Шварценеггер — мій кумир
В галереї F.A.C.E.Foundation з успіхом проходить фотовиставка Play Day про закулісне життя нічних клубів Китаю. Це проект Сергія Мельниченка —українського фотографа родом з Миколаєва, який отримав за нього престижну міжнародну премію Leica Oskar Barnack Award 2017. Про проект Play Day ви можете прочитати тут.
Цього разу ArtUkraine розповідає про ще одну серію фотографа під назвою «Шварценеггер — мій кумир». На світлинах зображені молоді хлопці, які займаються легкою атлетикою, акробатикою, фітнесом, бодібілдингом. За словами фотографа, це історія про молодих хлопців з Миколаєва, яких в житті об'єднує одна річ — мета стати кращими з кращих, і вони готові зробити все для того, щоб досягти її.
Спочатку був одяг. Спочатку автор не збирався роздягати своїх моделей, однак фотограф Роман П’ятковка, якого Сергій Мельниченко вважає своїм наставником, порадив йому досліджувати оголену натуру. Юнаки на фотографіях нагадують давньогрецьких атлетів, які займалися спортом в костюмі Адама, для яких тіло в прекрасній фізичній формі та довершеними пропорціями вважалося ласкою олімпійських небожителів. Володіючи таким тілом чоловіки відчували естетичну насолоду особисто та змушували інших переживати її. Молоді спортсмени Сергія Мельниченка позують, як культуристи в героїчних кінофільмах про Геракла, чи бодібілдери, що красуються на сторінках журналів про чоловіче здоров’я і сексуальність. Їхній кумир — Арнольд Шварценеггер — людина, яка своїм тілом відкрила двері в Голівуд. Ті ж греки вбачали в такому тілі гармонію: вродливий — означає здоровий, високодуховний, розумний. До речі, Платон в юності прославився як борець на кулаках, а Арнольд Шварценеггер став актором та політиком. У свою чергу, крізь фотографію Сергій Мельниченко обезсмертив миколаївських юнаків, зобразивши їх на своїх світлинах.
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
«Хотів, щоб це був совдепівський спортзал». Юнаки зображені в приміщенні типового радянського спортзалу: простір з високими вікнами до стелі, з якої звисають канати. Стіни до половини пофарбовані блакитним або зеленим кольором, дерев’яна підлога — червоно-коричневого/зеленого кольору з розміткою для гри в баскетбол або волейбол. Під стіною сітка, яка натягується для гри у волейбол. На протилежних стінах без вікон, одна напроти одної, — баскетбольні кошики. Фізична культура завжди входила до обов’язкової навчальної програми.
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
Диптихи. Серія робіт «Шварценеггер — мій кумир» представлена у формі диптихів. Ліворуч — предметні ознаки (скакалки, боксерські рукавиці, фотографія Шварценеггера, годинник, радіо, гирі та ін.), праворуч — спортсмени. Тільки в руках людини ці об’єкти набувають цінності та сенсу. Досліджуючи оголену натуру в контексті спорту, автор поєднав мізансцену та репортаж, естетичне і комічне з відтінком потворного. «Краса має бути конвульсивною, або її не буде зовсім», — вважав Андре Бретон. Синець не прикрашає тіло, а говорить про біль.
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
Насолода для очей. «На світі не існує кращого одягу, ніж бронза мускулів та свіжість шкіри» (В. Маяковський). Так, попри комічно-іронічний підтекст деяких кадрів, зокрема юнак з синцем під очима, який щосили намагається зобразити балетну грацію чи інший, який незграбно застигає в повітрі, закидаючи баскетбольний м’яч в кошик, приклеєний до стіни прямим спалахом, миколаївські культуристи викликають естетичну насолоду. Стрункий юнак міцно тримає руками канат, видно, як працює кожен його м’яз. Торс, змащений олією чи потоками спортивного поту, ніжать сонячні промені, підкреслючи достоїнства. Він в будь-який момент готовий здійнятися на високу вгору.
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
Сексуальна революція під гаслом «Секс, наркотики і рок-ен-рол», мода баналізували сексуальну картинку тіла. Наприклад, такі еротичні видання як Playboy. Сергій Мельниченко показує суспільству людину, яка розвиває своє тіло за допомогою фізичних тренувань, яка крізь спорт здійснює пошуки своєї індентичності. Варіативністю репрезентації фотограф урізноманітнює стандартну візуалізацію спорту. Іноді його моделі — люди, іноді скульптури.
Автопортет. Сергій зізнався, що він теж зображений в цьому проекті. Практика автопортретів, яка акцентує ставлення фотографа до себе, говорить про те, що його власне тіло стає першим об’єктом творчості.
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
Історія тіла. Перша фотографія була присвячена не тілу, а пейзажу (Ж. Ньєпс. Вигляд з вікна, 1826). Оголене тіло є об’єктом живопису, фотографії, кінематографу, реклами, проституції, стриптизу, медицини. Демонстрація тіла спричинювала проблеми з рідними та партнерами, владою. Межа табу тіла протягом історії мистецтва посувалася в ту чи іншу сторону. Тіло — візуалізація культу сили та мужності. Або, навпаки, крізь соціальні кризи, війни, фотожурналізм показує тіло через страждання, злочини, знищення, наприклад у фотографіях з концентраційних таборів Лі Міллер. Або естетизація смерті (Р. Шафер, А. Серано, Ж-П. Віткін). Хроніка сексуальної свободи Нен Голдін. Гротеск Яна Саудека. Соціальна критика Сінді Шерман (проект Untitled Fim Still) та ін.
Джерела натхнення. «Мене надихають успіхи інших людей».
Сергій Мельниченко. Із серії «Шварценеггер — мій кумир»
