ArtUkraine поспілкувався відразу з трьома кураторами виставки “Сучасне мистецтво Ізраїлю”, що триває в Інституті проблем сучасного мистецтва, щоб з’ясувати тонкощі творчого процесу, культурного діалогу та застерегти від тотальної комерціалізації мистецтва.  

 

Які найбільші проблеми, на ваш погляд, існують на світовому арт-ринку? Як їх вирішувати?

 

Серж Тірош: Що ж... У світі мистецтва існує кілька проблем. Я говоритиму про дві. Перша — це проблема з моделлю роботи галерей, яка, на мою думку, останнім часом змінюється у доволі тривожному напрямку. Колись галереї були головним місцем, де художники демонстрували роботи, отримували поради, зустрічалися з друзями та колекціонерами, розширюючи свою творчу практику. Галереї були другим домом, а інколи — й єдиним. Сьогодні галереї більше не виконують цієї ролі. Для того, щоб бути успішними, вони повинні бути більш конкурентноспроможними, ефективними, динамічними, щоб працювати з витворами мистецтва як з товаром. Великі галереї постійно ростуть, а деякі стають по-справжньому потужним бізнесом з солідними бюджетами, десятками співробітників, функціонуючи відразу у кількох напрямках: як видавництво, музей, інвестиційний фонд тощо. Вони здійснюють тиск на своїх художників, щоб ті створювали більше робіт, які, відповідно, можна продавати у більшій кількості. І це, на мою думку, шкодить цілісності художнього процесу. Не такі великі галереї, що дотримувалися старої схеми роботи, останнім часом зазнали невдачі і були витіснені великими галереями, які, продаючи роботи відомих митців, отримують більші прибутки, більшу увагу й фінансування.

 

Тут і далі — виставка “Сучасне мистецтво Ізраїлю”

Друга проблема — це зростання витрат на проведення виставок і ведення бізнесу. Стандарти підвищуються, що призводить до різкого зростання логістичних витрат на проведення виставок, перевезення та монтаж, скажімо, інсталяцій. Все стає складнішим, адже твори мистецтва збільшуються у розмірах і вимагають залучення експертів у роботі з ними. Коли йдеться про великі ярмарки чи бієнале, то підготовка до таких заходів вимагає залучення великої кількості людського ресурсу та навичок. Проте світ мистецтва застряг у старій логістичній моделі, майже не використовуючи новітні технології. На щастя, у мене в копродукції є платформа ArtRunners, яка розпочне діяльність за кілька місяців і вирішуватиме деякі завдання з використанням технологій. Це буде онлайн маркетплейс, з яким працюватиметься швидше і приємніше. Він дозволятиме знайти досвідчені компаній, що можуть надати кваліфіковані послуги зі зберігання, перевезення, страхування творів мистецтва.

 

Наталія Шпітковська: Світовий арт-ринок, по суті, є спробою привести національні культурні активи до єдиного знаменника. Талант, віртуозна техніка, нестандартне мислення, харизма і особистість художника не завжди мають першорядне значення в розвитку його кар'єри. Визначальними є популярність, визнання в професійному світі, прихильність впливових колекціонерів, інституцій та фондів. Превалювання брендових галерей і художників ускладнює об'єктивність сприйняття іншого мистецтва. Гроші стають не лише еквівалентом вартості мистецької роботи, а й критерієм оцінки мистецтва. І це, на мою думку, негативний фактор. Багато художників зараз більше прагнуть популярності та зв'язків, стають self-sale, а це впливає на якість мистецтва.

 

Протистояти цьому можуть самі художники і свідомі поціновувачі мистецтва, які звертають увагу насамперед на мистецтво, а не на кількість премій і виставок художника. Однак, при такому підході розраховувати на фінансову ефективність немає сенсу. Арт-ринок, що активно розвивається протягом останніх ста років, встановив чіткі правила. З огляду на обсяг ринку, що зростає, і уніфікацію інформації в глобальних масштабах, «новачки» в більшій мірі будуть йти  уторованими стежками, обираючи перевірені варіанти й безпрограшні бренди.

 

Лілія Тіппеттс: Я вважаю, що однією з важливих проблем є межа видимості та прозорості світового арт-ринку. Приватні угоди на ринку становлять 70-75%, що не йде у порівняння з продажами на відкритих аукціонах. Таке співвідношення створює величезний розрив між державними і приватними оцінками мистецтва. Існують різні інструменти оцінювання економіки мистецтва, особливо для колекціонерів, але вони все одно відображатимуть лише частину більш глобальної ситуації.

 

 

Ізраїль відомий у світі як лідер в IT-технологіях, прогресивних підходів до розвитку економіки. Як цей успішний досвід використовується в сфері мистецтва?

 

Серж Тірош: ArtRunners, платформа, що допомагає вирішити логістични питання по всьому світу, є чудовим прикладом дії стартапів в Ізраїлі. Втім, є ще кілька вдалих проектів. Niio — допомагає зберігати та консервувати цифрові файли. Є також стартапи, що намагаються використовувати технологію  blockchain для вирішення проблем аутентифікації.

 

У роботі з колекціонерами до чого ви апелюєте, на які важелі людської сутності тиснете: збагачення, прагнення бути модними, належати до категорії обраних?..

 

Серж Тірош: Так, до всього перерахованого вище. Але і до інтелектуальної цікавості, фінансової диверсифікації, до покращення способу життя у себе вдома або в офісі, апелюю до тих, хто шукає нову пристрасть.

 

 

Лілія Тіппеттс: Колекціонери послуговуються різними мотивами, збираючи твори мистецтва. Є ті, хто зацікавлений лише у збільшенні її економічної цінності, є й ті, кому будинки з роботами відомих митців підвищують престиж у певному колі, а є й ті, хто цікавляться непересічними особистостями, хочуть поєднати себе з культурою, стати частиною арт-сцени, і, нарешті, є колекціонери, які прагнуть сформувати збірку, щоб залишити спадок. Коли працюєш з колекціонером, важливо зрозуміти мотив, який ним рухає, щоб не стати благодійною платформою, що роздає поради зі стратегії формування колекції.  

 

Якою ви бачите роль інституцій у функціонуванні продуктивного арт-ринку?

 

Серж Тірош: Кожна інституція має власну роль, але все частіше кордони стираються. Є галереї, такі, як музеї, і музеї як галереї. Колись існувало чітке розходження між тим, що було комерційним, і що мало історичне значення. Але не зараз. Я не кажу, що це погано, але важливо те, чи підтримується баланс між комерційною та некомерційною діяльністю. Ризик полягає в тому, що комерціалізації стає все більше. Роль інституцій та благодійних організацій має полягати у збереженні цілісного творчого процесу.

 

Наталія Шпітковська: На прикладі Інституту Проблем Сучасного Мистецтва, можу додати, що у нас працює ціла кагорта відомих в Україні та за кордоном кураторів, наукових співробітників і художників, які здійснюють активну дослідницьку та виставкову діяльність. Інститут дає можливість художникам бути побаченими і поміченими. Некомерційний характер нашої діяльності надає можливість звертати увагу перш за все на мистецтво і ідеї художників, опускаючи питання вартості їхніх робіт.

 

 

Який закон економіки є найбільш дієвим у роботі арт-ринку?

Серж Тірош: Купуй дешевше, продавай дорожче. Створюй імпульс шляхом об’єднання зусиль. Попит і пропозиція — створюй більший попит і  витрачай менше ресурсів.

 

Чи є у вас рецепт того, як зробити сучасне мистецтво популярнішим, ніж класичне?

Серж Тірош: Я думаю, такий рецепт добре відомий. Треба робити сучасне мистецтво весело, влаштовувати шоу і різноманітні заходи, наблизити художника до його аудиторії, підтримувати діалог між глядачами та митцями.

 

На що орієнтується, чим послуговується арт-дилер, коли збирається розкрутити, зробити популярним невідомого художника?

 

Серж Тірош: Існує багато видів арт-дилерів. Ключова відмінність існує між первинними та вторинними дилерами. Первинні дилери зосереджуються на довгостроковій перспективі та інвестують у митця для того, щоб, можливо, отримати прибуток в наступні роки. Вони працюють, щоб підтримувати, скеровувати, заохочувати нині живих художників.

Вторинні дилери мають набагато менше взаємодії з художниками і коротший термін, на якій розрахована їхня зацікавленість роботами митця. Вони не заохочують художників, але вони можуть створювати ринки, наприклад, купивши маєток померлого художника, а потім просувати його шляхом організації виставок, публікацій і покупки робіт на аукціонах. Згодом вони можуть створити великий ринок для художника, який до того, можливо, перебував в тіні.

 

Куратори проекту “Сучасне мистецтво Ізраїлю” — Лілія Тіппеттс, Наталія Шпітковська та Серж Тірош

 

Чи не вбиває талант виховання комерційно успішного художника?

Серж Тірош: Не обов'язково. Це дійсно залежить від художника і його/її цілісності щодо художнього процесу. Деякі художники досягають великого успіху завдяки допомозі асистентів. Деякі знищують роботи, які, на їхню думку, не є добрими, навіть якщо покупець чекає. Все це в руках художника.  

 

Чи є проект в Україні не просто свідченням дружби чи культурним обміном, а й вашим кроком до засвоєння наших митців? Можливо, вам вже подобаються деякі художники, для кого ви б хотіли знайти місце у колекції Tiroche DeLeon Collectio?

 

Серж Тірош: Мені важко сказати щось про українських митців, зважаючи на моє усього лише дводенне перебування в країні. Зараз це неможливо. Втім, проект “Сучасне мистецтво Ізраїлю” я бачу як діалог між двома країнами через мистецтво, як спосіб просування ізраїльських художників. Я дбаю про Ізраїль і за його межами. Це і можливість розділити щось цікаве з українськими глядачами та митцями, шанс  познайомитися з новими людьми, розширити профіль своєї діяльності. І ми сподіваємося надихнути колекціонерів серйозніше ставитися до своїх збірок.

Я знайшов двох митців “середнього покоління”, які мені сподобалися, але я поки не прийняв рішення щодо придбання їхніх робіт. Наступного разу, коли буду в Україні, досліджуватиму молоде покоління ваших митців.