Ярослав Чернівчан – постійний автор проекту «А4, Кулькова ручка», народився у 1955 році в селі Оршівці Чернівецької області, там живе й продовжує займатися мистецтвом нині. Про те, як творчість визначає вектор життя — далі, простою та щирою мовою таланту з народу. 

Коли ви почали малювати?

Почав малювати ще в школі, двічі поступав у Вижнецьке училище прикладного мистецтва, але обидва рази мене «зарубали», не проходив по конкурсу, в результаті в певний момент в мене відпала охота туди поступати і я зайнявся спортом. А через пару років, коли вже женився, знов все це нахлинуло, і я знову почав малювати.

 

 

Одразу почали кульковою ручкою малювати?

Ні, малював олівцем, а потім коли поступав в заочний народний університет імені Крупської,  то там вимагали малювати пером, тушшю, туші в мене не було і я перейшов на кулькову ручку. Вона дуже цікава, дає такий ефект, як у офортів Рембрандта або графіки Шишкіна, такий блиск. Я сильно люблю графіку, бо медицина мене признала дальтоніком. Тому в армії я не міг бути сигнальщиком. Колір я бачу, але по-своєму, ну ви ж бачили мої картини. Але медицина офіційно заявила, що я дальтонік, тому я навіть права не зміг отримати на мотоцикл. Ну дальтонік і дальтонік, тому я вирішив зайнятися графікою. Хоча «зайнятися» це занадто голосно звучить, просто став малювати графіку. Бо я люблю малювати і все тут!

 

Крім офіційної освіти була ще якась?

Я постійно займаюсь самоосвітою, бо я про мистецтво більше люблю читати, аніж навіть малювати. Це такий парадокс. Журнали виписую «Юний художник», «Художник», «Образотворче мистецтво». Я жив колись коло бібліотеки, і все дитинство провів між нею і стадіоном. В бібліотеці читав всі журнали, що якось пов’язані з мистецтвом «Юність», «Україна», «Огонёк», «Советский союз», всі журнали читав, хай навіть і сільсько-господарські, де була хоч частинка про образотворче мистецтво. І от якщо таке знаходилось, то я читав, збирав, іноді варварські видирав. Перечитав енциклопедії: Українська Радянська Енциклопедія, Большая Совєтская, за всіх художників які там було.

 

 

І в армії малювали?

Так, малював. Для совєцького солдата вміння малювати дуже цінувалося, особливо командирами. Це ж агітації скільки можна було намалювати! В часи Брєжнєва мене як раз призвали, служив я в Прибалтиці, це приблизно 1975 рік. Звичайно, що там я бігав в Музей латиського мистецтва та Музей російського мистецтва в Ризі. В мене був товариш Єфремов Олександр Петрович, який закінчив в Ленінграді художнє училище, потім він працював викладачем, а тоді його забрали в армію, і він був фанат малювати та співати опери, звісно ми здружилися, і він відкрив для мене багато нюансів в малюванні.

 

А дємбєльські альбоми малювали?

Ой! Нє, не малював. Перш за все собі не малював. Бо якби намалював собі, то треба було б всім зробити. Тому я вирішив, що ні собі ні їм малювати не буду. Бо мене і так все це забембало. Малювали ті, хто не займався оформітєльством, а я і так постійно малював.

 

 

Після армії ця корисна навичка згодилася?

Після армії я повернувся в село, і пішов працювати інструктором по спорту, бо я ще дуже атлетику любив. Потім був ковалем, в Чернівцях працював оформлювачем в депо, тому так, знадобилася. Згодом пішов на млин при хлібокомбінаті і застряг там на двадцять років, женився, і як раз почав вчитися в ЗНУІ, безолаберно жив, отак і дожився до сьогоднішнього дня. Як говориться, капєц та й годі.

 

На млині ви теж малювали?

Так, малював регулярно. Замальовував побутові сцени з життя нашого комбінату. Година обіду це була моя година, вони (співробітники) сідали грати в доміно чи в карти, а я малював, а іноді і від начальства ховався і малював. Спеціально зшив велику кишеню і ховав туди альбом і олівці. Я з собою інструмент не носив, олівці, кулькові ручки, мені кажуть «давай, Чернівчан, ключа», а в мене ключа нема, одні олівці. Вони звикли до мене, я їм багато про мистецтво розповідав, був таким собі балагуром. А потім з роботи звільнився і малював удома. Зараз сиджу, малюю на автобусних зупинках. В мене такий скетч-бук, люди стоять, а я їх замальовую. Просто щоб форму тримати.

 

 

Коли я на млині працював, то складно було дістати папір. Я брав з архіву цілий ворох всілякої документації в декількох копіях. Кожного поверху. Ніхто за тим особливо не слідкував, хтось брав собі щось загорнути, хтось на розпал, то я брав ті сіньковки, розпускав їх на аркуші А4 та зшивав собі саморобні альбоми, бо зі зворотної сторони там можна було малювати. На гарний папір грошей не було. Я ж не думав, що колись виставлятимусь, що буду в «А4» брати участь, просто малював для себе. І тут раптом мені в руки потрапив цей журнал ̶ «ART Ukraine», мені дочка дала гроші, щоб з онуком погуляти, і в мене було кілька вільних гривень, то я його й виписав. Ну і, значить, дивлюсь якось – там є проект «А4, Кулькова ручка»,  і тут я думаю: «О! Так це ж для мене! В мене ж стільки всього є!» Все життя думав, що мої малюнки кульковою ручкою нікому не треба, і тут таке! В перші проекти я висилав роботи 15-річної давнини, а потім ще писав листи Євгену Карасю, він ті листи прочитав, мене заохотив, і оце я почав готуватися, вже підготовлюю, малюю саме для проекту та маю від того велику радість.

 

 

Хто ваші улюблені художники?

Кумири? О, кумири… Почав малювати я завдяки Лактіонову, ну знаєте, є такий російський художник, і Івану Івановичу Шишкіну. Це були мої перші художники, номер один так би мовити, а потім вже по мірі розвитку дуже полюбив Менцеля. Малюнки Рєпіна, будь-які! Навіть більше, ніж його живопис. Ілля Рєпін був ще кращим рисувальником, ніж живописцем. Потім є такий шведський художник Андреас Цорн, він малював голих жінок, і портретистом був дуже сильним. Люблю всіх імпресіоністів, і передвижників теж люблю, і авангардистів. Звісно ж, Густава Клімта! Ви знаєте, що Густава Клімта під час його австрійського періоду виставляли в Чернівцях? Він для мене просто супер приклад. Я, на жаль, так не можу, я більше до реальності тяжію. Тут я, скоріше, надихаюсь Менцелем. Коли бачу, які він безподобні роботи малював з натури, то розумію, що це крутіше за будь-який комп’ютер з його графікою.

 

 

Я знаю, що у вас є і живописні роботи...

Так, писав олією, чисто для навчання, це копії робіт відомих авторів. Я в свій час 70 копій різних картин зробив, бо коли ти намагаєшся повторити те, що створили інші автори, то навчаєшся. Робив частіше за все на картоні, іноді на полотні. Були і великі композиції.

 

Як зазвичай запитують у художників, чи маєте якісь творчі плани?

Творчі плани – у Творця. В мене плани – встати ранком, а далі вже як буде. Думаю, що й далі  щось малюватиму, чому ні? Раніше малював, коли корову пас, зараз корови нема, то я на автобусній зупинці малюю. За Союзу було таке, що художників «пресували», що вони має вжитися в життя простих робочих, а мені всього того не треба було, бо я і так серед всього цього жив, коли на хлібокомбінаті працював. Я не бачив там ніякої краси, нам не платили по 3 роки зарплату, не давали нову спецовку... Як таке виславляти? Тому я малював то все з іронією, весь цей бардак. Але я не міг його тоді показати, бо, самі розумієте, мене б за це не привітали. А тепер навіть і не знаю, може дійсно десь ці замальовки показати.