Уривок із книжки, що виходить у видавництві РОДОВІД, про французький період творчості Олекси Грищенка – мистця, чия творчість стала унікальним поєднанням новаторства й традиції.

 

Олекса Грищенко (1883–1977) – живописець, художній критик, чия творчість пов’язана з Україною, Росією та Францією. У 1910-х він розробив власний мистецький напрям – динамоколір / цветодинамос, базований на поєднанні принципів кубізму і формальної мови ікони. Чому сучасники оцінювали динамоколір як самостійне явище в авангарді? Як далі розвинулася творчість Грищенка, коли він залишив Москву 1919-го, провів два роки в Константинополі, помандрував до Греції, дістався до Парижа й назавжди осів у Франції? Яке його місце серед представників Паризької школи? Яке значення цього майстра для українського мистецтва ХХ ст.? Відповіді на ці й інші запитання шукає Віта Сусак – авторка ґрунтовної монографії «Олекса Грищенко. ДИНАМОКОЛІР», що виходить у видавництві РОДОВІД.  

 

Грищенко О. Порт Одьєрн. 1932

 

З точки зору «сухого» мистецтвознавства еволюція пейзажу (морського також) у ХІХ–ХХ ст. окреслюється як процес заміни ілюзії простору на декоративне зображення з об’ємною фарбовою фактурою. Олекса Грищенко досягнув віртуозності у створенні таких фактур. Ще одним сюжетним напрямом його творчості стали натюрморти з дарами моря (фр. – coquillages, італ. – frutti di mare ). Він любив їх малювати в Тулоні, і знаходив цьому пояснення: «Причина в теплому, прозорому освітленні, яке є тільки там». Тулон вабив багатьох любителів морських створінь. Уперше Грищенко поїхав туди після виставки в галереї Каті Ґранофф і оселився в готелі на набережній Кронштадт. Там же працювали інші художники – любителі моря – Отон Фрієз, Альбер Марке, Анрі Манґен. Гамір, матроси з усього світу, запах риб’ячої юшки буйябесу з ресторанів, купці, повії, солоний бриз над морем…

 

Грищенко О. Натюрморт із крабами. Бл. 1928

 

Грищенко купляв на рибному базарі морських їжаків, лангустів, омарів, креветок. Вони перетворювались у пастозне місиво фарб на його картинах. «О 6-й годині, як свидне, то наче соловей будить, скоріш із ліжка, бігом на базар за раками. Там риби, риби… несу раків живих», – описував він свій ритм життя Гординському. Між художниками навіть існувала конкуренція. Одного разу місцевий майстер Хосе Манж перекупив морську зірку, яку Грищенко давно замовляв у дружини рибалки. Обуренню не було меж, Грищенко пам’ятав про цей випадок і через 30 років, коли писав свої спогади. Він пережив історію з морськими раками, подібну до знаменитої історії Сутіна з тушею бика. Грищенко малював своїх раків протягом трьох діб у готелі в Ла-Сіота. Після прогулянки його зустрів розлючений власник зі словами: «Ваші раки я викинув до чорта, весь пансіон просмердівся».

 

Художник полюбляв ставити собі натюрморти – розкладав морські створіння просто на столі, на таці, розсипав креветки коло плетеного кошика, або підпирав його до стіни і вкладав великих лангустів. Він знаходив нові колористичні рішення, нюанси в освітленні, експериментував із чистими білилами, малюючи «Устриць», «Восьминога», перламутрові «Мушлі». Дари моря в його виконанні вабили «смачною» пастозністю, свіжим насиченим колоритом. Згодом вони осіли в багатьох європейських музеях: «Морські їжаки та мушля» (1926) потрапили до Музею мистецтв у Ґреноблі; ще одні «Морські їжаки» (1927) опинилися в Королівському музеї в Копенгагені; «Морське дно» (1926) купив страсбурзький Музей мистецтв; «Молюск» (1932) був придбаний Королівським музеєм мистецтв Брюсселя, коли його директором став Поль Фіренс; «Морські раки», що експонувалися на Осінньому салоні 1931 року, потрапили до Національного музею у Львові. «Довге панно, більше метра, з вісьмома червоними лангустами на білому полумиску посередині» закупив до львівського музею його директор Іларіон Свєнціцький, згодом цей твір разом з іншими картинами знищили радянські борці з «формалізмом».

 

Грищенко О. Глибини моря. 1926

 

Багато років Олекса Грищенко приятелював з Отоном Фрієзом (Othon Friesz, 1879–1949). Вони познайомилися в галереї Каті Ґранофф 1926-го, мали спільні симпатії до Португалії, Тулона. 1930 року Фрієз відповідав за експозицію в Салоні Тюйлері й розмістив твори Грищенка в залі Матісса – «Їжаків» ліворуч, «Раків» праворуч. Грищенко висловив невдоволення, що з його картин зробили «орнамент для Матісса». «Ви невдоволені, Грищенко? – здивувався Фрієз, – Ви повинні бути горді, що ваші твори висять побіч Матісса! Признаюся, ви єдиний, що витримує сусідство з майстром, Матісс своїм колоритом бив і руйнував усіх, кого я коло нього вішав».

 

Грищенко О. Вітрильник, Тулон. 1932

 

Як і Матісс, Грищенко любив малювати картини-«вікна». <…> На картинах Матісса спрощені до мінімуму форми та сюжети атакують глядача силою чистих кольорів. Грищенко не прагнув ні такого тотального спрощення, ані такої відвертої сили кольору. Для нього залишалися важливими нюанси, делікатні переходи, складна, «вироблена» фактура поверхні. Він не відмовлявся повністю від ілюзії простору, і прагнув передати морську й небесну далечінь, подих вітру, рух хвиль; вирішував завдання першого й дальнього планів. На вибір «вікна» впливала і практичний момент – елементарна зручність малювати картину, ховаючись від спекотного сонця чи вітру в кімнаті готелю. Картини-«вікна», відкриті на всі сторони світу, – на середземноморське узбережжя, до Атлантичного океану, до далеких гір – стануть візуальним щоденником подорожей художника.

 

Книга Віти Сусак "ОЛЕКСА ГРИЩЕНКО. Динамоколір"

 

Презентація у Києві монографії Віти Сусак "ОЛЕКСА ГРИЩЕНКО. Динамоколір" відбудеться 21 вересня о 18:00 у Національному художньому музеї України.