Між Україною та Японією спільного мало, навіть якщо це стосується мистецтва. Але щось все ж таки є – наприклад, виставка «We always talk about some topic» Катерини Берлової в колаборації з Атсуші Ямамото, що відкрилася в Малій Галереї Мистецького Арсеналу.

 

Тут і далі – фото Юлії Беби з виставки

Відео на екранах першого залу змушують глядачів затриматися і бодай двічі переглянути його. Але й після кількох переглядів дві роботи японського художника для декого можуть так і залишитися не зрозумілими. Лише назви можуть дати натяк на те, що ж мав на увазі художник, бо роботи в Японії не описують та не пояснюють. Про це розповіла Катерина Берлова, яка на два місяці занурилася в світ японського мистецтва під час перебування на резиденції в ART CENTRE ONGIONG у Токіо. Саме Японія об’єднала двох художників з різних світів в одній експозиції.

 

Свої твори митці там не пояснюють, хоча й часто використовують ті ж самі візуальні засоби, що і європейці. За словами Берлової, іноді це дуже бентежить: може скластися враження, ніби вони копіюють форму, не вкладаючи в неї жодного змісту. Втім, про роботи свого японського колеги художниця розповідає із захопленням:

«Я була на резиденції в ART CENTRE  ONGOING, де ми з ним і познайомилися. Він погодився допомогти мені. Коли я прийшла до нього додому, я дуже здивувалася. У нього дві кімнати завалені різним мотлохом, дуже дивним мотлохом: латексні костюми, накладні носи, перуки – чого там тільки не було. Він відповів, що йому це все потрібно для відео. Вони мені дуже сподобалися. Мені здається, що Атсуші – представник сильного японського мистецтва. Ця його робота, де він танцює і дивиться в одну точку, дуже схоже на розмову на якусь тему. Тут навіть не потрібно більше нічого пояснювати. І назва цього відео стала ідеальною назвою для виставки».

 

Ямамото також допоміг українській художниці з її проектом «У здоровому тілі…». У цій відео-роботі розгортається вкрай незвична для нас картина: чоловік займається спортом на кладовищі: розминається, присідає та бігає колами поміж могильними плитами. «У Японії всі бігають, всі займаються спортом. Я побачила хлопця, який бігав цвинтарем. Думаю: “Це ж турбота про фізичне тіло на кладовищі, де ти розумієш всю безглуздість цього заняття”. Я попросила Ямамото мені допомогти з відео. Він чудовий актор і дуже природньо побігав по кладовищу, ніби щоранку цим займається», – поділилася Катерина.

 

Перебуваючи в оточенні формального мистецтва, Катерина Берлова принципово займалася концептуальним. Її інсталяція та відео в другому залі галереї, інспіровані традицією «кінцугі» – це не просто розбиті та склеєні чашки. І хоч ідея з’явилася в Японії, художниця не відмовляється пояснювати свою роботу: «Я не використовувала золото для склеювання, взяла взагалі інший матеріал, але це все не важливо – мені просто сподобалася ідея. Філософія всього цього обряду – в цінності індивідуальної травми. Бо вона виявляє сутність. Я подумала, що дуже круто взяти сервіз з абсолютно однакових чашок, без жодних відмінностей, які просто наштамповані на заводі, і розбити їх. Коли я їх розбиваю одним і тим самим рухом, вони розлітаються на різні шматочки і стають зовсім різними. Моя робота про неочевидність відмінностей і помилковість першого поверхового погляду».

 

 

Простежити усі відмінності, непомітні на перший погляд, ознайомитися з японським мистецтвом та просто поговорити на якусь тему можна на виставці «We always talk about some topic» в Малій Галереї Мистецького Арсеналу до 29 вересня.

 

 

Про автора

 

Юлія Беба – постійний автор ART UKRAINE. Працює в журналістиці, пише про сучасне мистецтво і культуру. Займається фотографією, знімає для українських видань. Робить власні проекти.

 

Юлія Беба