19 жовтня у Музеї історії міста Києва відбулося відкриття персональної виставки Петра Сметани ”Дія третя”, що презентує мистецький доробок автора за останні 3 роки. Art Ukraine вперше поспілкувався з художником про його творчу практику та погляд на світ через призму урбаністичного сприйняття.

 

«Справляється враження, ніби картини Петра Сметани дивно віддалені, відчужені від нього самого, наче й не мають до автора жодного стосунку.  Хоча треба зазначити, що його живопис  базується на тому принципі, що в ньому має виказуватися метафізична реальність сама по собі, а не просто та чи інша  манера  художника.

В цих картинах ірраціональне сприймається  якось звично, а не проявляється  у фантастичних обставинах. Там все ледь тільки зміщено проти реальності, як експресія обставин і погляду, експресивно розставлені координати, зміщені звичні погляди і почуття на час і простір. Ірраціональним виявляється сам погляд на світ, тобто те, що неможливо розумно і логічно розтлумачити», - коментує історик, реставратор, куратор арт-проектів Дмитро Корсунь.

 

Усі зображення надані художником 

Яка головна ідея проекту «Дія третя»?

Виставка «Дія третя» – це сукупність моїх пролонгованих у часі проектів за останні роки. Деякі роботи ще не були експоновані, частина –  презентувалась у виставкових просторах галерей Кракова, Варшави, Києва і Львова. Це своєрідний підсумок останніх трьох років. Я рухаюся, ніби такими короткими етапами, але намагаюся їх задокументовувати, щоб потім спокійно розпочинати наступний. Також я зробив обмежену серію каталогу «Мистецькі практики». Кожен окремо виготовлений, авторський, зроблений тими самими матеріалами, що я малюю.

Чим ознаменований трирічний етап вашої творчої практики?

Протягом уже чотирьох років я продовжую досліджувати урбаністичні об’єкти в містах, що мало відображення в моєму проекті «Міста, що зникають». Потім я зацікавився промисловими об’єктами, що вилилися у серію «Сажа». Наразі я мушу сам для себе визначити, чи варто продовжувати. Тому мені було потрібно розкласти роботи по стінах, ретельно подивитися та визначитися. Інакшого способу я ще не вигадав (посміхається).

 

Виставка вже розпочалася. Вже є розуміння – продовжувати чи ні?

Ні. Вона ж тільки розпочалася та буде тривати місяць. У мене ще є час. А далі якщо що –New York, я вже веду перемовини, але перед тим в мене ще є запланована на весну виставка в Першому музеї сучасного мистецтва в Луцьку.

 

Про що назва виставки?

Це як у театрі. Кілька років тому я робив «Дію другу». То був також підсумок мого творчого етапу. Зараз –  «Дія третя». Завершальною стане «Дія четверта», але я її планую або посмертно (сміється), або десь наприкінці життя. Тому зараз я зі своїми «діями» зупиняюся та буду робити інші проекти.

 

На яку реакцію глядача розраховуєте?

Сальвадор Далі колись сказав: «Треба, щоб про вас говорили. У найгіршому випадку – добре». Мені дуже подобається реакція людей, які розуміють про що йдеться. Таких, на жаль, мало.

 

 

А на чому саме потрібно розумітися?

Для чого це робиться? Які меседжі я хотів залишити? Коли людина по-справжньому дивиться на картину, у неї виникає внутрішній резонанс і вона певним чином взаємодіє з нею. Така навряд  спитає мене: «А як довго ви її малювали? А чого вона так дорого коштує, хоча ви її так швидко зробили?...». Такого роду питання більше підходять для діалогу в магазині, а щодо мистецтва – це якось недобре. До речі, коли європейські глядачі приходять до мене на виставку, деякі з них чесно можуть сказати, що не розуміють мого мистецтва. Але одночасно із тим, вони визнають, що можливо це тому, що вони недостатньо компетентні, вони ніби допускають свою недосконалість. Я це поважаю в людях.

 

 

Чому протягом трьох років ви дивилися на світ через призму урбаністичного сприйняття?

Оскільки я живу у Львові та дуже люблю це місто, я весь час споглядаю за тим, як воно трансформується. Характерні елементи міста, які ми знаємо, з’являються та зникають, формуючи цілком нові реалії. Дерево – кіоск, клумба – фастфуд, живопліт – стоянка – це все утворює нові елементи міста, до яких ми щоденно адаптуємося, проте для наступних поколінь вони стануть нормою, їхньою точкою відліку. Вона все більше і більше розмиває первинний задум творців даного простору. Ущільнення часу позбавляє нас можливості зупинитися та усвідомити це.

 

У нас забагато старовинних будинків, але люди про них мало дбають. Я звик естетично насолоджуватися цими старими будівлями та хотів би, щоб вони реконструювалися. Цей проект для мене, може, навіть більшою мірою соціальний, ніж живописний.

 

Потім народився проект «Сажа», де головними є об’єкти промислового характеру. Так, наприклад, австрійці і поляки робили їх естетичними, натомість радянська влада – мало приділяла цьому уваги. Що стосується цих об’єктів, то мене дуже цікавить тема ревіталізації – перетворення цих заводів на мистецькі осередки, бізнес центри.

 

 

Що могли б сказати про мову свого живопису?

Перший період мого мистецтва був більш кольоровий. Я робив акцент на композицію, емоції, а зараз мені цікава аналітика. Я більше думаю, ніж малюю. Напевно, тепер я схильний забирати з картини, а не додавати, саме таким чином я роблю її досконалішою. Насправді, на мій погляд, це вдається дуже мало кому: усі навпаки хочуть показати свої «м’язи», усе вочевидь та назовні, а я цього не хочу. Потрібно, аби люди відчували ту глибину, яку не можна побачити. Що стосується технічної сторони, як дизайнер, що має інженерну освіту, я розробив обладнання для виготовлення компонентів, які змішані з фарбою,стають у підсумку моїми специфічними матовими фактурами. Я взагалі майже нічого не викидаю. Усе, що  забираю з картини, перетворюється в наступну роботу.

 

Яким чином народжуються ідеї для майбутніх робіт?

Часом просто якийсь випадок наштовхує мене на думку, часом –  вдало залита пляма, яка може перетворитися на цілу серію картин. Але з іншого боку, первинною причиною може бути розмірковування над якоюсь, нерідко соціальною чи філософською, проблемою.

 

Яка найулюбленіша ваша робота на цій виставці?

Остання. Але вона буде моєю фавориткою ще десь з місяць часу (посміхається). Потім я напишу щось ще і з’явиться нова.

 

У ваших робіт немає назв. Як її упізнати на виставці?

Вона з великою синьою плямою…