Живописна рапсодія Золтана Мички

24.09.2018

23 вересня у виставковій залі Мукачівського замку завершилася виставка творів відомого мукачівського живописця Золтана Мички. Родина митця, який півтора року тому несподівано відійшов у небуття, з величезною відповідальністю долучилася до організації дійства та відзначила його день народження разом із присутніми. Багато прихильників творчості Золтана на відкритті з’явилися у футболках з надписом «Мичка», і невипадково. Його ім’я назавжди закарбувалося у серцях глядачів.

Творчість Золтана Мички сьогодні є відомою у мистецькому колі не лише Закарпаття, а й Європи. Доля його не менш живописна, аніж дорога творчості. У післявоєнні часи він ріс у важких умовах. Його родину, як і всю тодішню інтелігенцію, позбавили майна, звинувативши у ворожій класовій належності. Батька вислали до Сибіру, який після повернення через важкі хвороби прожив лише кілька років. Можливо, через брак батьківського тепла, Золтан протягом життя опікувався усіма членами родини, друзями та колегами. Саме це й було однією з причин відмови навчатися в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва,де він успішно склав вступні іспити у 1964 році. Йому потрібно було зробити вибір: навчання або робота. Задля утримання родини, Золтан обрав друге,і жертвуючи навчанням, пішов працювати. Шляхетній душі властиві добрі вчинки. Це характерне і його мистецтву.

Вівці, 1994, 50х70, картон, акрил

У 1972 році Золтан все ж таки їде на навчання до Одеси, де відвідує студії рисунку та живопису на відділенні художнього оформлення при Будинку народної творчості. На початку сімдесятих його твори успішно проходять обласними, а пізніше й республіканськими виставками. Творче піднесення та здобутки інспіруються досвідом, який набувається ним на міжнародних резиденціях та пленерах того часу. Крім пейзажів, саме у цей період народжуються його твори на народну тематику із філософським змістом. Найбільш відомим із них є полотно «Тіні забутих предків» за мотивами відомої кінострічки Сергія Параджанова. Відшліфовуючи ідеї творів того періоду, Золтан інтегрує у власну творчість традиції як сакральну суть буття, яке для нього стає своєрідним віросповіданням. Кожен кептар, джерга, лада або інший народний виріб мав для живописця особливе значення. Про це свідчать натюрморти і жанрові роботи митця. До останнього подиху він вірний цим ідеям, шанує історію, культуру рідного краю як художник, а пізніше і як суспільний діяч.

Верховинська доля, 1993, 60х70, картон, олія

У 1984 році, після кількох успішних виставок, він стає членом спілки художників СРСР, це надало впевненості та ще більше наштовхнуло продовжити творчу практику. З часом, його композиції очищуються від зайвих деталей та набувають спочатку декоративного звучання, а пізніше більш абстрактних форм, наслідуючи вже принципи європейського мистецтва кінця ХХ століття. Але композиції Мички несуть цілком індивідуальний характер де переважає кольорова експресія, а основний мотив часто декларує структуру, яка перетворює його на символ. Саме цим методом автор відтворює свою відому серію живописних полотен за мотивами фресок Горянської ротонди. Також це простежується і в пізніших натюрмортах, де можна розглянути різьблений гуцульський стіл, його улюблений підсвічник «Трійцю» з кількома яскравими писанками, які немов заводять нас у давню казку.

Велич Карпат, 60х80, картон, олія

Добрий пастир, 2000, 60х80, оргаліт, акрил

Мичка з витонченістю відтворює «закарпатський генезис» у роботах, трансформуючи мотиви та сюжети у нову форму, наповнену завуальованим змістом власного світобачення. Часто тижнями ходить по карпатських «груньках» (горах), наново відкриваючи для себе кожен рідний мотив обивателів мальовничих місцевостей, нерідко пригощаючи їх чаркою якогось богемного напою, довідується про їхнє життя, традиції. Майже в кожному селі від міжгірського Буковця до гуцульської Відрички є люди, які його знали й шанували. Короткочасні етюди реалістичного характеру Мички настільки образні, що кожен із них сприймається як завершений твір. Золтан Федорович їх рідко експонував, здебільшого використовував як джерело для своїх творчих інтерпретацій та називав їх лишень «матеріалом». У цих матеріалах як раз і ховається весь секрет мистецької кухні. Адже саме насолода від натури, психологія її сприйняття надихнула його на подальші мистецькі експерименти та інтерпретації. Палітра кольору та різноманіття форм його композицій частіше підпорядковані філософському змісту й утворюють витончену живописну рапсодію, де народна тематика займає почесне місце.

Правдивість була найбільшою цінністю, яку шанував митець. Золтан часто повторював, що у мистецтві неможна брехати – «тільки щира, правдива людина може творити вічне». Напевно, тому і твори його відрізняються кольором, настроєм (інколи радісні, інколи – гнітючі), відмовляючись від всього штучного, прикрас, які приводять до зайвої манерності.

Надія, 1987, 45х60, картон, темпера

Також, одним із важливих внесків Золтана Мички в культурно-мистецький розвиток міста Мукачева є заснування Мукачівської картинної галереї, очільником якої він був протягом десяти років (1995-2005). Його харизма проявлялася і підчас проведення обласних, всеукраїнських, міжнародних пленерів, ініціатором та організатором яких був переважно він. На цих дійствах митці ночами спілкувалися про проблеми мистецтва та історію, політику та релігію, лунали цікаві ідеї, визначалися перспективи. У всіх питаннях Мичка був компетентним та підготовленим, ерудованим співрозмовником, мудрим радником, наставником. Створював умови для розвитку та формування не одного мистецького середовища, але насамперед уболівав він за культуру й мистецтво рідного краю. Його досвід та людські якості притягували до себе багатьох художників різних генерацій. Для них він був часто вірним другом, а деякі завдяки цінним настановам майстра знаходили для себе шляхи до власного самоствердження. Колись Золтан Мичка влучно охарактеризував своє мистецьке кредо: «Мистецтво – еліксир, зброя, якою ми служимо майбутньому, виражаючи свої почуття, думки й переживання, формуючи долю наступних поколінь».