Скульптурні канікули мистецтвознавиці Катерини Рай продовжилися спілкуванням із надзвичайно цікавими художниками, які стали гостями цьогорічного скульптурного симпозіуму в Каневі. Уже вісім років сюди приїжджають працювати митці з усього світу й залишають по собі твори, які можна побачити на території відкритого для глядача парку. Така форма наповнення public space мистецькими об’єктами добре відома у світі, але в Україні – поки рідкість. Це приватна ініціатива, яка дарує містянам і гостям можливість урізноманітнити вільний час та дізнатися більше про сучасну скульптуру. Ініціатива, що внаслідок своєї послідовної та систематичної діяльності у сфері культури, перетворилася на мистецьке об’єднання, що має назву "Червоне-Чорне".

 

Цього року на Kaniv international sculpture symposium, що відбувався на території Княжої Гори,  були присутні японець Йошин Огата і тайванець Ліен Чейнь Хо. Спеціально для Art Ukraine митці говорили з Катериною Рай про те, чому скульптура сьогодні цікава людям, і які ідеї живуть у великих гранітних об’єктах.

Йошин Огата – відомий японський художник, що нині проживає в Каррарі (Італія). Після першої виставки скульптур у Shinseisaku-Kyokai (Токіо) у 1970 році переїхав до Лондона і навчався у Британському музеї. Подорожуючи Європою, наприкінці 1971 року Йошин Огата прибув до Італії, де вивчав скульптуру в Accademiadi Belle Arti в Мілані, Флоренції та Римі. У 1973 році переїхав до Каррари, щоб пов’язати себе зі світом мармуру. Упродовж професійної діяльності, яка триває понад 40 років, Йошин Огата проводив регулярні персональні виставки міжнародного масштабу, здобував перші призи численних монументальних скульптурних нагород і брав участь у багатьох міжнародних симпозіумах. Зазвичай він створює абстрактні форми з великими кам’яними елементами для публічних просторів.

 

– Йошин, симпозіум – це особливий формат роботи для художника. Чому ви обрали його, коли паралельно працюєте як інституціональний художник?

– Завдяки симпозіуму я можу спілкуватися з багатьма колегами. Також він добре організує мій час, бо це своєрідне тренування.

Усі фото надані автокою

  

– Ваші роботи можна побачити в багатьох країнах світу, зокрема в Туреччині, Італії, Японії, Тайвані, а віднині – і в Україні. Чим вам сподобався Канівський симпозіум?

– По-перше, це унікальна можливість приїхати в Україну. Я лише чув про неї, але не наважувався приїхати. Зануритися в контекст і попрацювати з природою такої цікавої місцевості – цінний досвід. По-друге, я обожнюю камінь. Для мене матеріал має велике значення, адже я вважаю, що камінь – то організм. Усе на землі має душу. Кожен природний матеріал – це історія певного регіону на планеті, а камінь – концентрована енергія. Працюючи, треба дуже уважно комунікувати з ним.

 

– Щоразу ваша скульптура – це подія для вибраного простору. І ви віддані дуже впізнаваній темі. Чому?

– Так, моя основна тема – це стихії. Вода і вогонь – ключові. Це ті сили природи, що мають однакову силу будувати та знищувати. Я зустрічався з обома цими стихіями. У дитинстві гейша врятувала мене від величезної пожежі. А в юності довелося працювати рибалкою, щоб заробити гроші на навчання в Європі. Я бачив ці стихії близько. Мої скульптури – про створення світу. Вони – про гармонію елементів природи, про вічність, про ритм. Скульптура – це мистецтво енергії.

 

Інший гість симпозіуму – тайванець Ліен Чейнь Хо. Він закінчив Національний університет мистецтв Тайвані, і також працює з кам’яною скульптурою. У його роботах помітні інноваційність і висока зосередженість. Скульптор вважає, характер, акценти і відчуття – важливі складники твору. Його об’єкти – результат спостережень за життям, звідки він бере не лише сенси, а й матеріали для створення. Скульптури Ліен – це внутрішній крик і бажання отримати відповіді, а процесс створення –відповідь на власну емоцію, адже камінь – такий важкий і неживий матеріал, що працює лише тоді, коли думки і технології художника зіштовхуються з людським теплом.

 

 

– Ліен, які враження від України?

– Канів – абсолютно нове місце для мене. Я люблю мандрувати, бо, постійно перебуваючи в Тайвані, відчуваю задуху. Художник має розвиватися, аце можливо лише тоді, коли він занурюється в контекст іншого культурного середовища. Україна – дуже красива.Тутешня природа дає багато форм для роздумів та ідей.

 

– Вона близька до вашихуявлень?  

– З одного боку, природа різноманітна в усіх куточках світу, з іншого – у неї є універсальні спільні риси, помітні в деталях. Це ритми, лінії. Якщо звернути увагу на елементи, з яких складаються об’єкти природи, то ви побачите, що й у листя, і у хвилі води, і в тіла жінки, і у формі каменя є однакові хвилясті лінії, що утворюють певний ансамбль і формують структуру предмета. За основу своєї пластичної мови я взяв саме ці елементи, створивши власну абетку з базових природних кодів, якими користуюся як ієрогліфами.

 

– До речі, про ієрогліфи. Суть такої мови– в образному асоціативному мисленні. Як Ви вважаєте, це вплинуло на ваше мистецьке бачення?

– Думаю, так, адже коли ми пишемо якесь слово, то в ієрогліфі це буде, найімовірніше, значення. Наприклад, якщо ми пишемо слово «любов», то  «зображення» ієрогліфа поєднає три різних слова – «оселя», «друг», «обійми». Часто ієрогліф асоціативно окреслює той предмет, який ми зображуємо. Наприклад, ієрогліф «корова»дуже схожий на риси цієї тварини. Люди, які вигадали ієрогліфічну мову, спостерігали за світом і ніби малювали його слова. Я пішов за таким самим принципом.

 

– Яку роботу Ви залишите по собі для українського глядача? Які цінності вона транслюватиме?

– Моя робота називається “Fruit Well”. Це дивне дерево, що має дві сторони  й уособлює людське та природне. Як дерево зростає диким, так і людина має первісні інстинкти. Однак ми йдемо до школи, там нас навчають правилам, контролю над собою. Так само, як потім у соціумі та країні. Люди змінюються, їхні думки змінюються, вони втрачають первісні інстинкти. Люди хочуть контролювати дерева і обрізають їх. Потім це стають уже штучні дерева. Моя робота кубістичної форми, що означає контроль у  маленькому просторі. Хвиляста лінія, западиний опуклості символізують злети і падіння в житті. Ми можемо лише зосереджуватися на чистому, а потім мати силу до перевершення. Фрукти на дереві – ідеальні об’єкти, що з’являються внаслідок самоаналізу.

Ліворуч - Йошин Огата, в ценрі - Олександр Дяченко скульптор, куратор симпозіуму, праворуч - Ліен Чейнь Хо

 

Отже, Kaniv International Sculpture Symposium, ініціатива мистецького об’єднання "Червоне-Чорне", експонує понад 20 скульптур просто неба. Тут є роботи таких відомих у світі скульпторів, як Тетяни Премінгер (TanyaPreminger), Йошимі Хошімото (Yoshimi Hoshimoto), Масару Тсучіа (MasaruTsuchiya), та інших. З одного боку, це майданчик для презентації митців, а з іншого – можливість постійної комунікації та теоретичної роботи. До речі, парк скульптур буде розширюватися, і вже скоро ми побачимо його в новому форматі.

 

Про автора:

Катерина Рай – мистецтвознавиця.