З 6 по 8 квітня 2012 року в Мистецькому Арсеналі проходила міжнародна конференція «Мистецтво після кінця світу» в рамках однойменної Дискусійної платформи ARSENALE 2012 (Куратор проекту — англієць Девід Елліотт, комісар — Наталія Заболотна). Конференція відкрилася виступом всесвітньо відомого польського та англійського соціолога й філософа Зигмунта Баумана. Вшановуючи пам'ять дослідника, пригадаймо інтерв'ю Назарія Совсуна, вперше опубліковане 5 років тому в скороченому вигляді. Під час бесіди, дослдник розповів про своє бачення сучасного стану глобального суспільства, який він визначав як «життя в міжвладдя».

 

Photo (c) K.Strilets

 

Назарій Совсун У чому проявляється доба «міжвладдя», які ознаки цього часу ви виділили б сьогодні?

Зигмунт Бауман Антоніо Грамші під час перебування у в'язниці написав в одному зі своїх численних зошитів: «Криза насправді полягає в тому, що старе вмирає, але нове не може бути народженим; у цьому міжвладді з'являється безліч хворобливих симптомів». Старий порядок, що базувався на триєдиному принципі території, держави й нації як ключа до планетарного поширення суверенності та на владі, назавжди, як здавалась, одруженій із політикою в межах території національної держави як єдиних дієвих установ, — сьогодні вмирає. Суверенність більше не зчеплена з елементами триєдиного принципу та сутності; вони до певної міри пов'язані, проте в значно обмеженому обсязі та суті. Сьогодні нерозривний шлюб влади та політики все ж завершується відокремленням із перспективою розлучення.

 

Photo (c) K.Strilets

 

— А що означає це роз'єднання політики та влади і де шукати вихід з такої ситуації?

— Політика та влада протягом останніх двох сторіч справді здавалися нероздільними партнерами, що втілювались у територіальній державі-нації. Наслідком відокремлення стало розходження між інституціями влади та політики. Влада піднялась над рівнем держави-нації до політики вільного «потоку простору». Влада, що справді може впливати на прийняття рішень, стала глобальною, тоді як політика залишилась такою ж локальною, як була і до цього. Відповідно сьогодні влада вища за політичні інституції, а простір для маневрів політики всередині держави продовжує скорочуватись.

 

Тому пошук виходу з затяжного міжвладного устрою, як і з безнадійної невизначеності, вимагає відновлення співрозмірності влади та політики. Сьогоднішня невпевненість коріниться в глобальному просторі, бо поставлені задачі можуть бути виконаними винятково на глобальному рівні та винятково через (на жаль, зараз цього не спостерігається) глобальне законодавство, виконавчі та юридичні інституції. Цей заклик пропонує доповнити глобалізацію, що дотепер була майже повністю негативною (тобто глобалізацію сил, природньо ворожих до інституційної політики: капіталів, фінансів, торгівлі товарами, інформації, криміналу, обігу зброї та наркотиків), додавши на противагу позитивну частину — через глобалізацію політичної репрезентації, закону та правосуддя, що направду ще й не розпочалась.

 

Фото: Максим Білоусов

 

— Схоже, що від модерну розвиток наших суспільств визначається прагненням стабільності та контролю над усім, що може нести небезпеку. Проте сьогодні контроль не лише не вберігає нас від насильства, але й сам стає насильницьким. Що ви скажете про це та які ідеї, на вашу думку, можуть стати рушійними в майбутньому?

— Мені здається, що людські страждання мають передусім три джерела: могутність влади природи, слабкість наших тіл та інші люди. Страждання та жах від страждання є постійними супутниками життя, й не дивно, що «процес цивілізації», нескінченний шлях до більш гостинного й менш небезпечного існування, зосереджений на виявленні та блокуванні цих трьох ресурсів людського нещастя. Декларована війна проти людського дискомфорту в усіх його виявах ведеться на всіх трьох фронтах. І якщо на перших двох фронтах було здобуто багато перемог, битва на останньому навряд чи завершиться коли-небудь. Для того щоб звільнити людей від їхнього страху, суспільство повинне накладати обмеження на своїх членів, але для того, щоб досягнути радості, чоловіки та жінки мають боротись із цими обмеженнями. Свобода та безпека є найбажанішими цінностями, й неможливо уявити хороше суспільство без прийняття їх обох. Безпека без свободи дорівнюватиме рабству, тоді як свобода без безпеки є повним хаосом, неможливістю діяти та неможливістю жити. Завжди потрібне поєднання, але я присягаюся, що протягом всього свого життя я не знайшов золотої середини — жодне поєднання не було хорошим.

 

Коли Фрейд писав про ці речі 80 років назад, на його думку, що жахливий стан суспільства в 1920-му було зумовлено тим, що люди віддали надто багато персональної свободи за рахунок збільшення рівня безпеки (убезпеченості від природи, від споглядання свого слабкого біологічного організму та від набридливих сусідів). І всі психологічні хвороби визначалися браком свободи. І я переконаний, що, якби Фрейд сидів тут зараз замість мене, він казав би, що всі психологічні хвороби сучасної людини випливають з того, що ми віддали занадто багато безпеки в обмін на збільшення свобод. Жахлива хвороба сучасних людей полягає не в безпеці, а в небезпеці, що несе з собою страждання, тривогу й страх.

 

Photo (c) K.Strilets

 

— Хіба не в наявності небезпеки нас переконують весь час із екранів телевізорів?

— Сьогодні депресія є найпоширенішим психологічним розладом. Вона відповідає зростанню числа людей, котрих об’єднують під назвою «прекаріат», що походить від концепту «ненадійності» й позначає екзистенціальну невизначеність. Але дуже складно вказати чітко на справжні причини цього дискомфорту. Відповідальність за відчуття тривоги можна легко зіставити з хибними причинами, що сьогоднішні політики, котрі прагнуть електоральної підтримки, надто часто обертають на свою користь. Їм властиво пояснювати страждання своїх виборців причинами, з якими вони ведуть боротьбу (наприклад, пропонуючи зробити жорсткішою імміграційну політику та умови надання притулку чи депортуючи небажаних чужаків), ніж визнати справжні причини невпевненості, з котрою вони не мають бажання боротись й котру не мають можливості перемогти (нестабільність роботи, гнучкість ринку праці, загроза звільнення, перспектива скорочення сімейного бюджету, некерований рівень боргу, повернення переживання за ситу старість або загальна крихкість зв'язків між людьми та партнерства).

 

Я колись вважав, що історичний прогрес полягав у посиленні лише одного фактора — свободи. Боюсь, що сьогодні люди готові віддавати свободи в обмін на обіцяну хибну безпеку (безпеку від тероризму, від приїжджих, від педофілів тощо). Гадаю, що історичний прогрес більше нагадує маятник, ніж пряму лінію, й схоже, ми сьогодні перебуваємо в точці, коли маятник відхиляється в інший бік. І якщо так і є, то до яких наслідків це може призвести?

 

Photo (c) K.Strilets

 

* * *

Автор: Назарій Совсун — культуролог, журналіст.

 

ARSENALE 2012 — перша Київська бієнале сучасного мистецтва, у якій брали участь 22 українських і 99 зарубіжних художників з 30 країн. Виставка об'єднала 231 роботу, з яких 40 були створені спеціально для бієнале й експонувалися вперше.

 

Куратор основного проекту — Девід Елліотт

Комісар бієнале — Наталія Заболотна

Куратор дискусійної платформи — Катерина Дьоготь

Куратори спеціального проекту — Олександр Соловйов та Фабіо Кавалуччі