До 29 липня у Мистецькому арсеналі триває виставка «Кирил Проценко. Палкий», присвячена творчості українського художника, учасника сквоту «Паризька комуна», що працював переважно у живописі трансавангарду. Така назва проекту є маркером стилю життя та способу відображення дійсності Проценка – тісного зв'язку зі стихією вогню та пристрастю до мистецтва. На виставці представлені роботи, які охоплюють увесь період діяльності митця: від початку 90-х до 2017 року. Куратором виставки став Олександр Соловйов – мистецтвознавець та близький товариш художника. Дизайнер експозиції – Георгій Сенченко.

Про експозицію-узагальнення, універсальність технічного та полісемантичність тематичного доробку Проценка далі в ART UKRAINE.

Кирило Проценко – художник, діяльність якого можна охарактеризувати радше європейським розумінням слова «artist» (артист). Він реалізував себе на усіх творчих територіях переконливо та легко. Був одним із облич «Нової української хвилі», яка розпочала свою активну діяльність на початку 90-х руйнуванням стереотипів про те, яким має бути актуальне мистецтво. У складі творчого об’єднання «Паризька комуна», сквот якого існував на однойменній вулиці Києва, Проценко, разом із іншими молодими художниками, став одним із тих, хто визначив подальший шлях розвитку сучасного українського мистецтва. Основною віхою творчості, проектом усього життя  Кирила було випалювання по дереву. У цій техніці виконано масштабні  серії «Випалювач» та «Випалена реальність».

 

Усі зображення надані Мистецьким арсеналом, фотограф Богдан Пошивайло

 

Кирила Проценка називають людиною оркестром – його мистецька спадщина становить величезну кількість живописних робіт, пірографій, а також об’єктів, інсталяцій, кліпів, короткометражних фільмів, музичних та дизайнерських проектів. «Проценко не був художником у традиційному сенсі цього слова – митцем, що сидить за мольбертом і в тиші своєї майстерні пише з натури. Він був художником за стилем життя – мікшував, як це роблять діджеї, медіа, техніки, образи та сенси», – згадує про митця куратор виставки Олександр Соловйов (переклад авт.).

 

Основний масив своїх творів Проценко виконав у техніці випалювання по дереву. Промовистим творчим актом стало те, що він зміг надати простому хобі радянського пересічного підлітка статусу високого мистецтва. Сам художник неодноразово наголошував на тому, що масштабність та тематика пізніх пірографічних робіт покликані стати провокацією для глядача, який не зможе піддати сумніву їхній статус, оскільки не виникатиме такого поширеного судження «я й сам так можу зробити». Техніка випалювання по дереву втілює ті самі засоби виразності, які були близькі Проценку як графіку за освітою. Їх еволюція виражена тяглістю серій від простих лінійних зображень мультиплікаційних героїв або силуетів із анатомічних атласів – суміші алюзій на пін-ап та американської фривольної графіки ХХ ст., до торсів-«венер», серед яких є і автопортрети Кирила Проценка, виконані більш досконалою штриховкою, до мурального типу портретів відомих діячів світової культури, створені із застосуванням світла-тіні. Остання серія «Палітра» є логічним підсумком попередніх циклів, у якій разом із використанням найбільш яскравих символів масової культури, проголошується роль художника у сучасному світі через артикуляцію подібності художньої палітри до мозку людини.

 

 

Значну частину творчості Кирила Проценка становлять відео роботи. Він став першим митцем в Україні, який почав працювати із інтерактивними медіа. Відео-триптих «Шпигунські очі», який демонструє еволюцію радянської моди від 1949 до 1970-х рр., культурні заходи на честь проводів та зустрічей світових політичних діячів у радянському Києві і танок за мотивами народного танцю ансамблю ім. Вірського, був представлений на П’ятій Маніфесті у Сан-Себастьяні 1994 року. Разом із серією «Радіо Євразія» та відеорядом спільного з Іллею Чичканом проекту «Прощавай, зброє!», ці зразки відео-арту підважують основні принципи технічних засобів відеообробки – монтажу та ретрансляції відео як твору мистецтва.

 

 

Проценко був відомим в українському арт-просторі і як музичний експериментатор. Серед представників українського андеграунду 90-х він мав статус «рок-зірки», хоча не грав на жодному інструменті. У сквоті «Паркомуни» разом із Іллею Чичканом очолював відділ рейву, а його художня майстерня дуже часто перетворювалась на майданчик для репетицій багатьох гуртів або простір для музичних вечірок. У колабораціях з такими виконавцями як: Dj Der Bastler, Maket гуртами Foa-Hoka та Катапульта, Проценко долучився до конструювання авангардної української музичної сцени 90-х та 00-х рр. Разом з Іваном Москаленком він став засновником музичного лейблу «Термос». Окремої уваги заслуговує представлена у експозиції їхня спільна робота «Радіо Євразія», частиною якого стала збірка композицій українських музикантів із різних країн світу «Музика для космічних далекобійників». Найвідомішими музичними проектами Проценка є аудіо-відео перфоманс в аеропорту в рамках Венеційської біенналє в 2003 році спільно із фронтменом гурту Gogol Bordello Євгенієм Гудзем, а також спродюсований і відзнятий разом з Іллею Чічканом відомий музичний кліп Катапульти «Час від Часу».

 

 

Постмодерністичні риси творчості Кирила Проценка виражаються одразу у кількох способах відображення дійсності. Його рефлексія над кітчем помітна у роботах усіх технік – переосмислення радянського минулого, використання популярних символів культури та деконструкція міфів суспільства споживання – ці артефакти профанного митець ретранслює через свої роботи, надаючи їм іншого значення, іронізуючи над ними. Інший прийом постмодернізму – використання реді-мейду як технічного прийому (серії «Техніка безпеки», «Shit Is The Same Every where» та інсталяції, що складається із розмальованих зліпків голів для занять з академічного рисунку) – так само спонукає до пошуку нових сенсів для тих речей, із якими глядач і художник стикається у повсякденних практиках, але які можуть втілювати у собі приховані маркери суспільства, у якому вони перебувають. Основна характеристика смислового наповнення творчості Кирила Проценка може бути виражена через особисте бажання художника не бути частиною мейнстріму, його прагненням провокувати і йти проти системи.

 

 

Експозиція виставки «Палкий» побудована таким чином, аби виділити найважливіші віхи творчого шляху Проценка, які характеризуються різними техніками та методами. У фокусі – цикл робіт, пов’язаних із випалюванням по дереву, до створення яких художник повертався у різні періоди своєї діяльності. Зали з цими роботами, розміщеними у хронологічній послідовності, змінюють ті, у яких представлені інсталяції, живопис, відео-арт. Оригінальним дизайнерським рішенням стало використання синього оксамиту у якості обрамлення боксів експозиції, що є алюзією на кінематограф Девіда Лінча, зокрема фільмів «Синій оксамит» та «Твін Пікс». Приводом до використання саме цієї паралелі настроїв та фактур стала знайдена Георгієм Сенченком стара фотокартка, на якій Кирило одягнений у синій оксамитовий піджак.

 

 

Кирило Проценко – художник, який донедавна був актуальним діячем української культури та одним із титанів сучасного українського мистецтва. Він часто говорив про те, що своє покликання «художник» він почав усвідомлювати набагато раніше, аніж став художником за професією. Усвідомлення паралельних тяглості історії та стрімкого розвитку технологій, трансформацій смаків, форм та смислів перетворюють роботи Проценка у те мистецтво, яке, зрештою, вже не потрібно піддавати сумнівам, оскільки воно, як і ім’я Кирила Проценка,  визнані світовою арт-спільнотою.