ART UKRAINE продовжує спільну з кафедрою теорії та історії мистецтва НАОМА рубрику НОВА ГЕНЕРАЦІЯ, де ми публікуємо історії з життя студентів-мистецтвознавців. Вони показують як виглядає зсередини український художній процес та його учасники, побачені очима зацікавленого, але не заангажованого новачка. Пропонуємо нашим читачам разом з нами спостерігати за ростом нової генерації українських мистецтвознавців. Сьогодні ART UKRAINE публікує другу статтю-історію присвячену фестивалю ленд-арту «Простори покордоння».

23 червня в селі Могриця вкотре презентували свої об’єкти учасники фестивалю ленд-арту «Простори покордоння». Змінивши тогоріч свою дислокацію на містечко Миропілля, де планувалося створити перший ленд-арт парк України (власне плани були втіленні у життя і відкриття дійсно відбулося), митці знову повернулися до своєї звичної локації, до селища Могриця.

 

Робота Поліни Кубракової

Симпозіум «Простори покордоння» був ініційований у 1997 році художницею Анною Гідорою. З її легкої руки, починаючи зі студентських пленерів,  він став одним із найпомітніших фестивалів ленд-арту, яких наразі в Україні налічується не більше п’яти. Крім фестивалю у Могрицях можна назвати «Весінній вітер», «Міфогенез» на Вінниччині, «АртПоле» на Івано-франківщині.

За час нашого перебування в таборі, спілкування з художниками, я так і не змогла знайти точне формулювання поняття ленд-арту як чогось конкретного та непорушного. Довелося звернутись до фактів. Мистецтво ленд-арту виникло  в кінці 60-х років минулого століття у США, базується на використанні реального природнього середовища та інтеграції в нього задля створення художнього об’єкту. Більшість об’єктів залишаються задокументованими лише на фото чи відео, адже можуть бути знищені ледь не відразу після створення. Ленд-арт створений в Україні, за свідченнями самих художників, відрізняється від західних аналогів тим, що ландшафт нашими авторами не зміюється, а скоріше доповнюється із особливим пієтетом до творіння природи.

 

 

Це мистецтво не має догм та правил, воно вільне за своєю суттю. Одні намагаються ледь втручатися в її натуральний стан, мають за мету підкреслити красу ліній та кольору, інші митці показують свою рефлексію на побачене, намагаються відслідити певні закономірності в силуетах пейзажу.

 

Робота Антона Саєнка

 

На фестивалі було представлено понад 40 об’єктів, які були створені як визнаними метрами, так і художниками, які лише починають свій творчий шлях. Усі вони приїхали сюди набратися вражень та провести час серед однодумців. Одне з найбільших вражень залишила по собі невелика екскурсія, яку для нас провела пані Анна.  Ми відправилися до Миропілля, де минулого року було частково реалізовано ідею ленд-арт парку. Новий власник княжого маєтку Долгорукого (поч. XIX ст.) підтримав пропозицію Анни Гідори, але, на жаль, не в останню черегу через фінансову збитковість цього виду мистецтва, у цьому році ленд-артистам знов довелось змінити локацію. В Миропіллі ми знайшли  десяток об’єктів, які нагадують, що тут було тогоріч («Дерев’яна обсерваторія» Анни Гідори, «Маятник» Сергія Якуніна, що нині заріс травою) і сумуюча глиба біля входу, на якій так і не судилося висікти слова: «Перший  в Україні парк ленд-арту». В одному інтерв’ю Анна Гідора влучно сказала: «Ленд-арт в Україні — це результат роботи ентузіастів», головним із яких є вона сама.

 

Робота Юрія Вишнякова

 

Такий досвід як не дивно не засмучує, а підбадьорює учасників фестивалю.  Цьогоріч вони знову повернулися до крейдового кар’єру у Могриці. Художники з урбанізованих середовищ потрапили до природного і наче побачили його вперше.

 

Ленд-арт симпозіум — це окрема країна, яка живе за власними законами: злагоджено та невимушено працюючи з матерією. Як сказав один з учасників: «Потрапивши сюди одного разу, неодмінно приїдеш ще і ще, бо це затягує». Не маю жодних сумнівів у цих словах: загадкові вигини тамтешніх схилів, білосніжне дно річки, небачене кольорове різнотрав’я, вечірні посиділки біля вогнища у приємній компанії — все це заворожує, і вже самому кортить спробувати себе в ролі художника ленд-арту.