Журналістка та мистецтвознавиця Катерина Рай побувала у ізраїльському місті Тель-Авіві і  розповіла про його скульптуру ART UKRAINE.

"Велосипедні осі", скульптура.

Усі зображення надані авторкою

 

Зізнаюся, що скульптура – це моя пристрасть. У формі розкривається сенс – я вірю в це і тому кожного разу, де б не була, звертаю увагу на міську скульптуру, спостерігаю за життям об’єктів, які існують в містах, доповнюючи своєю присутністю їхню унікальність. Так сталося, що цього літа мені пощастило побувати в Ізраїлі, і, як виявилося, його жителі теж розділяють повагу та любов до скульптури. Тель-Авів. Це місто я могла б назвати містом контрастів та впорядкованого хаосу. Коли потрапляєш сюди – з перших годин можна трохи розгубитися через скажений ритм на вулицях. Але потім, коли вливаєшся у хвилю, тобі відкриваються місця, які формують його неповторність і в них не обійтися без скульптурних ансамблів. Яскравим прикладом того, що мистецтво може існувати на вулицях міста без особливих причин, слугує скульптурна композиція на площі Габіма (Habimah Square) “Велосипедні осі” – металева конструкція з трьох круглих  частин, що об’єднані між собою. Скульптура створена на честь сторіччя Тель-Авіва та на честь побудови перших 100 км велосипедних доріг. 

 

На бульварі Бен-Гуріон є електричний ліхтар із металевим  світлом. За задумом автора, варто подивитися на таке звичне для нас явище як світло з іншого боку – для цього він вирішив  презентувати світло  як предмет, якого можна торкнутися, нічого не побачити крізь нього – він важкий та темний. У дворі Тель-Авівського музею образотворчого мистецтва TelAviv Museum of Art (ТАМА) розмістили цілу оазу для поціновувачів серйозної скульптури: по-перше, робота Генрі Мура Reclining Figure 1969-70 (з написом “подарунок друзів з Лондона”) просто вражає.

Генрі Мур, Reclining Figure, 1969-70, скульптура.

Поруч «Жертвопринесення Іцхака». Відомого ізраїльського скульптора Менаше Кадишман. 1982-1985 рр. У 1995 році він був нагороджений державною премією Ізраїля. Цією скульптурою розпочався його пізній період у творчості, що мистецтвознавцями окреслений як “неоекспресіоністський”. На вибір релігійної теми вплинув випадок з його приватного життя – річ у тому, що сина художника було призвано в армію на ліванський фронт у жовтні 1982 року. Для Кадішмана «Жертвопринесення Іцхака» стало символом страшної реальності війни, яка змушує  батьків розлучатися з синами, жертвуючиїх на вівтар своєї країни. Скульптури жінок, які народжують, були покликані підкреслити той біль, з яким з'являються на світ сини, що йдуть потім на війну. У той час, коли всі ранні роботи в історі мистецтва зображували біблійну історію в момент втручання янгола, що зупинив руку праотця Авраама і замінив жертву на барана, в інтерпретації Кадішмана в жертву приносять не тварину, а Іцхака. Для скульптора Іцхак став символом всіх Ізраїльтян, які загинули в бою, і жертв військових конфліктів у всьому світі. У скульптурній композиції, яка стоїть до сих пір перед будівлею Тель-Авівського музею, голова Іцхака лежить на землі, поруч вертикально стоїть голова барана на тлі фігур двох скорботних жінок.

Менаше Кадишман, Жертвопринесення Іцхака, 1982-1985, скульптура.  

 

У дворі музею ще кілька робіт представників класичної світової скульптури, серед яких особливо цікаві “Дві сидячі фігури” Ліна Чедвіка 1973, робота автора Дова Фейгіна “Тварина", 1958. Думаю, не всі з вас знають, що цей скульптор був народжений у Луганську в 1907 році. Його дитинство пройшло в хаосі революції 1917 року. У 1923 році він вступив у лівий сіоністський молодіжний рух Га-шомер Ха-цайр (івр. ‏«юний страж»), через рік це рішення призвело до його арешту та заслання до Казахстану. Через втручання Червоного Хреста покарання Фейгіна було замінено на депортацію.У 1927 році він прибув до Палестини. Навчався в Парижі, у Національній школі мистецтва з 1933 по 1937 рік. У 1948 році він приєднується до художньої групи «Нові горизонти» (Ofakim Hadasim), заснованої Йосипом Зарицьким. У 1948 і 1962 рр Фейгін був учасником Венеційської бієнале. Через його освіту та зв’язок з лівими групами, Фейгін розробив етичний світогляд, заснований на принципах колективної справедливості, братерства та переконання в тому, що добробут людини залежить від гармонійного суспільства. Роботи цього автора частіше мають абстрактний характер, він часто використовує метал, як матеріал своїх скульптур. Його твори носять часткове відбивання сюрреалізму, конструктивізму та мінімалістських композицій. Під впливом того ж Ліна Чедвіка, Фейгін створює серію геометричних  композицій, зварених  залізних об’єктів, складених з гострих  кутів, відкритих та закритих з алізних дуг, шпилів.

Дов Фейгін, Тварина, 1958, скульптура. 

  

 

До речі, щодо зв’язків ізраїльських художників з Україною: роботу однієї з відомих сучасних ізраїльських скульпторів Тетяни Премінгер, роботи якої прикрашають вулиці Тель-Авіва та інших міст Ізраїля та світу, можнапобачити в Каневі. У 2016 році Премінгербула запрошена як учасниця на міжнародний гранітний симпозіум мистецького об’єднання Червоне Чорне. Там вона створила роботу “Покров”, якою, до речі, Премінгер мала честь бути представленною в міжнародному журналі “ARTPREMIUM” у списку відомих ізраїльських скульпторів.

Тетяна Премінгер, Покров, 2016, скульптура.

 

До слова, Канів, куди цього літа мене теж занесло, є гарним прикладом того, як місто може набути нового звучання завдяки сучасній скульптурі. На набережній Канева, неподалік від Тарасової гори, знаходиться парк симпозіумних скульптур, створення якого належить до вже згаданого мистецького об’єднання «Червоне Чорне». Тут посеред більш ніж 20 об'єктів вуличної скульптури можна побачити роботи таких відомих українських скульпторів як Володимир Кочмар (Харків), Олександр Дяченко (Київ), Олег Капустяк (Львів), а також  роботи іноземців Алессіо Рінальді (Італія), Томаса Оливи (США) та інші.

Володимир Кочмар, скульптура.

 

Скульптури знаходяться у відкритому для огляду місці, на території готельного комплексу Княжа Гора. Там також є галерея сучасного мистецтва, де зараз можна подивитися величезну виставку Олександра Бабака, що розмістилась на двох просторих поверхах. Помандрувавши такими місцями, неможливо приїхати додому з порожніми руками. Результатом натхнення став наш з колегами (Мариною Радинською та Світланою Старостенко) проект Volume Park (парк сучасної скульптури на Оболонській набережній у Києві), що сьогодні може порадувати вас світловою інсталяцією (Василь Грубляк “Пульсар”), бронзовою скульптурою (Олексій Золотарьов “Вухо”), ленд-артом (Гундега Евелоне “ТМ” та “С”) та іншими не менш цікавими  художніми творами. Тож сподіваюся, що мандри й надалі надихатимуть на створення, а вже наявні проекти стануть у пригоді мандрівникам з інших країн.

Олександр Дяченко, скульптура.

 

Про авторку:

Катерина Рай – журналістка, мистецтвознавиця.