Микола Малишко: художник як явище

ArtUkraine вітає Миколу Малишка з отриманням Шевченківської премії в номінації “Візуальні мистецтва” ґрунтовним дослідженням особливостей його творчості.

 

Погодьмося, художник відбувається як явище лише тоді, коли витворює свій непересічний художній світ, позбавлений безпосередніх алюзій і ремінісценцій.


Народжений в 1938 році в селі Знаменівка Дніпропетровської області, художник Микола Малишко має багату творчу й життєву біографію. Найголовніше ж, що, незважаючи на поважний вік, залишається актуальним національним мистцем, зрозумілим й на Заході, де вже багаторазово представляв Україну на різних виставках.

 

Микола Малишко. Малярство

 

Можливо, саме приналежність до кола неофіційного мистецтва та заборона виставлятися за комуністичних часів загартували характер мистця й сформували його художню самосвідомість. У ній, в свою чергу, гармонійно злилися народні художні традиції й модерністські принципи образо- та формотворення. А синтез національного й індивідуального зумовив неповторність пластичного вислову художника.

 

Микола Малишко. Знак виставки в м.Тулуза. (Франція). Festival international d’apt Toulouse – 2014


Творчість Миколи Малишка є духовним опануванням оточуючого світу, де знаходить місце гармонія природного та культурного. Виявлювана здебільшого у використанні автором мотивів національної пластики та формотворчих засад дерев’яного храмового будівництва українська ментальність постає в творах Малишка як безперечна самоідентифікація. Недарма на Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва FIAT у французькій Тулузі в 2014 році місцеві фахівці відразу визначили українську ідентичність скульптора, провівши паралелі з мистецтвом таких геніальних представників української нації, як Іоанн Георг Пінзель та Олександр Архипенко.

 

Микола Малишко. Постать 4–5. Дерево, колір. 2014. Дніпрпеировський художній музей, Ммстецький Арсенал, Київ. 2015–2016 р.р.


Життєдайними імпульсами народного мистецтва просякнутий й живопис Миколи Малишка. Внутрішній простір картин він часто вибудовує великими й меншого формату колірними масами та динамічним співставленням площинних форм. Гегемонія ритму організує окремі елементи в єдину структуру. Як результат – занурення в чисту стихію кольору – яскравих, експресивно-динамічних або медитативно-вохристих тонів – сягає глибин підсвідомості, народжуючи нетривіальний асоціативно-образний ряд. Зникає потреба в покірному наслідуванні дійсності: художнику вдається генерувати змісти всередині художньої мови, вивільняючи їх із кольору, ліній, рухів, фактури, світла й контрастів.


Як справжній неомодерніст за духом і формальною мовою, Микола Малишко орієнтований на сучасність як нескінченність й таємницю, яку прагне опанувати за допомогою суто індивідуальних образно-пластичних формул. Художня концепція часу в творчості мистця сконцентрована на миті – тій, яку проживаємо зараз. Вона стає межею, в якій через причинно-наслідкові зв’язки стикаються минуле та прийдешнє. Проте український мистець зосереджений на перманентному пошуку засобів вираження, адекватних образу саме сучасної епохи, в контексті якої він почуває себе найбільш органічно.

 

Микола Малишко. Малярство. Полотно, темпера


Послуговуючись естетикою різних художніх стилів і течій, народного мистецтва та сакральної дерев’яної архітектури, Микола Малишко винаходить власні пластичні метафори. Маючи плідний досвід роботи в різних матеріалах, він з 1993 року бере активну участь у створенні засад нової української дерев'яної скульптури. Його роботи експонуються на виставках в Україні, Німеччині, Угорщині, Австрії та Франції, демонструючи новий підхід до використання традиційного матеріалу. Скульптор вдається до техніки конструювання, яка розвинулась в ХХ столітті завдяки асиміляції скульптурними практиками нових матеріалів. Надихнула майстра й конструктивна побудова українських дерев’яних храмів, та й улюблені ним тиблі – кілочки із твердого дерева для з’єднання дерев’яних елементів – позичив саме звідти. Малярський досвід і тонке відчуття художником кольору увиразнюють його скульптурні форми поліхромією.

 

Микола Малишко.  Ступ-2. Дерево


Як і в живописі, автор цілих циклів скульптурних «дереволюдей» будує свою художню символіку, не звертаючись напряму до наративу реальності, а мобілізуючи внутрішньо-художні ресурси. Психологізм його персонажів відокремлений від зовнішньої тілесності: вони – не стільки люди, скільки – ідеї, певні модальності, які відбивають ставлення автора до людини й змісту сучасного життя та його сприйняття суспільних катаклізмів.


Конструктивний принцип побудови образу в поєднанні із геометризованою стилізацією форми та ритмізованою композиційною структурою дає йому можливість відмовитися від впізнаваних образів. Трансформація пропорцій та красномовна виразність мови тіла стають уособленням чистої духовності. Залишаючи своїх персонажів без поверхневої оболонки, Микола Малишко наче оголює сам нерв людського життя. Нагнітає екзистенційні страхи, ставлячи питання про роль та відповідальність людини в цьому світі. Безособовість персонажів перетворює їх на знаки, які в узагальненій, вкрай умовній формі окреслюють вектори розвитку сьогодення. На думку приходить гогенівське: «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?»

 

Микола Малишко.  (Фрагмент виставки в м.Тулуза. (Франція). Festival international d’apt Toulouse – 2014


За логікою мистця, трансцендентне сполучається з іманентним. Тож триває безперервний процес відтворення в лише потенційно людському матеріалі самого феномену «людини», а потім репродукування його в культурному часопросторі. Мета «небагатослівного» Малишка – дати глядачеві натяк, який стане імпульсом подальшого творення та рефлексії. Спираючись насамперед на обов’язковість й силу форми, художник дає нам можливість через сприйняття його творів «розбудити» в собі людину. Його мистецтво стає тим камертоном, за яким слід звіряти свої світовідчуття, ступінь вимогливості до себе й тверезості в осмисленні світу.

 

Микола Малишко


Скромний неомодерніст Микола Малишко стає взірцем новітнього українського мистецтва – актуального, передусім, своєю національною складовою. Оригінальна сучасна інтерпретація, до якої вдається художник, універсалізує його мову й вписує Україну в загальноєвропейський культурний контекст.


Марина Стрельцова