Напередодні відкриття нового проекту «Окреслена територія», що відбудеться в столичному арт-просторі «Золотое сечение», Роксана Рублевська поспілкувалася з Юрієм Ковалем про його творчий доробок.

Головною особливістю робіт львівського живописця Юрія Коваля є відтворення власних уявлень про предметний світ в незвичному вигляді, яке видається можливим при частковому використанні методу магічного реалізму. Цікаво, що в нього автор не вкладає ані релігійного, ані надприродного сенсу, інтерпретуючи магію як альтернативну реальність. У прагненні оновити традиційну форму, Коваль вдається до створення неординарних сюжетів, поєднуючи інколи несумісні та парадоксальні образи зі звичними глядачу. Чи не головною проблемою в художньому дослідженні митця є тілесність, через яку і відбувається філософське й соціокультурне осмислення. Саме вона визначає нашу поведінку, стаючи способом самовираження та забезпечуючи взаємозв’язок між зовнішнім та внутрішнім.

Як ви прийшли у мистецтво? Чим був зумовлений вибір перекваліфікуватися з дизайнера інтер’єру в живописця?

Насправді у живопис я потрапив випадково, близько десяти років тому. В 2004  закінчив факультет дизайну інтер’єру Львівської національної академії мистецтв і після завершення навчання деякий час працював за спеціальністю. На щастя, розробляючи ідеї для різноманітних інтер’єрів, доводилося багато малювати, що було моєю улюбленою справою. Згодом цього стало замало: я почав отримувати замовлення на вітражі і портрети. Живопис так захопив мене, що я зробив його основним напрямом діяльності.

 

Тут і далі – твори Юрія Коваля

Надано художником

 

Чи правда, що художникам складно переглядати свої ранні, хоч і професійні, живописні роботи?

Абсолютно вірно. Я не люблю згадувати свої перші виставки, адже розумію скількох помилок припустився. Зараз я малюю зовсім інакше. Змінилося все: від художньо-технічних прийомів до проблематики і способу експонування.

 

На мій погляд, ваш стиль – майстерне поєднання магічного та гіперреалізму. Чим вам подобається реалістичний живопис?

Спочатку я експериментував у різних напрямах, проте мене завжди приваблював реалізм. Насправді подобається розкривати сутність феномену людської тілесності, яка стає проекцією нашої свідомості. Отже, вивчаючи це філософсько-культурологічне питання, мені значно простіше висловлюватися саме в реалістичному зображенні.

 

 

Тому ви, певна річ, не погодитеся, що живопис поступається місцем іншим видам мистецтва?

 

Мені навпаки здається, що зараз все повертається до більш простих форм висловлювання. Я нікуди не тікаю з малярства і вважаю, що потрібно досягти досконалості в чомусь одному, перш ніж переходити до іншого.

 

Які теми вас цікавлять у живописі сьогодні?

У моїх роботах центральним персонажем є людина, а це означає, що мені цікаво досліджувати її у різних проявах, роздивлятися під збільшувальним склом, аби краще зрозуміти процеси, які відбуваються зараз в соціумі. Насправді попередня виставка «Рівновага», що була організована минулого січня Sky Art Foundation, і мій новий проект «Окреслена територія»», який незабаром буде представлений цим же фондом в просторі «Золотое сечение», перегукуються. Спільний нерв, що їх поєднує, – події останніх років в Україні. Обрана тема тісно пов’язана з людською ідентичністю і територіальною приналежністю. Глядач зможе відповісти собі на запитання, хто він в цьому просторі, чи потрібно його відстоювати та чому ми завжди готові боронити кордони (в прямому і переносному сенсі).

 

Не боїтеся осуду громадськості, звинувачень у спекуляції на темі війни?

Спекуляції немає в жодному разі! Ідеї виникають мимоволі і завжди потребують миттєвої реакції, аби робота «народилася живою». Мої проекти не присвячені самій війні, але створені під її впливом. Хочеться наголосити на тому, що я далекий від всілякої політики і маю чітку громадянську позицію. Саме тому мені цікаво спостерігати і констатувати зміни в нашому суспільстві.

 

 

Вам цікаві зрушення тільки в українському суспільстві? Чи стежите ви за світовими новинами? Чи були якісь гостросоціальні події, під впливом яких ви створювати свої живописні роботи?

Стежу, щоправда, я б не акцентував увагу на конкретних подіях. У мистецтві для мене важливе художнє узагальнення, аби показати, що з цією проблемою стикалися безліч країн. Всі труднощі людство переживало й долало сотні років тому. Отже, ніщо не є виключністю.

 

Як ви ставитеся до нового типу художника, який може стати собі і менеджером, і дилером одночасно?

Художник повинен займатися тією роботою, яка є йому близькою. Якщо він зможе себе продавати і просувати без загрози для власної творчості, то чом би й ні? Щоправда, я не відношуся до цього типу. Створивши в майстерні потрібну атмосферу, мені важливо працювати, не розпорошуючись на організаційні питання. На щастя, ці обов’язки на себе взяв Sky Art Foundation.

 

 

Чи маєте намір експериментувати у новітніх видах мистецтва?

Мені цікаво бути глядачем, але я не ототожнюю себе з цими видами мистецтва. Наразі в мене є ідея створити щось на зразок арт-об’єктів, проте поки що це тільки плани.

 

Як ви ставитеся до хворобливого копіювання українськими художниками один одного та західних майстрів?

В мистецтві ти маєш бути чесним із самим собою та прагнути до досконалості. Я завжди виступаю за розвиток індивідуального стилю, проте не можу засуджувати колег, адже не знаю, як саме вони доходять до копіювання. Якщо це крик відчаю, то, звісно, він не має художньої цінності, але це може бути і формою діалогу з іншим митцем. Повторення присутні завжди, але відверте копіювання відрізняє бажання скористатися чужою ідеєю без власного осмислення. Я також не можу стверджувати, що все зроблене мною – не повторив чи не вигадав одночасно ніхто в світі.

 

Які засоби художньої виразності для вас є найголовнішими? Колір?

Мені важливо показати багатогранну людську особистість і тілесність як спосіб її вивільнити. Засоби завжди є вторинними. Щодо кольору, то кожна серія виконана в різній палітрі. «Рівновага» тяготить до синього, «Окреслена територія» – до сірого. Думаю, що навіть надскладну тему можна розкрити, охарактеризувавши саме завдяки фарбам. Колір створює настрій і вибирається художником на підсвідомому рівні.

 

 

Розкажіть докладніше про концепцію проекту «Окреслена територія», який буде представлено в «Золотом сечении» з 1 червня? Як виникла ідея нової виставки?

Кожному дню, проведеному за роботою в моїй майстерні, я зобов’язаний саме музиці. Умовно, в проекті я поєдную свої роздуми щодо проблеми територіальної приналежності та власне музику, об’єднавши їх осмисленням феномену танцю. Ти маєш відчувати зал, адже музика диктує свої умови, окреслюючи певні кордони і не даючи за них вийти. Чим впевненіше ти себе почуваєш, тим відвертіше, пластичніше і цілісніше виходить результат. Розмірковуючи над цим, я вирішив йти далі та звернути увагу на відчуття власного тіла в процесі танцю.

 

І на останок, які процеси відбуваються у львівському культурному середовищі сьогодні?

 

На жаль, Львів – місто з обмеженою кількістю арт-просторів. Чи не єдиним мистецьким об’єднанням є «Дзиґа», яка регулярно створює культурні проекти в межах міста, проте цього замало. Через дефіцит галерей безліч львівських художників співпрацюють з інституціями країн ближнього зарубіжжя, зокрема з Польщею, поступово вимиваючись з вітчизняного арт-контексту. Основною проблемою є централізація мистецтва в Україні. Все зосереджено в столиці, але місця тут знаходяться далеко не всім митцям. Інколи я чую хибне судження, що Львів – культурна столиця, це штамп, який не відповідає дійсності. Звісно, культура є ми, люди, але важливою залишається фінансова підтримка держави та меценатів. В моєму місті культура розвивається самотужки, тут немає достатньої кількості музеїв і фундацій задля забезпечення нормального функціонування арт-спільноти. Хочеться сподіватися, що в майбутньому ситуація зміниться. 

 

Юрій Коваль