Виставка “ДуСт: неформальне мистецтво 90-х”, що проходить у галереї Jump з 25 березня до 21 квітня, вперше відкриває завісу над мистецтвом андеграунду Полтави. 

 

 

Починаючи з 80-х років — завдяки обставинам місця й часу та, звісно, особистостям, які відверто зневажали диктат радянської ідеології — у різних містах України паралельно виникали власні осередки альтернативної культури. Так, можна пригадати явище Паркомуни - сквота на вул. Паризької комуни, та сквот на Олегівській в Києві. У Харкові неформальне мистецтво репрезентоване художнім об’єднанням “Літера А”, у Львові квартирні виставки пов’язані з іменами Олександра Аксініна та Юрія Соколова; для формування молодого покоління художників Ужгорода важливу роль відіграла фігура Павла Бедзіра. У Полтаві ж був свій  неформальний рух, що склався довкола деяких окремих імен та творчої групи «Новое провинциальное искусство».

 

Ідея артикулювати культурний контекст 90-х з’явилася у куратора виставки Антона Усанова рік тому: «ДуСт» — це стьобна, у якомусь сенсі, абревіатура, яку вживалась у певних колах, коли мер Кукоба почав створювати бренд Полтави, як духовної столиці України. Під такою назвою може бути лише щось неформатне. Культура 90-х була вибрана не просто так — це перехідний етап після революційної ідеології творчості. Сьогодні ми теж повинні переживати зміну парадигм. Ця виставка показує, як повинно приходити нове, а не штампування давно нам відомого. Раніше митці займалися пошуком нових форм, нових тем».

 

 

Головною перешкодою у дослідженні  неформального мистецтва є обмеженість архівних матеріалів того періоду, які могли б показати якщо не детальний, то бодай загальний зріз культури періоду 90-х. Нестача архіву вказує на відсутність фокусу авторів та дослідників до мистецтва як до матеріальної цінності та, передусім, як до документу епохи. Тому оповідь куратору виставки вдалось відтворити лише завдяки історіям, почутим від художників, друзів та родичів авторів виставки . Значна кількість робіт зазнала пошкоджень або ж просто була втрачена під час занепаду сквотів. Проте коментарі  свідків до живописних робіт, колажів та реді-мейдів доповнюють картину життя Полтави 90-х. Куратор Антон Усанов пояснює, що ці документальні свідчення   стали важливою частиною виставки, адже розповіді провокують власні спогади про той час і у більшості глядачів  з’являється відчуття повернення у минуле.

 

 

На початку 90-х у Полтаві виникало декілька  молодих та незалежних художніх груп. Одним з таких стало неформальне мистецьке об’єднання «Новое провинциальное искусство». До його основного складу увійшли художники Андрій Кислов, Юрій Лєшуков, Олексій Романенко та художниця Олена Одарич, які працювали на межі концептуального та неопримітивного мистецтва. Окрім виставок в знаковій для Полтаві галереї «Парсуна», поїздок до Києва та Москви, група організовувала  одноденні виставки у закинутих будинках та на задньому дворі Педагогічного інституту. Місцем збору спочатку був сквот «Андеграунд» на квартирі Кислова та Лєшукова, потім — «Берлога», що невдовзі була зруйнована через її аварійний стан. Ці місця стали справжнім осередком неформальної культури на мапі Полтави.

 

Про Юру Головню: “Он умел так жонглировать словами, говорить в коллажном стиле, что тебе открывались новые пазухи реальности”  (Олексій Мартинов) 

 

Поширеною художньою практикою успадкованою з радянських часів у  90-ті було створення самвидавів в якості мистецького жесту. Поет Толік Волік, музикант Андрій Боркунов, художники  Олег Гаврилюк працюють над періодичним самвидавом «Гораздо». Олег Гаврилюк оформлює обкладинки для номерів та веде рубрику колажу «Ретро-уретра», де обігруються теми радянської політичної фотографії.

 

Влад Юрашко

 

У контексті неофіційного мистецтва не можна  оминути музичні гурти, які завжди зосереджують довкола себе художнє середовище. Таким, наприклад, став культовий полтавський гурт «Онейроїд», який існує досі.

 

“В 90-е годы авторы изображали именно сновидение, тогда как современные авторы изображают «реальное»”.

 

У колажних роботах художники вправно поєднують сюжети з радянського життя та вигадку, сновидіння, що мимоволі відсилає до експериментів дадаїстів 20-х рр. ХХ ст  Здається, основним завданням творчого процесу для полтавських художників було необхідність абстрагуватися від оточуючої дійсності, створюючи власні світи за власними правилами. У полтавському неформальному мистецтві 90-х немає художників, які працювали б із відображенням реалій  чи переосмислювали часові зрушення. Все, що було потрібно тоді автору — зосередитись на собі, своїх внутрішніх відчуттях та поділитись цим зі світом.