Кар’єра Павла Рафаїловича Нірінберга розвивалася доволі безхмарно, якщо порівнювати з іншими архітекторами того часу. Його майстерність у створенні яскравих архітектурних образів і оригінальних конструктивних рішень, здатність віртуозно розв’язувати комплексні містобудівні задачі були вчасно помічені й оцінені.

 

Стаття з друкованої версії журналу ART UKRAINE №3-5 (34-36) за червень-вересень 2013 року. Тема номеру: “Архітектура радянського неомодернізму”

 

Будівля Дніпропетровського цирку. Фото з архіву Юрія Прокуратова

 

Ще під час навчання на п’ятому курсі Ленінградського інженерно-будівельного інституту Павло Нірінберг переміг у конкурсі на оформлення участі Ленінграда у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Хельсінкі. Премійований поїздкою у Фінляндію, молодий архітектор мав нагоду побувати в майстерні самого Алвара Аалто. Із видатними вчителями Нірінбергу взагалі щастило: керівником його дипломного проекту був Лазар Хідекель, учень Малевича та Шагала, один із засновників УНОВІСа та поборник супрематичних ідей в архітектурі.

 

Павло Нірінберг (1936-2008)

 

З усім своїм багажем знань і талантів молодий Павло Нірінберг був змушений розпочати професійну діяльність у період, коли постанова про боротьбу з надмірностями в архітектурі діяла на всю силу, партія й уряд ставили перед архітекторами завдання забезпечити населення якомога економнішим житлом, а основна робота зодчого зводилася до адаптування типових проектів. На щастя, Павлу Рафаїловичу трапилася на очі інформація про запрошення на роботу архітекторів у Дніпропетровськ. Відгукнувшись на оголошення, він визначив не лише свою долю, а й значною мірою – архітектурне майбутнє Дніпропетровська.

Ігор Богданов, головний архітектор Дніпропетровська в 1998–2004 роках, співавтор кількох проектів Нірінберга:

 

Багато робіт архітектора Нірінберга стали знаковими для сучасного образу Дніпропетровська. «Будинок книги» на розі вулиці Дзержинського та монолітні 28-поверхові будинки в житловому масиві «Перемога» формували новий силует міста; будівлі цирку, міськради, кінотеатру «Батьківщина» стали подіями в будівельній практиці Дніпропетровська. Забудова вулиці Мечникова – рідкісний для тих років зразок комплексного підходу до реконструкції міських кварталів у історичному центрі. Навіть нереалізовані проекти цього автора – наприклад, житловий масив на проспекті Воронцова чи забудова Театрального бульвару, – серйозно вплинули на сучасний вигляд міста. Варто зазначити, що внесок Павла Рафаїловича в розвиток Дніпропетровська в 1970–1980-х роках суттєво вплинув на формування місцевої архітектурної школи і, можливо, обумовив успіхи дніпропетровських зодчих надалі.

Будівля кінотеатру "Родина", місто Дніпропетровськ

У 1960-х роках бурхливий урбаністичний розвиток індустріального Дніпропетровська та далекоглядність міської влади, яка прагнула залучити молодих талановитих архітекторів з усіх куточків СРСР, призвели до того, що тут сформувалася ціла плеяда видатних архітекторів: Яшунін, Супонін, Зубарєв, Веснін. А головною зіркою судилося стати Павлу Нірінбергу. Саме він побудував основні громадські об’єкти, що сформували архітектурний вигляд Дніпропетровська.

«Дім книги» на вулиці Дзержинського, 1976

 

Житловий будинок заввишки 18 поверхів із книгарнею в стилобатній частині на момент спорудження був найвищою будівлею Дніпропетровська. Ефектна багатоповерхівка так майстерно прив’язана до ландшафту, що тривалий час була домінантою всього району. Зараз це враження порушене грубо «вліпленою» перед нею триповерховою новобудовою. Розглядаючи гармонійний об’єм будинку, складно повірити, що він побудований зі скромного набору типових панельних серій.

Міський лекторій у парку Шевченка, 1977

 

Дніпропетровський міський лекторій у парку Шевченка

 

Улюблене творіння архітектора – кінолекторій (літній театр), чудово вписаний у парковий ландшафт. Дерева, що проростають крізь металеве покриття, за задумом автора, мали символізувати гармонійне поєднання живого, природного та штучного, створеного людськими руками. Дах оригінальної підвісної конструкції забезпечив виняткові акустичні характеристики. За однією з легенд, яких Павло Нірінберг залишив після себе чимало, під час випробування даху, коли його порожнини заповнили водою, архітектор увійшов усередину будівлі, демонструючи, що за якість своєї роботи готовий поручитися власним життям.

Багатоповерхівки в житловому масиві «Перемога», 1975–1979

 

 

Колектив авторів, які працювали над житловим масивом «Перемога», був відзначений Державною премією СРСР у галузі архітектури, сам масив без зволікань визнали пам’яткою архітектури союзного значення, а 28-поверхові «свічки», що стали його домінантою, забезпечили Дніпропетровську славу Міста хмарочосів. Серед переваг масиву в довіднику «Пам’ятки історії та культури УРСР» названо «зручність і стрункість архітектурних ансамблів, оригінальність і різноманітність пластичних елементів, <…> сміливе застосування кольору, високий рівень благоустрою та озеленення». Знамениті висотки було зведено за революційною на той час технологією ковзної опалубки.

Цирк, 1977–1980

 

Будівля Дніпропетровського цирку

 

Рішення спроектувати будівлю цирку в класичній формі шапіто, спорудивши намет зі збірних залізобетонних елементів, було геніальним компромісом: з одного боку, використовувався економічний матеріал, з другого – форма намету давала змогу пристосувати внутрішній об’єм цирку до специфічних потреб артистів. У процесі проектування архітектори консультувалися з музикантами, ілюзіоністами, дресирувальниками, клоунами, зокрема з такими знаменитостями, як Ігор Кіо та Юрій Нікулін. Зрештою форма цирку замінила йому і вивіску, і рекламу. У день відкриття в одній із дніпропетровських газет писали так: «Увечері, коли цирк запалює вогні, шатро, наче у фокусі ілюзіоніста, перетворюється на вогнедишний вулкан із обпаленими краями. Світлові та шумові ефекти виконані в стилі справжньої циркової вистави. І немає потреби писати на цирку «ЦИРК».

 

 

Сучасний вигляд цирку

Ігор Богданов: Будівля цирку в Дніпропетровську вирізнялася не лише зовнішньою формою, схожою на цирк-шапіто, а й численними проектними знахідками, які сформували яскравий архітектурний образ. Скажімо, незвичайна конструкція підвісної стелі з прямокутного алюмінієвого профілю в залі для глядачів потребувала розробки докладних багатометрових креслень. Над входами в залу було розміщено маски левів із деревини липи – результат спільної роботи архітекторів і скульпторів. У торцях фойє виконано ніші, затягнуті тонкими металевими струнами, призначені для утримання співочих птахів. Над підсобними приміщеннями організовано озеленену експлуатаційну покрівлю, на яку глядачі могли виходити під час антракту. На ній розмістили флюгери з фігурами різних тварин, хоча монументальну скульптуру циркового наїзника так і не було встановлено. Технологічний басейн системи кондиціювання перетворився на літнє кафе з водоспадами.

 

Артистам теж подобалася ця будівля: у ній був повноцінний репетиційний манеж із приміщеннями для артистів, кільцевий обхід під глядацькою залою, завдяки якому вони могли потрапити в будь-який із чотирьох виходів на манеж, колосники нової конструкції та багато іншого. Варто зазначити, що недостатній технологічний рівень тогочасного будівництва негативно позначився на реалізації низки проектних рішень. Чимало деталей, на жаль, уже спотворені або втрачені, але й сьогодні дніпропетровський цирк можна назвати одним із найвдаліших проектів

1970–1980-х років.

Будівля міськвиконкому, 1983

 

 

Ще один важливий об’єкт, який визначив архітектурний вигляд Дніпропетровська. За легендою, на фасаді вміщено своєрідний підпис Павла Нірінберга – величезні стилізовані літери «Н».

Еміграція

Ескіз театральних кас для міста Нью-Йорк, зроблені Павлом Нірінбергом після еміграції. Матеріал надано Ігорем Родіоновим

 

Рішення емігрувати у Сполучені Штати Америки Павло Нірінберг прийняв 1989 року. Як і багато інших архітекторів, він болісно й обурено реагував на інформацію, що час від часу доходила до нього, про варварські «реконструкції» радянських будівель, руйнування продуманих міських ансамблів «точковою забудовою». На відміну від багатьох своїх колег, Павло Рафаїлович волів боротися: збереглися його листи, написані вже перед смертю зодчого 2008 року, до міського голови Дніпропетровська з критикою сучасних містобудівних і архітектурних рішень, із пропозиціями щодо шляхів уникнення помилок, запобігання варварському наступу на міське середовище, збереження міста як органічного середовища проживання людей. На жаль, поки що ці «заповіти» старого архітектора залишаються непочутими в Україні.