Із 3 лютого до 6 березня в дніпропетровському арт-просторі Я Галерея триває виставка «Процвітання. Тепличні умови» Олега Грищенка. Спеціально для ART UKRAINE Катерина Носко поспілкувалася з художником і дізналася про різноманітні джерела для його натхнення – від «Чорного Квадрату» до творчості Михайля Семенка та дідусевих картин.

 

«Стрункі стебла», 2014, полотно, високий друк. Фотограф – Володимир Денисенков

 

«Процвітання. Тепличні умови». Це не перший проект, присвячений українській культурній пам’яті. Як народилась його ідея?

Все почалося зі створення артбуку «Книга чорнозему». Він був частиною мого оформлення прози Михайля Семенка «Справа про труп».  Ідея проекту «Процвітання» виросла на основі саме цих двох книг. Чому чорнозем? Бо це – метафора землі, яка в часи репресій усіх поглинала – трагічно й відразу. Тому я вирішив, що сторінки в арт-буці мають бути задруковані чорним. Адже в першій частині книги, достатньо іронічній, мова йшла про те, як Михайля Семенка вбили бойчукісти, бо колись він їх гаряче критикував, а друга частина оповідала, як чекісти вбили й бойчукістів, і самого Семенка.

 

Наступним кроком до «Процвітання» була інсталяція «Пам'ять зерен» у проекті Memoria (2013) – в якому ти брав участь разом із французькими художниками в рамках програми МEMORANDUM?

Так, у тому проекті відбулися зерна, але я не думав спочатку, що він концептуально матиме продовження. Проект «Пам’ять зерен» базувався на проблемі українського авангарду та 100-річчі Чорного Квадрату Казимира Малевича. У цьому проекті йшлося про ті зерна, які мали потенціал для подальшого проростання, але внаслідок репресій не змогли цього реалізувати. Зрештою я оминув процес проростання і, все ж таки, перейшов до цвіту. Так у 2014-му з’явилися квіти.

 

Вигляд експозиції проекту «Пам'ять зерен», арт-центр Я Галерея, Київ, 2013. Фотограф – Володимир Денисенков

 

Фрагмент інсталяції з проекту «Пам'ять зерен», арт-центр Я Галерея, Київ, 2013. Фотограф –Володимир Денисенков

 

Які також є символами? У проекті «Процвітання» (2014) – про що говорять вони?

Взагалі символи, з якими я працюю, є дуже широкими, і я не хочу в жодним чином їх обмежувати.

 

З образами квітів виникає безліч асоціацій. Але суть – у самому образі квітки, без прив’язки до якоїсь символіки. Це може бути символ цвіту: він може опасти, його можна зірвати або після нього можуть з’явитись плоди. Тобто, кожен твір – потенціал на подальше життя.

 

Можливо, комусь експозиція проекту «Процвітання» могла видатись іронічною, з огляду на суспільно-політичний клімат у країні. Але у ній є переконання, що необхідно просто працювати. Тому невипадково експонувались не лише полотна, а й матриці. Ці форми – свідчення тієї важкої роботи, лише після здійснення якої можна насолоджуватись результатом. До речі, форм  всього було 23, як і років незалежності України. Незважаючи на те, що вони експонувались чорними, вони, перш за все, є просто формами, над якими треба було добре попрацювати, аби досягнути певного результату. В цьому є не тільки мій творчий принцип, а й життєвий. Навіть якщо ти не доживеш до цього результату, то до нього доживе хтось інший: якщо не тобі пощастить, то обов'язково комусь іншому.

 

«Гнучкі стебла 1», 2014, полотно, високий друк. Фотограф – Володимир Денисенков

 

Вигляд експозиції проекту «Процвітання», арт-центр Я Галерея, Київ, 2014. Фотограф – Володимир Денисенков

 

Звідки в тебе такий інтерес до флористичних мотивів?

 

Вся моя творчість будується на спадку, який я маю від родини. І від мого оточення. Наприклад, одна з основ Стіни (проект «Українська стіна», PinchukArtCentre, 2013) – це картина мого дідуся, ідеалістичний пейзаж. Дідусь малював як непрофесійний художник. На цю картину я дивився з дитинства. Ця картина – своєрідне кодування ледь не на все життя. Вона висіла в мене над ліжком в кімнаті, і цілий день я знаходився там і дивися на неї. Певно, тому в моїй творчості є прив’язка саме до пейзажів. У селі ми маємо земельні ділянки, які просто стоять, і я помітив, що для них люди не потрібні. Ботаніка дуже швидко займає цей простір!

 

«Оранжева квітка», 2014, полотно, високий друк. Фотограф – Володимир Денисенков

 

«Рожева квітка», 2014, полотно, високий друк. Фотограф – Володимир Денисенков

 

Як ти вважаєш, наскільки важлива народна творчість у житті українця?

Народне мистецтво є свого роду медитацією, і у найбільш скрутні часи воно залишалось стрижнем для народу. Адже інколи відбуваються такі події, які можуть вибивати з колії, та людина все одно продовжує малювати. Культурна лінія завжди тримає, щоб там не відбувалось на політичній арені. Наприклад, свої квіти я створював не з натури, а на основі зразків народного мистецтва. Це своєрідне підтримання культурної стежки. В людини завжди є бажання щось перемальовувати.

 

Олег Грищенко, арт-центр Я Галерея, Дніпропетровськ, 2015. Фотограф – Олег Самойленко

 

Мимоволі ми підійшли до цьогорічного дніпропетровського проекту «Процвітання. Тепличні мови».  Він продовжує концептуально і «Пам'ять зерен», і «Процвітання»?

Так, мені подобається, коли проект живе. Тобто є основний концепт, але він може варіюватись, наприклад, «наростати». Загалом, цей процес у мене відбувається інтуїтивно та цілком природньо. Серія паперових робіт, які є ядром експозиції «Процвітання. Тепличні умови» – це серія, що створювалась паралельно з полотнами до «Процвітання» (2014) та перетворилась у самостійний арт-продукт. Такий підхід, я вважаю, розкриває інше бачення попереднього проекту.

 

Вигляд експозиції проекту «Процвітання. Тепличні умови», арт-центр Я Галерея, Дніпропетровськ, 2015. Фотограф – Олег Самойленко

 

Зараз проект квітне, але ж цикл має замкнутись?

Зараз квітне, але що буде далі… Зараз я працюю над цим. Звичайно, цикл має замкнутись. Усе має бути логічно й природно, йти своєю колією. Адже всі мої проекти й усе, що я роблю, балансує між  задумом і природною потребою у творчості.

 

А також самою природою. Чи продовжуєш ти свої художні експеременти на пленері?

Так, я займаюсь творчістю на природі, намагаюсь робити «дует». Це дещо пафосне слово, більше мені подобається «діалог», який виникає між природою і моїм творчим процесом. Я навмисно обираю папір великих форматів, щоб його було важко контролювати. Буває, я малюю пейзаж, а в цей момент йде дощ чи сніг, або реве вітер. Тоді можна сніг використовувати, наприклад, замість води. Одного разу я зробив так роботу, потім цей же сніг переніс на інший малюнок, а коли приніс його додому – сніг розтанув, і все перетворилось на іншу річ. Такі експерименти мають ще один бік: коли я працюю з навколишнім середовищем, змальовую його за допомого його ж засобів, в природі залишається частина моєї творчості. Остання така подорож, під час якої я малював разом із природою, була до Карпат.

 

Чи є твоїх планах створення художнього проекту на основі подібних пленерів?

Так, думаю, що саме з цієї подорожі і буде проект. Та й взагалі, в моїй творчості я спостерігаю два паралельні напрямки: концептуальні проекти та пленерні. Але для того, щоб вони не суперечили один одному, я намагаюсь балансувати між ними. Думаю, карпатський проект буде однією зі спроб такого балансу.