Сторіччя “Фонтану” Дюшана дає зайвий привід для того, щоб нарешті розібратися, що це взагалі таке — сучасне мистецтво й те, що його сформувало. Допоможе у цьому книжка Вілла Ґомперца, англійського арт-критика з винахідливим розумом і гострим язиком.   

 

Публікується за виданням Вілла Ґомперца “Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі”, переклад з англ. Леся Белея, Ірини Зайцевої, Анни Корягіної, з дозволу видавництва ArtHuss.

 

 

“Фонтан”

(1917)

 

… Після купівлі пісуара Дюшан забирає його в майстерню. Він кладе пісуар на плаский бік й перевертає його. Потім ставить зліва підпис і дату чорною фарбою, використовуючи псевдонім: «Р. Матт 1917». Його робота майже готова. Залишилося тільки одне: дати пісуару якусь назву. Він обирає «Фонтан». І те, що кількома годинами раніше було невиразним, типовим пісуаром, завдяки діям Дюшана стало витвором мистецтва.

 

Принаймні так усе відбулося в думках Дюшана. Він вважав, що винайшов нову форму скульптури, згідно з якою художник може вибрати будь-який об’єкт масового виробництва без очевидних естетичних достоїнств і звільнити його від функціонального призначення, тобто зробити непотрібним. І якщо дати такому предмету ім’я, змінити контекст і кут, з якого його зазвичай сприймають, то можна створити витвір мистецтва. Він назвав цю нову форму мистецтва «readymade» — скульптура, що вже була готовим виробом.

 

Над цією ідеєю Дюшан працював кілька років. Наприклад, приєднав велосипедне колесо з вилкою до табуретки в майстерні у Франції. Тоді ця конструкція слугувала для його власної розваги. Дюшан любив розкручувати колесо і милуватися ним, але згодом він почав вбачати у конструкції витвір мистецтва.

 

Після приїзду в Америку Дюшан продовжив рух у цьому напрямку. Він купив снігову лопату, зробив на ній напис і повісив на стелі за ручку. Художник підписав її своїм справжнім іменем, але написав «від Марселя Дюшана» і таким чином чітко визначив свою роль: це ідея, висловлена митцем, а не об’єкт, створений митцем. «Фонтан» переніс концепцію на новий, дуже публічний і конфронтаційний рівень. Дюшан планував показати його на «Виставці незалежних» — найбільшій події модерного мистецтва, яка коли-небудь відбувалася в Америці. Виставка сама по собі стала викликом для американського арт-світу. Її організувало Товариство незалежних художників — група вільнодумних передових інтелектуалів, які виступали проти того, що вважали консервативною та задушливою інтерпретацією сучасного мистецтва Національної академії дизайну.

 

 

Вони оголосили, що кожен художник за один долар може стати членом їхнього товариства та кожен член зможе показати по дві роботи на «Виставці незалежних» у 1917 році, якщо заплатить по п’ять доларів за роботу. Марсель Дюшан був головою товариства та членом оргкомітету виставки. Це частково пояснює, чому він вирішив скористатися псевдонімом для свого зловмисного жарту. Крім цього, Дюшан любив гратися словами, жартувати й насміхатися з помпезного світу мистецтва.

 

Прізвище Матт нагадує Мотт — назву магазину, де він купив пісуар. Також це алюзія на щоденний комікс «Матт і Джефф», що його вперше надрукувала газета «Сан-Франциско кронікл» у 1907 році. Головного  героя звали А. Матт. Це був жадібний, тупий, азартний спекулянт, який розробляв невдалі схеми швидкого збагачення. Джефф, його легковірний посіпака, лікувався в божевільні. Якщо врахувати, що Дюшан хотів, аби «Фонтан» став критикою жадібних колекціонерів-спекулянтів і пихатих директорів музеїв, то така інтерпретація виглядає правдоподібною. Так само, як і припущення, що літера «Р» з підпису – це скорочення імені Рішар – французької розмовної назви багатія. З Дюшаном ніколи не було нічого простого. Врешті-решт, він залишив мистецтво, захопившись шахами.

 

Дюшан мав іншу мету, коли обрав пісуар, щоби зробити з нього «реді-мейд» скульптуру. Він хотів підважити уявлення про те, що са́ме може бути витвором мистецтва за визначенням науковців та критиків, яких він вважав самопроголошеними і переважно некваліфікованими арбітрами смаків. За Дюшаном, саме художникам належить право визначати, що є витвором мистецтва, а що – ні. Якщо художник стверджує, що це є витвором мистецтва, таким чином впливаючи на контекст і значення предмету, то він і стає витвором мистецтва. Він усвідомлював, що, попри позірну простоту такого твердження, воно може спричинити революцію у світі мистецтва.

 

Дюшана не влаштовувало, що матеріал — полотно, мармур, дерево чи камінь — досі диктували художникові, як творити. Вибір матеріалу завжди був першим, і тільки потім художник міг проектувати свої ідеї на нього за допомогою живопису, скульптури або малюнку. Дюшан прагнув докорінно змінити цю ситуацію. Він вважав матеріал другорядним; основною та найважливішою для нього була ідея. Тільки якщо художник придумав і розвинув концепцію, час вибирати матеріал, що здатен якнайкраще виразити ідею. І якщо для цього треба використати пісуар, то хай так і буде. Зрештою, мистецтвом може бути що завгодно, якщо так сказав художник. А це направду велика ідея.

 

Був ще один поширений погляд, фальшивість якого хотів викрити Дюшан: мовляв, художники – це якась вища форма людського життя. Суспільство їм надає надзвичайно високий статус, бо ж митцям нібито властивий винятковий розум, ясне бачення та мудрість. Дюшан уважав, що це нонсенс. Митці сприймали себе надто серйозно, й суспільство теж ставилося до митців надто серйозно.

 

Приховані значення «Фонтану» зводяться не тільки до гри слів і провокації. Дюшан вибрав саме пісуар, бо в цьому об’єкті закладено еротичну складову, яку митець часто досліджував у своїй практиці. Перевернений пісуар набував прямих сексуальних конотацій.  Однак цей натяк лишився непоміченим тими, хто сидів біля Дюшана в комітеті…