Постать Сергія Святченка — доволі нетиповий приклад українського художника, що виїхав за кордон. З одного боку, він, на диво, успішно інтегрувався в культурний контекст Європи і безпосередньо країни проживання, попри те, що Данія не славиться відкритістю і доволі повільно та неохоче абсорбує “чужорідні” елементи. З іншого боку — не розчинився у новій ідентичності. В усіх біографічних матеріалах, які можна знайти щодо Святченка, зазначається — українсько-данський художник. Це свідоме позиціонування автора протягом усіх майже 30-и років – cтільки він мешкає в Данії.

 

Незважаючи на те, що за всі ці роки в Україні про нього не було майже жодних згадок, що цілком типово для локального мистецького та й взагалі історичного безпам’ятства, сьогодні ім’я Святченка поволі повертається до вітчизняного інформаційного поля. Уже не лише як одного з творців ЦСМ “Совіарт” та співорганізатора перших міжнародних (у позарадянському сенсі слова) виставок сучасного мистецтва наприкінці 80-х, але й як теперішнього активного учасника світового художнього процесу з виставками та виданими монографіями в Данії, Німеччині та Британії. Головне місце в роботі художника посідає колаж, проте в його арсеналі також: живопис, фото, інсталяція, часом навіть відео і поезія.

Усі зображення надані авторкою тексту  

 

Святченко родом із Харкова — масштабного індустріального і культурного центру, що став одним із осередків архітектурного конструктивізму та батьківщиною харківської школи фотографії. Увесь цей бекґраунд безумовно вплинув на формування Святченка як художника, але найбезпосередніше і найглибше переживання — це, перш за все, природа, котра оточувала кам’яну цитадель. Природа стала для Сергія джерелом багатьох емоцій та образів і її роль лишається дуже важливою в його житті дотепер. Ландшафт — неминуча складова формування контурів особистості. Вроджена схильність до спостереження і дослідження в поєднанні з палким темпераментом, чуттєвістю митця окреслюють обриси художньої практики Святченка.

 

Персональна виставка художника “Nature Matter”, котра відкрилася у вересні в Арт-центрі Сількеборг Бад (KunstCentret Silkeborg Bad) (Данія) (1), — квінтесенція досвіду взаємодії художника з природою, присвята всьому, що його надихає — діалогам і усамітненню, грі світла і тіні, родині, спогадам, фільмам Тарковського. Переклад назви українською, обраний Святченком, навмисне небуквальний — “Природознавство”. Відсилка до шкільного предмету, знайомого кожному, хто пройшов через радянську освітню систему. Втім, трактовка “Природознавства” у самому проекті дає нове, ширше розуміння поняття — природознавство як чуттєве пізнання,  ближче до знання і розуміння близької людини, ніж до відстороненого сухого вивчення.

 

Завдяки архітектурному бекґраунду Святченко чудово володіє простором. Кожна його експозиція — авторський колаж, унікальна комбінація з готових творів. Постійно граючись із масштабом зображення, художник із легкістю ковзає між камерним і монументальним, від формату поштових листівок до перетворення цілих будівель. Саме таким чином Святченко вчинив і цього разу. Подібно до Жан-Клода і Крісто він загорнув фасад музейної будівлі у банер, цілковито трансформувавши його. Але, на відміну від останніх, Святченко створив не стільки новий масштабний об’єкт у просторі, скільки сформував новий простір. На 40-метровому банері висотою в два поверхи надруковані чорно-білі колажі, створені з фото пейзажу, котрий знаходиться за будівлею музею. Перекроївши дерева і озеро та склеївши їх наново у іншій комбінації, художник створив сюрреалістичний пейзаж у пейзажі, зробив інтервенцію в оточення, водночас підкресливши його. А підкреслювати є що — пейзаж Сількеборгу заслуговує на окрему порцію уваги. Музей знаходиться на території колишньої водолікарні. Він оточений скульптурним парком, що переходить у ліс, а позад нього лежить озеро Орнсьо, чия особливо дзеркальна в контрастному північному світлі гладь відбиває графічні силуети дерев. Глибина зеленого, насиченість і різноманіття кольору в траві і листі, як на середину вересня, вражаючі — чи то через світло, чи то через постійну прохолоду, котра не виснажує зелень за літо так, як у наших, дещо південніших, широтах. Разом із монохромним колажем фасаду пейзаж стає однією масштабною інсталяцією.

 

“Колаж закриває цілий фасад будівлі, створюючи сюрреалістичний театралізований перформанс на тлі лісу, що оживає і змінюється від гри світла”, — зазначає кураторка виставки Фей Даулінґ (Лондон) у тексті до каталогу. Окрім кураторської діяльності Фей також працює редакторкою, спеціалізуючись переважно на фотографії (працювала з Dazed & Confused, Frieze, Varoom та ін.).  Зі Святченком її пов’язує багатолітня співпраця і дружба, вона слідкує за появою його нових циклів та прийомів і відзначає, що художник завжди вміє здивувати новими знахідками, після стількох років не втомлюючись експериментувати: “Хай би скільки колажів, асамбляжів і картин я бачила, Сергій щоразу відкриває щось нове — нову перспективу, нову втіху глядачам”, — пише кураторка (2).

 

Серед важливих джерел творчості Святченка, за його власним твердженням, — “спалахи дитинства”, рефлектування найперших, а тому найяскравіших і найповніших вражень, отриманих від світу, що закарбовуються образами-іскрами у свідомості і трансформуються згодом, виплескуючись у роботах протягом всього життя. Мабуть, недаремно один із перших своїх кураторських проектів, виставку молодих українських художників в Київському Будинку архітектора Святченко назвав “Спалах” (3). Його “спалахи дитинства”, сонячні віддзеркалення з поверхні Сіверського Донця, біля якого Сергій часто проводив літо у харківському дитинстві, відбилися у воді озера Орнсьо, художникового “тут і тепер”, і зафіксувалися на стику двох ландшафтів пам’яті, двох природних середовищ — данського й українського, схожих і несхожих водночас, сформувавши своєрідний метаколаж. “Я прагнув стерти звичне й відтворити забуте”, — говорить художник.

 

“Коли він зараз спостерігає рухливість і мінливість природи, то відчуває їх у собі ніби ті ще юнацькі, зовсім свіжі враження й настрої, але тепер уже збагачені новою оптикою — в очах досвідченого художника, де точно зважуються графічні можливості майбутнього зображення, особливе поєднання ліній та контурів, уся багата гама природніх барв”, — коментує у своєму ґрунтовному тексті директорка арт-центру Ібен Фром. Сама директорка заслуговує на окрему ремарку. Ібен — самовіддана професіоналка, яка протягом 20 років на директорській посаді вкладає у музей весь свій час і величезні зусилля, знаходячи ресурси для сміливих проектів і активно залучаючи локальну громаду не лише до споглядання сучасного мистецтва, а й до активної участі в житті музею. На відкритті виставки волонтерами є місцеві — зацікавлені, доброзичливі, на диво відкриті до комунікації попри всі стереотипи щодо данської замкненості. Готовність директорки до експериментів, її завзятість у поєднанні із вдумливою прискіпливістю у виборі стратегій зробили камерний арт-центр у невеличкому місті прекрасною платформою для сучасного мистецтва. Аналізуючи практику Святченка в глобальному і данському контексті, Ібен Фром зазначає, що “його творчість, позначена виразною самодостатністю, привносить у загальну картину тутешнього сучасного мистецтва інші тенденції” (4). Схоже, ця “інакшість” не в останню чергу зумовила реалізацію в Сількеборг Бад виставки “Nature Matter”, як і сміливе рішення у роботі з фасадом.

 

Усередині, у залах музею, експозиція камерна і лаконічна. У ній багато ліричного і особистого. Колажі, зроблені на акварельних роботах батька-архітектора, які той свого часу віддав синові для експериментів, — санкціонована делікатна інтервенція, щемка присвята, яка прокладає місточок між часами. Викладені в чудернацьку радіальну композицію (штрих притаманної Святченку екстравагантності) колажі на листівках із обличчями радянських акторів, куплені в Києві на блошиному ринку, — присвята Олегу Тістолу, віднайденому після десятиліть київському товаришу.

 

Фотосерії з інтимними і поетичними назвами “For Light and Memory” (2013), “Secretly” (2013-2017), котрі препарують те саме природнє оточення — ліс, озеро, світло. Роботи, що висять навпроти вікон, відбиваючи денне світло, самі стають вікнами в інакший, зламаний, але не зруйнований, дадаїстичний простір. Серія колажів “Resisting Interpretation”, майже однойменна знаменитому есе Сьюзен Зонтаґ “Against Interpretation”, побудована на асоціаціях і несподіваних зіткненнях природніх форм і текстур.

 

Інсталяція-дерево з тканини і скотчу під назвою “Nature Matter”, котра досліджує природну форму через штучний матеріал, схоплює пластику дерева, котра, як і людський силует, потребує лише кількох характерних штрихів, аби бути впізнаваною. Чуттєве природознавство.

 

Присутні на виставці також роботи з найзнаковішого циклу Святченка “Less”, мінімалістичні колажі з двох-трьох елементів на одноколірному тлі. Саме цей цикл свого часу (його розпочато ще в 2004) приніс художнику визнання і власну нішу в мистецтві колажу.

 

Не перевантажені візуально, лаконічні композиції працюють як інструмент вкрай вивірений — тут площина, тут розріз, делікатний стик. Поетичний лаконізм і синкретизм візуального тексту у проекті подібний до японських хайку, що сприяють досягненню прозорості, котра відкриває безпосередню природу речей.               

 

Про автора:

Наталія Маценко, мистецтвознавиця, кураторка

 

Посилання:

 

1) http://www.silkeborgbad.dk/en/exhibitions/future-exhibitions/nature-matter.html

 

2) Faye Dowling. For Light and Memory / Nature Matter. Sergei Sviatchenko, Art Center Silkeborg Bad, 2018, p. 5.

 

3) Natalia Matsenko. Flashes of Childhood / Nature Matter. Sergei Sviatchenko, Art Center Silkeborg Bad, 2018, p. 15.

 

4) Iben From. The Role of the Landscape in the Collage-connections in the Past and Present / Nature Matter. Sergei Sviatchenko, Art Center Silkeborg Bad, 2018, p. 7-10.