Виставка Демієна Герста у Венеції: стара казка на новий лад

11.04.2017

Довгоочікувана персональна виставка одного з найдорожчих, найбільш неоднозначних митців сучасності продемонструвала довершену техніку створення міфу. Демієн Герст витратив десять років на те, щоб вкотре наробити галасу передовсім тим, що він став іншим. ArtUkraine знає подробиці.

Вчені, від Галілео до Ньютона, й заможні люди, що цікавилися мистецтвом та історією, завжди могли похизуватися зібраннями, у яких було все, що завгодно: від кістки Єдинорога до кришталевого шару для пророкувань, від зілля для гарного самопочуття до текстів алхіміків.

Виставку Демієна Герста «Скарби з місця загибелі «Неймовірного» (“Treasures from the Wreck of the Unbelievable”), що відкрилася 9 квітня у венеційському Палаццо Грассі та Пунта-делла-Догана (виставкова зала та центр сучасного мистецтва у Венеції, у яких розміщується колекція сучасного мистецтва Франсуа Піно − ред.), можна було би прирівняти до однієї з таких колекцій, до тих нагромаджень з тисяч речей, які збирав кожен інтелектуал, у ті часи, коли поміж людей побутувала віра в універсальність культури й у те, що кожен з нас, окремо, може оволодіти всіма знаннями, які розкриває перед нами світ. Втім, виставка Герста – величезне й нерівномірне скупчення об’єктів, що мають мало спільного.

Демієн Герст, батько молодого Брітарту, після кількох років скромних групових виставок та ретроспектив постає перед нами з новою гігантською виставкою, яка вперше займає одразу дві локації. Проект знайомить нас із зовсім іншим Герстом та зовсім іншим мистецтвом. Тут немає жодних провокацій, тварин, наркотиків, різнобарвних кружалець. У цьому сенсі ставка висока, адже саме відмова від арт-сцени здобула йому визнання, небажання вдаватися до повторень, якщо тільки вони не принесуть збагачення. Схоже на те, що так само як Гагошян (Ларрі Гагошян - засновник галереї сучасного мистецтва Gagosian Gallery в Нью-Йорку, у якій в 1995 році відбулася перша персональна виставка Герста - ред.) 20 років тому, щедрий Піно надав необмежені кошти.

Історія проста: у 2008 році біля східного узбережжя Африки було віднайдено остов затонулого судна, яке належало Сіфу Амонтану II, вільновідпущенику з Антіохії, що жив між I та II століттями нашої ери. Визволившись із рабства, він зібрав величезні статки з творів мистецтва, ювелірних виробів, антикваріату, воєнних трофеїв. Скарб було завантажено на корабель, з метою доставити його до храму, але йому не судилося прибути у пункт призначення. Далі − нещодавнє відкриття, завдяки якому дорогоцінні артефакти із морських глибин повернулися на світло, деякі з них − дуже пошкодженими. Те, що ця історія є цілковитою вигадкою, − не суттєво. Оповідь та виставка, що на ній ґрунтується, стоять по той бік невідповідностей.

Отже, маємо триєдність: скульптури, відновлені до стану новизни; оманливі скульптури, що нібито побували на морському дні; відео або фотографії їхньої реставрації. Тут розмір має значення: від крихітних золотих скульптур до 18-метрового гіганта, що височіє у дворі Палаццо Грассі (Демон з Чашею). Як і матеріали: золото, срібло, бронза, чорний та білий граніт.

Фото: Veditu

Створити, представити публіці історію, казку − ось те завдання, від якості виконання якого залежить успіх чи провал усієї виставки. Поруч із технічною складовою, вартістю виробництва цієї велетенської дивовижі, що її складно відрізнити від справжнього зібрання старовини, варто відмітити враження, яке виникає від побаченого, − ніби під час відвідин химерного археологічного музею. Ефект підсилюють декоративні елементи, наприклад, шкатулки з фальшивими рідкісними ракушками. Вони менш драматичні, ніж решта експонатів, тож їхня вартість навряд буде високою, проте їхня присутність є важливим елементом витворення подоби музею.

Матеріали традиційні, у творах присутній аспект, що відсилає до вже знайомого досвіду. Своє здивування розміром, коштовністю скриньок ми висловлюємо дуже добре пропрацьованою мовою вигадки, що створює цей надлишок фантастичного синкретизму, між міфом та мультиплікацією, сюрреалізмом та дорогоцінностями, богами та монстрами в колекції див вигаданого світу, що заслуговує на довіру. Тож іграшка, робот у скляній коробці, весь із золота, безумовно може репрезентувати божественність і неймовірне вміння штучно зістарювати твори за допомогою іржі, морських губок, водоростей, черепашок, настільки ж фейкових, наскільки вони перетворюють його на правдоподібну морську знахідку.

Казки, оповідання, на зорі людства були необхідні для розпізнавання, ритуалізації, здолання реальних та уявних загроз, для відновлення єднання з природою. Навіть з появою роману оповідь зберегла, за В.Бенджаміном, її функцію: «з одного боку − сенс життя, з іншого − мораль історії». Саме це пропонує виставка Демієна, казку та гру, що знову виводить сучасне мистецтво в сферу обговорення, з його концептуальною природою, мінімалізмом художнього висловлювання та простору, що його містить. Звичайно, виходячи з запропонованого досвіду, громадськість не може сказати: «Я теж так можу!». Чи принесе це задоволення на ринку?

Contemporary Art Огляд Італія Виставка