

Марино, чому вирішили презентувати виставковий проект в Україні саме зараз?

Моєму приїзду передувало знайомство і співпраця з Юлією та Максимом Волошиними. Вони запросили мене зробити персональну виставку на Батьківщині, до речі, вперше за 20 років. Весь цей час, живучи у Німеччині, я знаходилася у пошуках власних коренів, і цей візит став своєрідною можливістю показати віднайдені «витоки», осягнути колективні спогади, що накопичилися і мріяли вивільнитися на полотна. Саме тому вся серія була створена спеціально для унікального простору Voloshyn Gallery. 

 

Тут і далі – виставка Марини Барановської у Voloshyn Gallery

Усі зображення надано галереєю

Ваше мистецтво являє собою складний сплав із дитячих уявлень, сакральних образів архаїчного живопису і вільних асоціацій. Яким чином відбулося формування художньої мови, унікальної за своєю виразністю?

Спочатку я закінчила Державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка (РХСШ), відділення живопису, де закладався фундамент мого розуміння візуально-семантичної структури. Певна безкомпромісність викладачів щодо технічної досконалості, їх консерватизм і спроба навчити нас по-особливому відчувати світ – не могли не подіяти. Вступивши до Берлінського університету мистецтв (Universität der Künste Berlin), де я навчалася під керівництвом професора Дітера Гакера (Dieter Hacker) та професорки Валері Фавр (Valerie Favre), я нарешті відчула абсолютну свободу і впевненість щодо будь-якого творчого прояву. Перестала сприймати мистецтво через призму зразків і почала вибудовувати свою авторську лінію. Щодо міфів, ви абсолютно праві. У моїй творчості існують постійні паралелі між теперішнім і минулим, архаїкою і сьогоденням, між тим, що відбувається на політичній, мистецькій арені, зокрема в Україні, і тими одвічними процесами спротиву, боротьби за владу, жаги до життя.

 

Таким чином, ви створюєте новий образний світ, залишаючись відданою сюрреалістичному ідеалу «ірреального» і в той самий час переосмислюєте його?

Зараз я намагаюся поєднувати класичну українську школу із західною анархічною. Мої роботи можна порівняти з музикою. Іноді лунає спокійний романтичний мотив, але зненацька він змінюється на відвертий панк-рок. Згадайте Врубеля: на бездоганних за технікою роботах проривалися сміливі ноти бунту, і це те, що мене надихає.

 

 

Ваша цікавість до міфотворчості проявилася вже в період еміграції?

Так. Коли я навчалася в ДХСШ, із програми було викреслено предмет «народознавство», ми нічого не знали про культурну антропологію. Переїхавши до Німеччини, я натрапила на енциклопедії фольклору і почала їх вивчати, поступово відчувши єдиний пульс часу, близькість із пращурами. Живучи у рідній країні, ми втрачаємо здатність помічати і пишатися її колоритом, зрідка цікавимося своїми генеалогічними лініями. Опинившись на чужині, відірвані від своїх коренів,  починаємо не тільки усвідомлювати себе частиною своєї нації, а й приміряти на сучасних людей слов’янські міфологічні образи, сакралізуючи процес пізнання.

 

В живописному проекті, що наразі представлений в Voloshyn Gallery, багато літературного наративу. Чи можна провести паралель зі світовим соціально-політичним контекстом?

Так. Інспірацією до першої частини цієї серії послужили образи трьох відьом із шекспірівської трагедії "Макбет". Якщо ви пам'ятаєте, п'єса розпочинається грізною сценою, в якій відьми-віщунки вирішують, де зустрінуть Макбета. Подібний до такого, стан шторму існує і в світовому соціально-політичному контексті, що є наразі дуже турбулентним. У класичній трагедії я бачу забагато сучасного. Історія – циклічна, і проблеми людства, на жаль, залишаються незмінними.

 

Чи вплинули на вашу творчість: діалектика Гегеля, теорія архетипів Юнга і методика вільних асоціацій Фрейда, які демонструють твердження, що будь-яка ідея є неконтрольованим викидом підсвідомості, інколи навіть колективної?

Звісно, я велику увагу надаю саме вивільненню підсвідомого, це здається мені частиною мого внутрішнього світу. Іноді я бачу, як заворожені глядачі стоять перед роботою, впізнаючи свої відчуття чи сновидіння, і це своєрідний діалог, на який може розраховувати не кожен художник.

 

 

Ви отримували художню освіту в Німеччині. Чим вона відрізняється від вітчизняної?

Величезною свободою. У Німеччині навряд чи тебе будуть вчити вимальовувати анатомічні форми – тут  шукають родзинку. Нерідко абітурієнти, що подають документи до університету, є вже сформованими художниками і вступають туди, аби мати час та простір експериментувати, спілкуватися з однодумцями. Проте, щоб реалізувати себе, необхідно декілька складових: сформована особистість, енергетична міць, і унікальне бачення. Усі ці риси й вирізняють яскравого художника поміж інших. Освіта в Німеччині включала в себе роботу із різними медіа: інсталяцією, скульптурою, кіно, проте найбільш захоплюючим для мене став монументальний живопис.

 

Ваша кольорова гамма нагадує мені німецький експресіонізм, чи не так?

Погоджуся. Я дуже люблю творчість Едварда Мунка, атмосферу тривоги, меланхолії, роздуми про плинність життя і його циклічність. Можливо, дійсно під впливом музейних робіт експресіоністів я несвідомо вдаюся до схожих кольорових гам, але це скоріш автоматично, як наслідок щирого захоплення.

 

 

Чи не головним у мистецтві для вас є робота з простором, що реалізується попри експерименти з живописом. Чому?

Я весь час працюю з просторами. Для створення проекту зазвичай мені необхідно бачити приміщення галереї, в якій я планую його експонувати. Це своєрідне бажання конструювати світи, надати глядачеві можливість подивитися на реальність моїми очима. Мені хочеться залучити його до процесу пізнання, штовхнути у безодню казки, аби його враження були живими і виключно суб’єктивними. Тому найчастіше я використовую як засіб саме монументальний  живопис, адже він здатен продемонструвати  глибину та потужність зображення.

 

Марина Барановська

 

Чим, на ваш погляд, відрізняється німецький художник від українського?

Про авторку: 

Роксана Рублевська – журналістка та авторка статей на мистецьку тематику, постійна авторка журналу ART UKRAINE.