Втечі та мандрівки Поля Гогена

7 червня виповнюється 169 років від дня народження митця, який не визнавав ні географічних, ні творчих  кордонів. Згадуємо мандрівки генія, які відіграли в його житті визначальну роль.

 

“Я видатний художник і знаю про це, адже так воно є”, − аргументація, з якою важко сперечатися. Поль Гоген був переконаний у тому, що ніщо не завадить йому шукати власну мистецьку мову, яка б базувалася на глибинному, підсвідомому, що зберігає свідчення про коріння людини, а не на набутих нею умовностях. Щоб пізнати щось нове, треба звернутися до витоків. Саме з цією метою Поль Гоген подорожував екзотичними французькими колоніями, але знаходив під час мандрівок не лише натхнення…

 

Першою і, без сумнівів, найважливішою подорожжю Гогена був переїзд із Парижа в Ліму (Перу), коли йому не було ще й року. Мешкаючи у родичів матері, виховуючись у заможному середовищі та ще й серед тропічного раю, хлопчик всотував яскраві насичені кольори, які згодом спливуть у його пам’яті. Під час перуанського громадянського конфлікту 1854 року троюрідний дядько Гогена втрачає владу, тому Поль з матір’ю та сестрою змушений повернутися назад до Франції. Пізніше буде навчання у Морехідному училищі, плавання по всьому світу у статусі лоцмана… Мине 15 років і на Гогена чекатимуть нові відкриття, за якими можна простежити формування його неповторного стилю.

 

Понт-Авен, Бретань, 1886 рік

У 1882 році, коли Гоген доволі успішно працював біржовим маклером, а у вільний час займався мистецтвом й вже навіть продавав свої картини, стався обвал фондового ринку, за цим криза спіткала й арт-ринок. Гоген, який все більше розумів, що хоче займатися саме мистецтвом, вирішує переїхати з родиною до Руана, де й жити дешевше, але найголовніше − там можна зустрітися з Камілем Піссаро, одним з основоположників імпресіонізму, вчителем і натхненником. Втім, родина митця руйнується через злидні, він повертається у Париж, а звідти вирушає у Понт-Авен, до, як би ми зараз казали, арт-резиденції − імпровізованої, просто неба і поруч з морем. Чудовий боксер і фехтувальник, Гоген весело проводить час серед молодих художників, знайомиться з Чарльзом Давалем, з яким разом не лише шукатиме пригод у Панамі, а й сформулює новий мистецький напрямок − синтетизм. Знову повернувшись до Понт-Авена, художник остаточно зрозуміє, що більше його з імпресіонізмом, який став надто поверхневим, позбавленим символізму,  нічого не пов’язує. Прикладом живого начала, природності для Гогена стало мистецтво Африки й Азії.

 

Поль Гоген. Морське узбережжя, 1887 р. 

 

Таїті, 1891 рік

Після періоду травматичної дружби з Вінсентом Ван Гогом, неоднозначно сприйнятої публікою виставки у Парижі, Гоген вирішує шукати натхнення і більш вільну атмосферу на Таїті. Художник проводить благодійний аукціон, щоб зібрати необхідні кошти, перед від’їздом відвідує дружину з дітьми, обіцяючи знову об’єднати родину й повернутися новою великою людиною. Проте повністю відсторонитися від європейської цивілізації у митця не виходить. Навпаки, його розчаровує побачене у Папеете, європеїзованій столиці колонії, де й не чутно духу примітивної ідилії. Гоген влаштовує собі помешкання й майстерню в 45 кілометрах від міста й починає працювати над роботами, які буде визнано одними з кращих у всьому його доробку. Екзотична чуттєвість картин Гогена вразить паризьких мистецтвознавців і його друзів-колекціонерів. Таїтянський цикл вирізнятиметься дивовижною гармонією кольору і форм, неймовірними жіночими образами, які навіть роздягненими залишатимуться цнотливими, бо поводитимуться природно і невимушено. Гоген у повній мірі використовує реальність для чистої творчості, поєднуючи алюзії на твори імпресіоністів, емоції та власну символічну мову. Колір виходить на перший план. Його революційні поєднання стають більш промовистими, ніж, скажімо, оригінально вигаданий сюжет. Один з найбільш промовистих цьому прикладів − робота Aha oe feii? (Ти ревнуєш?), яку й сам Гоген вважав неперевершеною.

 

Дев’ять робіт із циклу він надіслав у Копенгаген на виставку, допрацьовуючи ще сімдесят. Перед поверненням до Франції митець став батьком ще одного малюка, народженого від нього молодою таїтянкою. Крім того, у художника почали проблемі зі здоров’ям, пов’язані, на думку біографів Гогена, із сифілісом.

 

Поль Гоген. Ти ревнуєш? 1892

 

Знову Таїті, 1895 рік

Ця подорож стала втечею. Від суворих критиків, шлюбу, що так і не вдалося врятувати… Гоген вирішує на кілька років оселитися під пальмами у власному будинку, щоб іще глибше перейнятися життям колонії. Він будує величезну студію, купує коня, щоб відвідувати Папеете, працює редактором у газеті. У творчості митця починається новий етап − захоплення скульптурою. Протягом першого року свого вже другого перебування на Таїті Гоген не працює з живописом взагалі. Жодної картини. Лише різьблення по дереву, поєднання місцевих традицій із християнськими мотивами, що підкреслює універсальних релігій. Стан здоров’я художника погіршується. Гоген дізнається про смерть дочки. Все це в купі з постійними фінансовими труднощами призводить до важкої депресії. Тому монументальну роботу “Звідки ми походимо? Хто ми? Куди ми йдемо?” Гоген завершує з переконанням, що вона є його найкращим твором-заповітом. “Свій намір скоїти самогубство я збирався здійснити у грудні. Але я захотів перед тим, як померти, створити величезне полотно, сюжет якого вже склався в моїй голові, і протягом місяця я працював наче одержимий і вдень, і вночі”, − пригадував потім митець. Форма виконання цього твору асоціюється з фресками доби Відродження. Численні ескізи свідчать про те, що Гоген продумував кожну деталь цієї епічної роботи, що розповідає про цикл людського життя. Тут є посилання на попередні твори митця, ідеальне поєднання різних елементів в одне ціле, гармонія думки та пластики. У цей період Гоген такж експериментує з керамікою та монотіпією.

 

Поль Гоген. Звідки ми походимо? Хто ми? Куди ми йдемо? 1897

 

Маркізькі острови, 1901 рік

Останній притулок митця. На Маркізькі острови Гоген приїхав у пошуках натури, яка, за його словами, стає все більшою рідкістю. Проте на митця знову чекає розчарування. Місцеві племена підпали під владу місіонерів. Й тут європейська цивілізація не дала спокою Гогену. Втім, залишившись на острові Хіва-Оа, художник купує ділянку землі, споруджує дім, знаходить чергову коханку й починає засівати бунт. Під впливом Гогена місцеве населення відмовляється здавати дітей в церковні школи і все більше нагадує про несправедливість, яку повсякчас скоюють зайди.

 

Активне громадське життя заступає Гогену творчість. Здається, що її кульмінація вже сталася, тож майстру залишається лише рухатися в обраному напрямку. Зосереджуючись на пейзажах, натюрмортах і портретах, художник поглиблює теми, й надалі працює з кольором, але не з технікою. Часто хворіючи, вірогідно, передчуваючи смерть, Гоген наповнює свої роботи символікою полінезійського потойбіччя. Він встигає написати хаотичні мемуари, підбурити островитян до несплати податків і раптово йде з життя, ніби раптом вирушивши у нову мандрівку...