«Російський дятел» достукався до вітчизняного глядача. Після минулорічної прем’єри на фестивалі кіно та урбаністики «86» у Славутичі стрічка про нову версію вибуху на Чорнобильській атомній електростанції від київського театрального художника Федора Александровича та американського драматурга Чеда Ґрасіа силами компанії «86PROKAT» потрапила до кінотеатрів декількох українських міст. Екранну майстерність фільму оцінять кінокритики, дискусії про його актуальність в нинішніх умовах залишимо для політичних коментаторів. Ми ж спробуємо зрозуміти, чому в епіцентрі переповненої публіцистичним фактажем історії опинилася людина творча.

 

Тут і далі – кадри зі стрічки. Фото надані компанією 86PROKAT

 

Насправді «Російський дятел» – не повністю документалістика і не лише про Чорнобиль. За словами Ґрасіа, фільм демонструє шлях Александровича від чотирирічного хлопчика з мріями про «мир в усьому світі» та стронцієм у кістках до харизматичного дивака/генія з рудою чуприною, який не вірить у фатальний збіг обставин під час вибуху 1986 року на ЧАЕС і, натхненний дитячими спогадами, розпочинає пошук винуватців.

 

Марина Орєхова, продюсер фільму: «Багато людей не хотіли говорити на камеру через те, що колись були радянськими офіцерами, і з ними це залишилося досі. Головні документи у цій справі зберігаються в Москві – зрозуміло, що ці архіви закриті».

 

Чед Ґрасіа, режисер: «Нам казали: “Ми не можемо надати вам ці документи, адже вони радіоактивні!”» (сміється).

 

Працюючи над спільним театральним проектом у Києві, Федір і Чед вирішили відволіктися від поточних справ і зняти 5-хвилинний відеоролик про радіолокаційну станцію «Дуга» поблизу Чорнобиля. Вона повинна була використовуватися для відстежування імовірного ракетного удару по «країні рад», але на практиці не запрацювала через відоме природнє явище (яке не називатимемо, аби оминути спойлерів). Це наштовхнуло художника на теорію, що для прикриття недопрацювання аварія на ЧАЕС могла бути вигідна одному з державних діячів тих часів (його ім’я не вказуватимемо з тих таки причин). Теорія, зрештою, переросла у повноцінну картину та підкорила американський фестиваль незалежного кіно Sundance, де минулого року «Російський дятел» назвали найкращим зарубіжним документальним фільмом.

 

 

Федір Александрович, головний герой: «Чед драматург, але він не пише п’єси. Він вибудовує лінію напруги, вигадує художні концепції. Є такий фах у західному театрі; в нашому таким колись займалися художники-сценографи. Американське кіно формує світовий світогляд саме тому, що в Америці дуже міцний театр. Це той ґрунт, звідки проростають ідеї в кіно, культуру, в політику. Якщо в Україні не зміниться театральна система, то ми цього всього не матимемо. Все почалося з театру: коли не було нічого, шаман вже надягав маску ведмедя…».

 

«Я художник, я так бачу»: чи виправдовує така позиція умовиводи Александровича – питання відкрите. Однак художніми жестами стрічка не обділена: є тут і прогулянки радіаційним містом у целофані та з факелом, і символічний «перехід через Лету», і урочисте розлиття рятуючого від опромінення вина в заражені води. Відзначимо, що в професійному портфоліо Александровича – 35 вистав в Україні та Білорусі, досвід постановок на «Гогольфесті», робота над українсько-литовським фільмом «Наречена вужа» та викладацький стаж в університеті Карпенка-Карого.

 

 

Чед Ґрасіа: «У мене на руках були п’ять не пов’язаних між собою історій: радар, Чорнобиль, Голодомор і війна, Майдан і шалені фантасмагорії Федора. Але врешті я зрозумів, що все це – одна-єдина історія подорожі душі нашого головного героя. Пращури Федора були знищені радянським режимом, тому, щоб зрозуміти Федора, потрібно розуміти українську історію. Вона не унікальна – кожен українець може її розповісти».

 

Так чи інакше, міркування митця у «Дятлі» прозоро натякають на те, що українці стали «опроміненими» щонайменше за 30 років до аварії на четвертому енергоблоці. Проходячи крізь насильство та репресії, він завжди залишався жертвою чужих амбіцій та заручником у змаганні наддержав. Чи допоможе вилікуватися цей кінематографічний «санітар лісу»? Принаймі одній людині вже стало легше.

 

Читайте також в ART UKRAINE: «Федор Александрович: “Мне хочется, чтобы “Русский дятел” способствовал взрослению украинцев”»