Павло Маков і його втрачений рай. Paradiso Perduto
У день парламентських виборів завершилася виставка Павла Макова у Національному художньому музею України «Paradiso Perduto» або «Втрачений рай». У просторій залі музею відвідувачі мали можливість познайомитися з одинадцятьма роботами, виконаними переважно у чорно-білій гамі. Перше слово, яке мимоволі виникає у свідомості це слово «ландшафт». А далі питання: «що ж тут відбулося»? Саме з цим доведеться розбиратися глядачу.
Ідея «Paradiso Perduto» виникає у художника в період прочитання праці німецько-американського філософа Ханса-Ульріха Гумбрехта «Після 1945. Латентність як початок присутності». Але слід зауважити, що раніше Маков теж звертався за натхненням до відомого німецького філософа. Наприклад, виставка «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля», 2012 року, яка проходила в PinchukArtCentre. Цікавий факт, що обидва митці знайомі особисто. Це відбулося у травні 2011 року у майстерні художника, в Харкові, куди завітав Гумбрехт, під час свого перебування у місті. З приводу цього візиту Маков зазначив: «Я вперше побачив, щоб хтось описав словами те, чим я займаюся. Гумбрехт показав мені, де я є». З цього твердження витікає, тісний зв’язок між роботами Paradiso Perduto і філософією Гумберта.
Павло Маков «Задзеркалля»
«Дозволити чомусь відбутися і дати собі відчути, як жах певних образів і магія певних місць впливає на нас, особисто і часом неочікувано, — можливо це те, що нам потрібно». (с) Ханс–Ульріх Гумберт.
Синтез глибокої думки і графіки. Художня культура не просто дозволяє таку взаємодію, а навіть більше — щиро благословляє. Протягом багатьох століть найсильніші твори мистецтва дуже часто отримували своє визнання та високе значення завдяки «сторонньому» впливу. Такий факт сприяє формуванню багатогранності в пошуках змісту зображеного. Отже на цей раз доля склалася так, що на одній її долоні художник, а на іншій — філософ. Один змах долонь і ось ми маємо твори, сповнені неоднозначних думок і висновків.
На одинадцяти полотнах представлених експозицією, зображене реально існуюче місце під Харковом — дачне містечко, а точніше його графічне зображення. Сам художник також має ділянку в цій місцевості, таким чином твори набувають ще й особистого характеру. Це типовий «рай», який намагаються побудувати для себе люди, щоб втекти за межі міста. Їхній приватний рай. Чи варто відразу зробити акцент на тому, що в кожної людини на певному етапі життя з’являється такий рай або принаймні його проекція у думках. І так само вдається як створити, так і втратити, загубити особистий, дорогий серцю, сад.
Чорно-біла пустота. На картинах багато домівок, парканів, рослин та дерев, які ростуть із металевих контейнерів. Тут майже нема людей, лише на одній (Paradiso Perduto №8) розрізняються однакові маленькі людські силуети, розкидані довкола будівель одинокі фігурки. Пусті стежки, будиночки, в яких давно не горить світло. Проте колишня людська присутність відчувається скрізь. Мабуть, все діло у порядку, який царює у цих спорудах і подвір’ях, якась зовнішня симетрія і структурованість. Хто, як не людина творець цьому явищу? Навколо все неначе завмерло, але зовсім не спокій, а драматична запитальна пауза нависла над всією дачною місцевістю.
Павло Маков. Paradiso Perduto №8
Лише одна людина на даний момент є свідком цього незрозумілого спустошення — ти сам. Саме свідком — не учасником. Щось зовнішнє, інші події, інші особистості або навіть групи цих факторів, сприяли ситуації, що постає перед глядачем. А ти прийшов і мовчки споглядаєш результат, не в силах нічого змінити або переробити. Лише намагаєшся зрозуміти. Лише шукаєш відповідь. В цьому головна цікавість представлених робот. Вони змальовані на перший погляд з конкретного існуючого предмету, який більше відомий чужий людині - автору, але коли дивишся, то бачиш щось доволі рідне і знайоме. Як таке може бути? Можливо відповідь не є такою вже складною.
«Я думав, що працюю з метафорою - і раптом події почали розвиватись так, як я намалював». (Павло Маков)
Актуальність. Сам художник, коли малював дачний ландшафт харківщини в 2013 році не очікував, що його Paradiso Perduto матиме настільки актуальний характер для подій, які дуже скоро відбудуться на теренах України. Можна вважати, що це передбачення можна є своєрідним пророцтвом. Бо і справді втрачено і загублено назавжди вже багато. Дерева в контейнерах з’явились на полотні, а через кілька місяців такими контейнерами була засипана головна арена політичних подій. Чи є це просто збігом? Можливо, скептики скажуть, що так. Але мистецтву відомий ще один факт. Він полягає у тому, що досвідчений митець через призму своєї творчості іноді має можливість побачити та відчути імпульси майбутніх подій.
11 картин. Спочатку перед поглядом постає центральна, найбільша з картин, яка є своєрідним вступом і висновком до всього побаченого. Бо перше, що бачиш, коли заходиш в залу — «Paradiso Perduto» у всій своїй вражаючій красі, і коли передивившись все, крокуєш до виходу, останнє, на що мимоволі падає погляд, знову ж таки ця робота. Ії важко охопити повністю з першої спроби. Надто багато деталей для розуміння і розмірковування. Мимоволі робиш кроки назад, щоб осягнути весь її об’єм, всю масштабність зображеного. Спочатку очі фіксують всю панораму загалом і лише трохи пізніше починається деталізована прогулянка вуличками закинутого колишнього раю. В цей момент важливим буде проаналізувати в своїй душі думки і почуття, які народжує душа. Бо Маков дає обґрунтований привід для процесу осмислення та пошуку відповідей.
Павло Маков. Paradiso Perduto
Решта картин менші за розміром, але разом з тим передають сильну філософську напругу і концептуальність не менше. Це зручно, бо після осягнення центрального полотна, з його вражаючою цілісністю енергетикою, глядач має змогу роздивитися детальніше всі дрібниці представлених ландшафтів. Формується відчуття, що всі вони - мозаїка, відірвані фрагменти, кожне наступне зображення — продовження тієї ж самої думки. Позитивний фактор для того, щоб відвідувач під час знайомства з роботами залишався в одній тональності процесу споглядання і розмірковування над темою втраченого раю.
Проте кожна оброблена поглядом робота додає нові деталі й знахідки на шляху розуміння. Це можуть бути несподівані прояви життя у вигляді кольорових фрагментів, на фоні чорно-білої гами вони створюють різкий контраст, неначе нагадування того, що колись, може навіть і не так давно, на цих землях був рай, багатий і родючий.
Павло Маков. Paradiso Perduto №2
Світанок. Варто зазначити, що майже всі полотна мають назву самої експозиції, а кожна картина окремо позначена порядковим номером, крім головної, найбільшої, яка є апофеозом усієї виставки і не має номера. Та є ще одна маленька картина з окремою назвою «Світанок», кольорова, на відміну від решти представлених робот. Чому вона тут? Нове питання для обмірковування. Чи це надія на те, що і для загубленого раю не все втрачене і одного дня прийде світанок, який принесе життя цьому спустошеному місцю? А може це знову ж таки спогади, ностальгія за тими днями, коли наш рай був у своїй квітучій фазі.
Стиль. Полотна виконані у стилістиці минулих праць художника. Варто пригадати роботи з циклу «Утопія. Хроніки», такі як «Дзеркало» (2008), «Задзеркалля» (2008) або «Галявина закоханих» (2007). Всі ці твори об’єднує типова для Павла Макова графічна манера виконання — принцип повторення окремих елементів та їх груп (наприклад будинків, дерев). Цей принцип виконання створює надприродню атмосферу сприяття, вводить нас у гіпнотичний стан поглинання побаченого. Додати до того філософський вплив Гумбрехта і ми стаємо свідками метафізичного ландшафту загубленого раю.
Усі зображення взяті з офіційного сайту Павла Макова
Павло Маков — представник харківської школи художників, найбільше майстер працює в такому відому, але не дуже в наш час поширеному направлені образотворчого мистецтва, як графіка. Маков — член союзу художників України, член-кореспондент Академії мистецтв України, а також член Королівського товариства живописців і графіків Великої Британії. Роботи Макова відомі далеко поза межами рідної країни. Крім безлічі персональних та групових виставок на рахунку Макова багато лекцій та майстер-класів на територіях Європи та США.