Євген Нікіфоров: “Тільки за допомогою освіти можна уникнути появи нових тоталітарних режимів”

20.04.2017

Про те, як з дослідницької цікавості виросла книга, що неодмінно стане одним з найважливіших документів зміни культурно-політичних епох в Україні, ArtUkraine поговорив з фотографом, автором книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics” Євгеном Нікіфоровим.

Що спонукало вас створити цей проект? Як і коли виникла така ідея? Чи передбачали ви можливість появи видання, коли починали фотографувати мозаїки?

У кінці 2013 року я отримав запрошення зробити фотографії для книги “Мистецтво українських шістдесятників” (видавництво “Основи”), зокрема відзняти найбільш важливі монументальні панно 1960-х років. Так відбулося моє знайомство з українськими мозаїками. У процесі підготовки до зйомок я передивлявся матеріали про монументальне мистецтво, що були створені за останні два десятиріччя і виявилося, що існує лише декілька регіональних досліджень з цієї теми та досить невелика кількість фотографій монументального мистецтва у пристойній якості, але всі вони були зроблені ще у минулому сторіччі. При цьому, мене зацікавили видозмінені архітектурні ансамблі, що потопали у рекламі та “євроремонті”. У той час я займався фіксацією змін у публічному просторі, його трансформацій внаслідок соціальних змін у суспільстві. Тож було цікаво зіставляти фото, що знаходив у періодиці з архітектури 1960-70х років і сучасний стан будівель, монументального мистецтва. Після закінчення роботи над книгою я продовжив робити добірку мозаїчних панно Києва, того, що вдавалося знаходити у вільний час.

Сторінки книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics”

Були ідеї створити ЗІН, але я не розумів, чи взагалі цікавить ця тема когось іще, окрім вузького кола “любителів” радянської спадщини. Тому я просто продовжував знімати проект, створюючи документ часу. Також варто зауважити, що у 2015 році було прийнято так званий “закон про декомунізацію”, тож частину мозаїчних панно, що містили в собі заборонену законом символіку, могли прибрати. Таким чином ще однією задачею було встигнути задокументувати ті панно, що потенційно можуть бути знищені.

Лисичанськ, ДК им.Сосюри, В. Аракелов, 1967, смальта / Фото: Євген Нікіфоров

З книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics”

Після того, як мої пошуки вийшли за кордони Києва, у майбутніх упорядників книги (Ольги Балашової та Лізавети Герман) разом з директоркою видавництва “Основи” Даною Павличко, виникла ідея зробити видання, що охоплювало б усі регіони України і містило в собі зріз найцікавіших робіт, що збереглися до наших днів. Було заплановано відвідати близько 30 міст. Але все умовно, тому що на той час не існувало реєстру мозаїк, а про монументальний спадок деяких міст було зовсім нічого не відомо, тож обсяг роботи важко було навіть уявити. Попереду були пошуки і дослідження, які я повністю взяв на себе.

Маріуполь, ресторан “Аристократ” (не функціонує), “Боривітер”(“Птах Еллади”), А.Горська, В.Зарецкий, Г.Зубченко, Г.Пришедько, Б.Плаксій за участі В.Парахіна, Н.Світличної, 1967, смальта, шлакоситал, керамічна плитка, алюміний / Фото: Євген Нікіфоров

З книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics”

Яка мета проекту? Чому вихід книжки важливий для українського суспільства та для вас особисто?

Своїм фотопроектом я б хотів розказати про маловідому, але очевидну частину радянсько-української історії, містобудування та культури, яка лишається доволі непомітною, якщо тільки на неї не звернути прицільну увагу. Чи можливе мирне й осмислене співіснування старого й нового, радянського та сучасного у просторі міста та уяві його мешканців? Що робити з монументальним спадком, створеним українськими художниками за радянської доби? Чи дратує він? Радує? Заважає? Привертає увагу або загубився в хаосі новітньої забудови? Важливим завданням роботи є зрозуміти та передати глядачеві зв’язок між візуальним виміром міста та людським виміром – тобто, особистим ставленням до “декорацій”, у якому вони живуть.

Київ, станція метро Палац Україна (м. Червоноармійська за створення), С.Кириченко (у співавторстві), 1984, смальта / Фото: Євген Нікіфоров

З книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics”

Як ви ставитеся до декомунізації взагалі?

Особисто я підтримую декомунізацію і вважаю, що цей процес треба було запускати значно раніше, але ми не можемо сліпо знищувати все, на чому є небажана символіка та персонажі. У процесі демонтажу утворюються "білі плями" – державні інституції намагаються стерти iсторiю з публічного простору. Мене насправді не менше хвилює, чим саме замінять пусті постаменти та чисті стіни і хто стане “новим героєм” на постаменті. І виходом із ситуації могли б стати експлікації, які можна розміщувати під деякими суперечливими роботами, на яких були б описи злочинів конкретних особистостей або опис злочинів конкретного режиму, щоб на наочному прикладі пояснити майбутнім поколінням "чому ці символи і персонажі є поза законом". Я вважаю, що тільки за допомогою освіти можна уникнути появи нових тоталітарних режимів.

Сторінки книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics”

Чим радянський мистецький спадок, зокрема мозаїки, є для вас?

Це один зі способів заглибитися в історію мистецтва, в історію населеного пункту, його візуального коду. Мозаїчні панно представляють сюжети різноманітних сфер суспільного життя, регіональних візерунків та одягу. У Приазов’ї можна знайти мозаїки з греками, в Ужгороді - з русинами, на півдні Одещини можна розгледіти гагаузів. Також це мистецькі твори під відкритим небом, таким чином всю країну можна вважати музеєм просто неба, де представлені роботи найяскравіших митців 1960-70 років. І, безумно, важливим завданням є збереження цих робіт і музеїфікація тих, що згідно сучасних законів не мають права на життя у публічних просторах.