З 22 травня до 12 червня за підтримки Adamovskiy Foundation ArtUkraine Gallery представляє мистецький проект «Серед Невідомості», що буде презентовано в рамках програми Kyiv Art Week. Виставка, куратором якої став відомий галерист Євген Карась, включає роботи двох художників Дарини Мо Мот (Україна) і Рафаеля Гануссека (Німеччина). Про дослідження сутності сучасного суспільства, покоління Y та вплив віртуальної реальності на ціннісні орієнтири розпитала авторка ART UKRAINE Роксана Рублевська.

 

Як виникла ідея проекту «Серед Невідомості»? Чи одразу він планувався стати колективним?

 

Дарина: З Рафаелем ми познайомилися під час співпраці над проектом у Німеччині. Це був відеоролик, присвячений темі впливу реклами на суспільне життя, до речі, деякі фрагменти з нього навіть потрапили у роботу "Generation Y the fuck". Через деякий час Рафаель поділився своїми новими напрацюваннями і вони дуже резонували з моїми власними. Трохи згодом, спілкуючись з Євгеном Карасем, виникла ідея створити спільну виставку, об’єднавши наші твори єдиною концепцією, що висвітлює питання віртуальної реальності як нової комунікаційної основи.

 

Дарина Мо Мот на відкритті виставки «Серед Невідомості» в ArtUkraine Gallery

Усі зображення надано галереєю

 

Рафаелю, як думаєте, чому у вашому відео люди, що представляють культури різних країн, все ж таки виглядають однаково?

 

Рафаель: Думаю, мережа Інтернет зближує людей за рахунок того, що кожному бажаючому надається рівна кількість інформації. Люди з різних країн тепер мають відносно однаковий культурний фундамент, що дозволяє перебувати на одному цивілізаційному рівні – інформаційному. Щодо втрати ідентифікації, то це спірне питання. Було б некоректно давати тенденції глобалізації власну оцінку. В мене є знайомий із Таїланду, з яким ми можемо обговорювати переглянуті серіали, проте, живучи в країні з вираженим національним колоритом, він поступово починає виштовхувати його зі свого життя (одяг, манера спілкування, звичаї). У нестримному бажанні показати відсутність кордонів та спосіб отримання нового досвіду через віртуальну реальність, вдалося відзняти понад 100 годин матеріалу у 9 країнах світу.

 

Чи не вважаєте критику покоління Y необґрунтованою, адже воно має низку переваг, серед яких: вільне використання нових технологій, синтез культур, досвід у глобальному ринковому полі, впевненість та амбітність?

 

Дарина: Ми в жодному разі не займаємося критикою, але трактуємо цю тему по-своєму, у документально-художній спосіб. Звісно, більшість глядачів схильна вбачати критичне ставлення до будь-якого злободенного питання, і проблема впливу віртуальної реальності не є виключенням. Така настороженість до художніх висловлювань свідчить лише про стан тривожного очікування, в якому наразі перебуває суспільство. Якщо ви уважно подивитеся на роботу Рафаеля, то навіть помітите деякий романтизм, набір теплих спогадів, уривків із життя, що зберігаються на улюблених гаджетах. Наша мета – не критикувати, а спровокувати діалог глядача з собою.

 

 

Рафаель: Як і Дарина, я волів задокументувати важливі моменти, які зберігає і поширює саме віртуальна реальність. Щодо покоління Y,  цілком визнаю, що воно продуктивне і конкурентоспроможне. Наприклад, в моєму фільмі є герой, амбітний репер, що попри все хоче досягти успіху. Цікаво показати контраст покоління X та Y, яке, на відміну від першого, не бажає просидіти на одній роботі до 40 років.

 

Дарина: Ми розповідаємо про рух, що став можливим завдяки інформаційному простору, досліджуючи його художніми методами і не боячись жодних експериментів. Актуальне мистецтво завжди має проблематику, воно привносить щось нове у колективну свідомість, а суспільство сприймає будь-який вектор інтенсивного розвитку вороже, немов загрозу для існуючої стабільності.

 

 

Дарино, ви досліджуєте проблему ідентифікації особистості в період її репрезентації. Використання колажного постмодерністського принципу відображає фрагментарність як основну характеристику сучасної людини? 

 

Дарина: У кожного з нас існує безліч репрезентацій, і мова не тільки про сторінки у соціальних мережах, а й про всі сліди, які ми лишаємо в інтернеті. Хочеться відобразити цю фрагментарність, зумовлену безглуздим інформаційним перенасиченням, поєднанням несумісних речей. На одному з моїх полотен зображена жінка з двома головами, та замість намиста з дукачами нанизані біткоїни. Звідси зрозуміло, що зв'язок з коренями все ще існує, але оточуюча дійсність вносить свої корективи, роблячи гру дедалі цікавішою.

 

Чи можна сказати, що основною досліджуваною проблемою для вас обох є взаємозв'язок соціально-культурної та віртуальної реальності, яка на догоду другій змінює ціннісні орієнтири сучасного суспільства?

 

Рафаель: Ціннісні орієнтири дійсно змінюються. Я досліджую цю тему для того, аби показати молодим людям відображення себе, а старшому поколінню продемонструвати прірву, існуючу через різні світоглядні установки. Тепер у нас з'являється набагато більше можливостей чинити так, як нам хочеться, що передбачає інакший підхід мислення. Важливий і той факт, що молодому поколінню майже ніколи не буває нудно, адже воно завжди може себе розважити за допомогою гаджету. Така насиченість інформацією призводить до того, що думки ніколи не залишаються в спокої, людина перестрибує з однієї теми на іншу, це провокує або високу продуктивність і виключну селекцію, або – поверхневе сприйняття.

 

Дарина Мо Мот і Рафаель Гануссек на відкритті виставки «Серед Невідомості» в ArtUkraine Gallery

 

Дарина: Суспільство вже зазнало змін і опинилося під впливом глобалізації. Буквально через декілька поколінь до проблеми самоідентифікації ми будемо ставитися, як до зразків із краєзнавчих музеїв. Щодо поверхневого сприйняття, то моя інсталяція, в якій кожен може зробити своє фото і, перегорнувши інші, потрапити на стіну експозиції, як раз про це. Якщо повернутися до питання ціннісної характеристики суспільства, вона абсолютно повністю трансформована. Тепер сформувати цінність набагато складніше, аніж раніше, адже мало хто хоче заглиблюватися у сутність речей.

 

Чи вважаєте ви своє мистецтво таким, що здатне провокувати зміни у суспільстві? 

Рафаель: Сподіваюся, ефект від мого відео буде таким, що глядач хоч на мить забуде про свої гаджети. Хочеться, аби після перегляду ідея торкнулася його серця, викликала дискусії і, можливо, трішки змінила ставлення. Я не маю права вказувати, аби люди повністю відмовилися від новітніх технологій, адже сам дуже залежу від всіх цих пристроїв, проте важливо перестати створювати зі своєї прив’язаності культ.

 

Дарина: Мною умисно задіяні найбільш впізнавані образи (наприклад, клавіатура, що нагадує кардіограму), аби максимально вплинути на людей, які використовують ці речі в повсякденному житті. Це прагнення усвідомити, проаналізувати, наскільки тепер прискорився час і життя в цілому, що вплинуло на здатність людини отримувати насолоду від офлайн-моментів.

 

Рафаель Гануссек, Дарина Мо Мот та Наталія Заболотна на відкритті виставки «Серед Невідомості» в ArtUkraine Gallery

 

Чи вважаєте ви, що на тлі посилення впливу віртуальної реальності на систему культури наростає тенденція архаїзації свідомості, що проявляється в спрощеності поведінки особистості як у віртуальному, так і реальному просторі?

 

Рафаель: З одного боку існують негативні прояви, як Snapchat, в якому навіть діти можуть безтурботно надсилати один одному фотографії еротичного характеру через швидкість їх видалення самою програмою після 10 секунд перегляду. Проте існують і плюси. Я захоплююся мережею Instagram, в якій можна побачити світ і краще впізнати співрозмовника.

 

Дарина: Скоріше це призводить до поступової атрофії здатності отримувати радість через спробу втечі у віртуальну реальність, де всі відчуття втрачають свою гостроту та нівелюються.

 

 

Чи можна стверджувати, що поступово людина перетворюється на некритичного, неперебірливого інформаційного споживача, який все частіше втрачає зв'язок із реальністю?

 

Рафаель: Не хочеться бути занадто категоричним, проте небажання людей концентруватися на дійсно важливих питаннях та заглиблюватися у їх вивчення призводить до процвітання популізму. Так, в німецькій політиці активно обговорюється проблема біженців, але мало кого цікавлять не менш значущі речі: досягнення медицини, наукові відкриття. Яскравим прикладом любові суспільства до популізму є кампанія Дональда Трампа, що досяг своєї мети, транслюючи гасла, занадто прості, щоб задіяти критичне мислення.

 

Рафаель, чи погоджуєтеся, що плюралізм і розмаїття – це не просто характеристика ваших творів, а й умова функціонування сучасного суспільства. Однак ці ж риси підштовхують до стану нестійкості і мінливості, що ви відображаєте, використовуючи принцип фрагментарності, колажування?

           

Рафаель: Що стосується колажу, він дійсно використовувався в моїй відеороботі. Накладання ситуацій, реальностей, вражень – це те, що автоматично перемикається в нашій свідомості і повинно бути зафіксовано камерою.

 

   

І на останок, що вплинуло на формування вашої художньої мови?

 

Рафаель: Свою візуальну мову я віднайшов самостійно, тому не хотілося б загострювати увагу на тому, що саме мене надихнуло. Проте якщо все ж таки наводити приклад, то це американський документальний фільм «Koyaanisquatsi», який я інтерпретував як капсулу часу. 90 хвилин стрічки про природу без діалогів під фантастичний музичний супровід. Мені здалося необхідним зробити дещо подібне, але за участю людей.

 

 

Дарина: Як традиційний представник свого покоління, моя художня мова формувалася не завдяки, а всупереч. Конкретної мети знайти свій почерк – не було, я шукала щось досконале, що повністю відповідало б моєму сприйняттю світу, і не знаходячи, а відчуваючи і проникаючи в творчість інших авторів, формувалася та сама "ідеальна" для мене мова. З рештою, якщо колись творчість була філософствуванням, сьогодні – це безперервний рух в одному потоці з ритмом життя віртуального середовища.

 

Ще більше про проект «Серед Невідомості» в ArtUkraine Gallery

 

 

Про авторку: 

Роксана Рублевська – журналістка та авторка статей на мистецьку тематику, постійна авторка журналу ART UKRAINE.