Наприкінці листопада в українських кінотеатрах стартували покази довгоочікуваного анімаційного фільму «З любов'ю, Вінсент» – першого у світі повністю написаного художниками фільму, де кожен із 65000 кадрів – це олійна картина. Українські митці, яким поталанило потрапити до команди творців унікального проекту, діляться цікавим досвідом, приємними спогадами та яскравими враженнями.

 

Як ви потрапили до подібного справді унікального мистецького проекту? Як проходив відбір?

Тетяна Очередько (Київ): Я побачила відео звернення студії до українських митців у соцмережі. Ми з сестрою вирішили спробувати. Підготували портфоліо живописних робіт та, спеціально для цього відбору, намалювали по дві роботи в стилі фільму. Це були портрети батька та бабусі в стилі Noir (чорно-білому) та кольоровому стилі робіт ван Гога. Ми хотіли показати, що можемо професійно працювати в цих двох  стилях одночасно. Адже маємо досвід роботи з графікою (Члени Національної спілки художників України, секція графіки) та з живописом (учасники та лауреати міжнародних пленерів та конкурсів). Приблизно через 6 місяців отримали запрошення на триденний тест до Вроцлава у Польщі. Через тиждень були вже у Гданську на тритижневому стажуванні. Однак, вже через півтора тижні були запрошені до роботи та увійшли до складу команди яка працювала над образом головного героя Арманда. Зі слів Г'ю Велчмана, головного продюсера та сценариста фільму, це єдиний випадок, коли художників до завершення навчального періоду долучили до виробничого процесу. Приємно.

 

Тетяна Очередько. Робоче місце в студії

Усі зображення надано кінодистриб'ютором Kinove

 

Як відбувався процес творення фільму?

Юлія Решетник (Запоріжжя): Спочатку був довгий процес підготовки. За основу фільму взяли 120 картин художника і понад 800 його листів, щоб точніше з’ясувати якими були останні роки його життя. Потім фільм був знятий на плівку з реальними акторами. Зйомки проходили в студії на зеленому тлі, яке потім замінили картинами ван Гога. Але це ще був неготовий кадр. Наступний етап роботи виконували художники, для яких було обладнано 3 студії. Дві в Польщі (Гданськ та Вроцлав) і одна в Греції (Афіни). Кожен художник мав своє місце, де вимальовував свою частину фільму. Кадр проектувався за допомогою проектора на полотні, і художник робив його копію в унікальній техніці ван Гога. Картину виконували олійними фарбами і фотографували після завершення. Кожна секунда – це 12 картин. І останні корективи вносили на комп’ютері.

 

Як вам працювалося з сучасними технологіями, які дозволили створити цей фільм? Що запам’яталося найбільше?

Віталій Мурин (Львів): Фотоапарат, проектор, комп'ютер та програма dragon – це власне всі сучасні технології. Наспраді, складніше, малюючи, думати не статично, а динамічно. Dragon – це достатньо легка програма, яка допомагала у створенні картин і промотуванні намальованих кадрів. Детальний аналіз, кольорові рішенння, синхронізація зі звуком, усі зміни та корективи під час процесу робилися задопомогою цієї програми.

 

Хто керував процесом? Як процес був організований?

Юлія Решетник (Запоріжжя):  Режисерами фільму були Дорота Кобела (Dorota Kobiela) і Г'ю Велчман (Hugh Welchman). Вони постійно перебували в одній із студій і керували процесом створення. Дорота робила неймовірну працю: за день вона проглядала вимальовані кадри всіх художників з трьох студій і вносила свої корективи. Кожна студія мала головних художників – супервайзерів, які постійно були на зв’язку з режисером і керували своєю групою художників. Наші кадри системно перевірялись кожен день, щоб всі картини були намальовані в одному стилі, кольорі, кожен мазок залишався на своєому місці. На початку роботи над новим шматочком фільму художник мав затверджувати у супервайзера кожен кадр. А коли він адаптувався до нової картини і нового образу – перевірка проходила раз на добу.

 

Віталій Мурин. Арман Рулен

 

Що робили українськи митці?

Світлана Гаврищук (Одеса): Завдяки українськом митцям було зроблено 15 хвилин фільму. Ці хвилиночки розкидані по всій стрічці. Ми працювали й над портретними сценами, й над сюжетними розмовами, й над сценами з рухом камери (одні з найскладніших, бо в них рухається не тільки фігура, а абсолютно весь кадр). Навіть дехто з нас робив ключові кадри, це базові кадри, у яких розробляється стилістика і колорит сцени. Українці писали і чорно-білі, і кольорові сцени, але більшість із нас працювали над кольоровою частиною стрічки. Всі художники фільму поділялися на команди, які працювали над різними персонажами. І у кожній команді був хочь один з нас. Відповідно українці зробили свій внесок у творення майже кожного персонажа. Також багато хто з нас працював над так званим «перетворенням», це таке ніби цікаве перетікання однієї сцени в іншу. Їх особливо добре видно на стиках кольорових і чорнобілих сцен. Дуже цікава і творча робота

 

Наскільки цей досвід в галузі анімації для вас важливий?

Світлана Гаврищук (Одеса): Для мене це був перший досвід в галузі анімації. І, я думаю, це спецефічний досвід, він не дуже схожий на працю над звичайною анімацією. Навіть, під час відбору для участі в проекті головним було не це. Більше потрібні були високі професійні навички як живописця. Також важливі були певні особисті якості митця, такі як уважність до деталей, вміння концетруватися довгий час. Ключовою була можливість творця швидко й якісно написати в техніці й стилістиці ваг Гога реальний кадр і уважно підпоряковувати кожен наступний кадр попередньому. При анімуванні ми використовували заздалегіть відзняті з акторами сцени, які ми перетворювали в картини. При створенні першого кадру сцени, було важливо якісно скопіювати манеру Вінсента та інколи органічно поєднати частини його картин зі сценами фільму. Для мене робота над стрічкою, це більше досвід поглиблення в світ ван Гога і роботи в команді.

 

Арман Рулен (Дуглас Бут) – головний герой фільму

 

Скільки малюнків створили особисто ви та скільки часу йшло на створення одного?

Тетяна Очередько (Київ): Всього для фільму я намалювала понад одну тисячу картин-кадрів, приблизно півтори хвилини, адже одна хвилина складається з 720 кадрів. За день, в середньому, я створювала 4-5 кадрів. Ми мали різні рівні складності, тому на створення одного кадру йшла різна кількість часу, однак, в середньому, це займало 2 години. Були кадри які потребували 5-6 годин активної роботи, за день встигала лише 1-2. Працювати потрібно було швидко та якісно, часто залишалася до пізнього вечора, інколи, працювала всю ніч.

 

В цілому, українськими митцями було намальовано приблизно 11 000 кадрів, а це 15 хвилин анімаційної стрічки. Багато хто з нас увійшов до першої 20 художників студії, мали звання художник місяця (Андрій Ковтунович, Ярослав Свірняк, Віталій Мурин, Катерина Очередько).

 

Хто для вас ван Гог та яке ваше особисте ставлення до його творчості?

Марина Савченко (Київ): Для мене ван Гог – це художник для якого живопис був не роботою, а життям. Енергія, колір, стрімкий ритм мазків показують його небайдужість до натури, вводять у світ його полотен. Він зображав не зовнішню форму речей, мінливість світу, а виразною формою, колоритом передавав душу людини, внутрішню сутність предметів і явищ. Це людина віддана своїй справі. Ван Гог – художник, який захоплює мене своєю любов'ю до життя, до світу. Він – геній.

 

Чому для написання фільму обрали саме ці дві живописні техніки?

Анастасія Бонішко (Львів): У фільмі існують дві живопистні техніки (гризаль і колір), оскільки історія про смерть Вінсента зображається у двох часах. Сюжет переносить нас від останніх днів ван Гога до його минулого, дитинства. Саме кадри з минулого створені у чорно-білій техніці, що виглядає надзвичайно ефектно, і дає глядачу зрозуміти де минуле, а де теперішнє.

 

Ярослав Свірняк. Лікар Мазері

 

Картини написані в техніці ван Гога. У чому її особливості?

Ярослав Свірняк (Львів): Перед початком роботи над фільмом я провів грунтовне дослідження життя ван Гога: перечитав листування, вивчив етапи творчості, заглибився в дослідження техніки живопису. Його імпресіоністична манера, характеризується рельєфністю мазка, який доповнюється багатством кольору і настроєвим навантаженням. Для мене, як художника, було надзвичайно важливо заглибитись в особливості стилю, його живопису, щоб професійно відтворити творчість в анімації. Для цього під час навчання ми копіювали його роботи, звертаючи увагу, у першу чергу, на кольорову палітру.

 

Якими були межі вашої творчої свободи?

Катерина Очередько (Київ): Найбільшої творчої свободи, в рамках концепції фільму, я досягала під час створення keyframe. Keyframe – це ключовий кадр, на якому я розробляла антураж сцени, кольорову гамму, тональність кадру, фактурність, кількість та характер мазків. Саме на цьому етапі, важливим є вміння адаптувати стиль роботи ван Гога до задач та можливостей ручної анімації, руху персонажів, особливостей самої сцени фільму. Адже keyframe – це основа для створення the first frame та роботи багатьох інших аніматорів, що безпосередньо, анімують розроблену тобою сцену.

 

У чому особливості роботи в такому великому колективі митців?

Катерина Очередько (Київ): Головна особливість, на мій погляд, це вміння працювати в команді.

 

Бути готовим допомогти іншим, працювати до досягнення потрібного результату, навіть якщо для цього необхідно малювати по 12 годин щоденно. Це вміння знаходити спільну мову долаючи мовні бар’єри враховуючи культурні особливості та традиції. Адже в студії працювали художники з приблизно з 19 країн світу.

 

Приємно відчувати, що ти є частиною чогось нового, чогось більшого за тебе, що тільки народжується та вперше створюється. Бути серед людей, які до нестями, як і ти, закохані у мистецтво, колір та живопис.

 

Катерина Очередько на робочому місці

 

У чому ви шукали натхнення?

Віталій Мурин (Львів): Працюючи пліч-о-пліч з художниками цілого світу, ти мимоволі черпаєш натхнення для вагомої праці. 9 місяців були наповнені спілкуванням та сприяли творчому і духовному розвитку. Це саме та атмосфера, у якій емоції давали поштовх творити.

 

Фільм «З любов’ю, Вінсент» дає змогу подивитися на живопис з нового боку у різних сенсах: це і можливість у незвичний спосіб відкрити для себе творчість великого майстра, але також і цікаве застосування живопису в сучасності. Яке ваше бачення живопису у 21 столітті?

Марія Шепеленко (Київ): Створення фільму «З любов'ю, Вінсент»  – дійсно безпрецедентний приклад використання живопису в сучасності. Я б навіть назвала його божевільним, адже в наш час, коли темпи щодня зростають, коли життя вимагає найраціональнішого використання ресурсів, створити фільм, де кадр за кадром намальовано олійними фарбами вручну, – це або божевілля, або просто неймовірна пристрасть і любов до мистецтва. Це характерна риса справжнього митця. Важко також знайти однодумців у цій справі, тих, хто повірить у те, що такий проект матиме сенс і успіх. Образ живопису на сьогоднішній день, на мою думку, це образ правди, свободи. Складно не погодитися з тим, що зараз живопис (та й будь-яка інша течія мистецтва) руйнує все більше кордонів, порушує теми соціально складні, замовчувані: насильство, політичні проблеми, природні катаклізми, проблеми гендерної ідентичності – усе це, на мою думку, зараз становить основний образ сучасного живопису. Щодо майбутнього не хотілося б давати жодних прогнозів. Адже із кожним роком з'являється все більше нових подій та завдань, час починає плисти із просто неймовірною швидкістю, а еволюція будь-якої з течій мистецтва зазнає кардинальних змін та набуває нового сенсу. Є ті, хто бачить майбутнє виключно у комп'ютерній графіці, інші лишаються вірними традиційним видам образотворчого мистецтва, таким як живопис, рисунок, станкова графіка і т.д. Щодо мене, я завжди захоплювалась чудовими роботами митців-представників і першої, і другої групи. Однак рух пензлем, його «живість», схожа на ту, що є в настінних малюнках печер або таємничих знаках прадавніх народів, це вже неповторне, унікальне явище.

 

Що найбільше запам’яталося вам з роботи над фільмом?

Марія Шепеленко (Київ): Запам'яталося все й одразу. Перший напружений тиждень тренінгів, знайомство із неймовірною командою художників, песик режисерки Дороти – Фредо із вушками в фарбі, розмови з колегами, що переважно складалися із таких дивних слів та абревіатур як «ПАВС», «ПАД» або «фрейм», прусська синя фарба, тюбик якої завжди закінчувався найпершим з усіх, неймовірні відчуття при перегляді своєї готової сцени на кілька секунд, яку ти з місяць малювала... І багато-багато іншого.

 

Яка ваша улюблена зі 120 картин ван Гога, використаних у фільмі?

Марія Шепеленко (Київ): Надзвичайно складно обрати щось одне з-поміж усіх картин ван Гога, однак, мабуть, це буде його полотно «Маргарет Гаше в саду». Це особлива для мене картина, адже я надзвичайно люблю нагромадження рослин, кольорів, речей. Зазвичай, намагаючись зобразити сад, польові квіти або сплетіння гілок дерев, дуже важливим є не створити «каші» з усіх деталей, якось відчути, де треба зупинитися й припинити деталізувати. Захоплення викликає, звичайно, й людська постать в типовому стилі художника: в ній відчувається легкість, простота, та водночас величезна праця і внутрішнє інтуїтивне чуття, що дозволяють створити це геніальне «спрощення». Ця картина для мене – один з найважливіших прикладів для наслідування. Вона також була однією з картин-референцій під час роботи над більшістю сцен із якими працювала.

 

Студія в Гданську

 

Чи є сенс створювати подібні фільми про інших митців?

Катерина Очередько (Київ): Важчаю, що так. Адже такий підхід формує особливе враження від фільму, глибше занурює глядача у світ митця, підсилює емоційне сприйняття, ширше знайомить з матеріальною культурою того часу. Мало хто має змогу на власні очі ознайомитися з багатьма роботами художника, а фільм дає таку можливість. У цьому випадку, за 90 хвилин побачити 120 робіт. Процес створення фільму довгий та складний, знадобилося 6 років від моменту написання сценарію до прем’єри фільму, однак воно того варте.

 

На мій погляд, є що розвивати та вдосконалювати в цьому напрямку, є митці про яких хочеться зняти такий фільм. Адже таким чином ми, сучасники, висловлюємо свою подяку митцям та їхньому творчому спадку.

 

У чому особливість цього проекту для вас особисто?

Анастасія Бонішко (Львів): Проект «З любов'ю, Вінсент» я знайшла зовсім випадково, це була доля. Давно мріяла зробити щось подібне по масштабу. Якраз у той час перечитала книжку Анрі Перрюшо «Життя ван Гога». Всесвіт напевно якось готував мене до цього. І от, потрапивши перший раз в студію у Вроцлаві і спробувавши проанімувати шматочок фільму, зрозуміла що це моє. «Loving Vincent» – це проект, який не залишить байдужим нікого, хто хоч трохи цікавиться мистецтвом. А саме для мене це здійснення мрії.

 

Що ви здобули для себе в процесі роботи?

Андрій Македон (Чернігів): В первую очередь я приобрел навыки дисциплины, ведь, когда работаешь в команде, это очень важно, а во вторых я получил огромный опыт в общении с прекрасными людьми и художниками со всего мира!

 

Українська група митців, які працювали над фільмом «З любов’ю, Вінсент»

 

Яке майбутнє робіт, створених для фільму?

Тетяна Очередько (Київ): Роботи, що були створені для фільму, експонуються у різних країнах світу. Також деякі з них можна придбати через головний сайт.

 

Наприклад, зараз діє виставка в Музеї Noord Brabants Museum в Den Bosch в Нідерландах. Де експонуються 120 картин створених для фільму, можна ознайомиться і з самим процесом їх створення. Також, окремою експозицією в рамках цієї виставки, експонуються мої кадри разом з кадрами ще трьох художників студії. Приємно, коли твою роботу високо цінують. Одночасно з нею діє виставка у Гданську в Oliwskim Ratuszu Kultury, Польща.

 

Чому цей фільм важливий?

Катерина Очередько (Київ): Для кожного фільм «З любов’ю, Вінсент» може бути  важливий з різних причин.

 

Для когось як приклад вдалого поєднання двох різних мистецтв – кіно та живопису, або тому, що зроблений в стилі робіт художника. Може, тому, що є першим повнометражним анімаційним фільмом, намальованим вручну олійними фарбами, у світі в час комп’ютерних технологій, коли життя пришвидшується, темпи та продуктивність збільшується. Для когось фільм порушує актуальні питання, або  надихає рухатися до своєї мети.

 

Для мене він важливий, бо  наголошує на цінності людей які з тобою поряд, що підтримують та надихають.