25 травня Voloshyn Gallery відкрила персональну виставку «Скляний світ людей і речей» художниці Марії Сулименко. Близько 17 років мисткиня живе та працює в Німеччині, тому її ім’я відносно нове для українського глядача. Частина творів цього проекту вже була продемонстрована у США на арт-шоу SCOPE Miami Beach 2016, інші малюнки – експонуються вперше. Постійна авторка ART UKRAINE Роксана Рублевська зустрілася з художницею в третьому поколінні і розпитала про творчість та життя закордоном.

За яким принципом відбиралися роботи для вашої першої виставки в Україні?

«Скляний світ людей і речей» – проект, роботи якого поєднуються скоріше стилістично, аніж за спільною концепцією. Я не працюю серіями, а складаю їх з окремих робіт, як у кіномонтажі. На виставці представлені не всі картини, що приїхали з Німеччини. Вибудовуючи гармонійну експозицію, ми відмовилися від показу деяких робіт, аби не порушити цілісність візуального ряду.

 

Усі зображення надано художницею

Експозиція «Скляний світ людей і речей» у Voloshyn Gallery

 

Чомусь назва «Скляний світ людей і речей» мені співзвучна з філософською концепцією Платона «Світ ідей і речей», а вам? Чи ставили завдання показати взаємозв’язок між відчуттями людини, світом мінливих речей і світом вічних ідей?

Такого завдання я не ставила, проте ваша ідея мені дуже подобається. Взагалі назва скоріше влучно характеризує акварельну техніку, яку я використала. Створюючи свої роботи, хотілося досягти «прозорості», немов у кімнаті, де все зроблено зі скла.

 

Чим надихалися в процесі створення? Чому вирішили присвятити стільки робіт темі абсурдності буття?

Мені здається, що все життя я надихаюся письменником Даниїлом Хармсом.  У своїх спогадах він зазначав, що його цікавить тільки «нісенітниця», тільки те, що немає жодного практичного сенсу, а найвиразнішою завжди є безглуздість. Я повністю погоджуюся з цим твердженням і вважаю, що в світі існує дуже мало тем, які б вимагали надмірної серйозності. З дитинства я із задоволенням слухала платівки з оповіданнями Хармса і це так закарбувалося у свідомості, що стало частиною мого світосприйняття. Пізніше стало зрозуміло, що прийняття абсурдності буття – головна мета художника.

 

Експозиція «Скляний світ людей і речей» у Voloshyn Gallery

Експозиція «Скляний світ людей і речей» у Voloshyn Gallery

 

У ваших роботах вбачають сюжетно-стилістичні елементи екзистенціалізму. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?

Певно, що так. Екзистенціаліст Альбер Камю писав, що в абсурду більше спільного зі здоровим глуздом, адже він пов’язаний з ностальгією, з неможливістю повернути втрачений рай. Абсурд означає чесність й істину без усіляких пасток, відмову від примирення із сірою буденністю і дитячу вірність безпосередньому. Поняття абсурду можна застосувати і до проблеми свободи, яка полягає зовсім не в опорі чи упертості, а, скоріше, у свідомому повстанні індивіду.

 

Герої ваших малюнків – звичайні люди, які пливуть за течією чи нонконформісти, які свідомо вибирають самотність?

Скажу, що вони звичайні тільки ззовні. Їх самотність тимчасова, я просто фіксую певний момент з їхніх життів. Цікаво спостерігати, що саме роблять мої герої, коли залишаються наодинці. Пам’ятаєте квантову фізику? Одне з найбільш дивних передбачень квантової теорії – система не може змінитися, поки ви спостерігаєте за нею. Феномен має назву квантовий ефект Зенона. Коли вчені спеціально стежать за атомом, він поводить себе одним чином, а коли перестають і вимикають лазерне підсвічування у мікроскопі – інакшим. Саме це відбувається з моїми персонажами. 

 

Марія Сулименко. А ми завжди трохи осторонь, 2015

 

Як виглядає процес написання роботи?

Інколи я роблю ескізи-замальовки, але частіше – одразу починаю працювати. Все одно хочеш намалювати одне, а виходить зовсім інше, і набагато краще, тому можна дозволити собі імпровізувати. Процес написання – це поступова матеріалізація уявного світу. Спочатку виникає простір, потім – стілець, на нього я саджаю людину, фантазуючи над тим, який настрій вона має передати глядачу.

 

Що означають предмети-символи на ваших малюнках, що повторюються?

Свої картини я б порівняла з кінокадрами, деякі з них мають сюжетне «продовження», тому символи повторюються. Щоправда, інколи я хочу, аби глядач сам запитав, що тут робить ця запальничка, шматочок целофану або свічник? Я ввожу його в оману, користуючись естетикою абсурду. Звісно, прямих асоціацій шукати не варто, проте ці речі стилістично доповнюють персонаж.  

 

Який колір вам подобається понад усе?

Сірий. Він нейтральний і складний водночас, у нього десятки відтінків, кожен з яких по-своєму неповторний.  

 

Марія Сулименко. Без назви, 2015

 

Протягом 7 років ви отримували художню освіту в Німеччині, чим вона відрізняється від вітчизняної?

Закордонна освіта дуже відрізняється.  В Німеччині для вступу в мистецький навчальний заклад подається портфоліо з власними роботами. Якщо воно зацікавить викладачів, ти отримаєш запрошення на іспит, який на факультет «Мистецтво» – однаковий для всіх (і для тих, хто хоче займатись графікою, живописом, скульптурою, і для тих, хто в майбутньому мріє експериментувати з відеоартом чи інсталяцією).  Достатньо принести свої матеріали, з якими звик працювати. Далі оголошується єдина для усіх абітурієнтів тема. Як правило, вона дуже загальна, щось на зразок «Внутрішній світ» або «Сьогодення». Для виконання роботи дається декілька годин. Протягом цього часу ти можеш залишати приміщення, виходити працювати у парк чи коридор, це не так принципово, як в Україні. Потім вступники здають свої роботи, наступного дня проходять десятихвилинну співбесіду і чекають листа з фінальним вердиктом. Саме таким чином спочатку я вступила до Державної академії зображальних мистецтв у Штутгарті (Akademie der Bildenden Künstein Stuttgart). У перший же рік постає необхідність обрати професора (я займалася у Werner Pokorny), проте це зовсім не означає, що ти затискаєш себе в рамки однієї техніки чи напряму. Наприклад, я була на скульптурному відділенні та попри це впродовж усього навчання пробувала шовкографію,  фотографію, літографію і навіть виготовляла палітурки для книжок. Усі майстерні технічно оснащені й ти маєш повне право їх вільно відвідувати, щоправда, після того, як пройдеш підготовчий (перший) курс. Також коли тебе зараховують, обов’язково надається місце в «ательє», в яке ти можеш приходити працювати хоч цілодобово.

 

Експозиція «Скляний світ людей і речей» у Voloshyn Gallery

 

Мене особливо вразило те, що вже в перший рік навчання ми зі студентами та викладачем поїхали на Art Cologne до Кельну та на Венеційську бієнале, відвідували всією групою виставки у музеях й галереях, а все побачене вільно обговорювалося. Мені відомо, що в українських художніх навчальних закладах так не заведено, а тут багато часу приділяється саме перегляду актуальних проектів сучасників. Їх зовсім не цікавить копіювання класики. Все спрямоване на те, щоб виховати в тобі самостійного автора.

 

Після трьох років навчання у Штутгарті я вирішила спробувати себе в графічному дизайні та вступила до Вищої художньої школи Оффенбаху-на-Майні (Hochschule für Gestaltungin Offenbach am Main). Навчання було побудоване за схожим принципом, але відрізнялося тим, що можна було обрати певні курси. Мені пощастило, тут я змогла вчиться у відомого ілюстратора і художника ATAKа.

 

Марія Сулименко. Без назви, 2016

 

Отже, у Німеччині під час навчання тобі дається більше свободи, аніж в Україні. Єдиний рік, коли від тебе ще вимагають відвідування класних зборів – перший курс. Щодо викладачів, то тебе розуміють в усіх творчих пошуках. Якщо хочеш знімати фільм, навчаючись на факультеті живопису, – знімай, тебе тільки підтримають. Потрібно лише самостійно вибрати професора, з яким будеш консультуватися. Ключова особливість німецької художньої освіти – відсутність  будь-яких постановок. Теорії було мало, особливо в академії у Штутгарті. В Оффенбаху, окрім практичних занять, читали естетику, теорію сприйняття, соціологію та мистецтвознавство. Жодної тобі англійської, фізкультури чи економіки, адже тебе одразу сприймають як художника.

 

Як виглядає культурне життя Німеччини зараз?

Воно вкрай насичене, починаючи з книжкових ярмарків і закінчуючи музичними фестивалями. Коли я жила у Берліні, постійно дивувалася інтенсивності виставкової діяльності. Буває, що в один день  відкривається  одразу десяток проектів,  відвідати всі практично неможливо, але, якщо маєш бажання, можна спробувати.  Певно, вам буде цікаво, що в Німеччині існують громадські організації Kunstverein. В Україні таких ще немає. Це неприбуткові мистецькі об’єднання, що займаються презентацією витворів мистецтва. Тобто галереї, як правило комерційні, а Kunstverein мають своїх керівників, кураторів та коло зацікавлених людей (волонтерів), спеціалізуючись на організації виставок для широкого загалу. До речі, фінансуються вони спонсорами та державою.

 

Марія Сулименко

 

Чим ви займаєтесь зараз? Що за останні роки стало для вас справжнім успіхом?

Переважно малюю і збираю матеріал для майбутніх проектів (споглядаю пейзажі, людей, підмічаю щось цікаве для мене, відшукую персонажів до наступних творів, дивлюся кіно та багато читаю). Близько року тому ми перебралися до невеличкого живописного містечка Фрідінген, що у заповіднику. Там скеляста місцевість і ліс з усіх боків. Безліч руїн старовинних замків, церківок, є навіть великий монастир та лісопильня! Мені це оточення нагадує пейзажі із казок Братів Грімм. Атмосфера сприяє концентрації на творчості. Я  намагаюся якомога більше часу приділяти роботі, але іноді можу собі дозволити  паузу в кілька тижнів, або навіть місяців. 

Щодо успіху, то найбільшим на сьогодні я вважаю арт-шоу SCOPE Miami Beach 2016, на яке мої роботи потрапили завдяки Юлії та Максиму Волошиним. Зараз працюю над створенням нових проектів і малюю ілюстрації для преси, зокрема для німецької газети Die Zeit. Готуюся до участі у SCOPE Basel 2017 у Швейцарії разом із Voloshyn Gallery, на стенді якої буду представляти свій проект особисто.